Слухай онлайн
Історія

День в історії - створено Українську Головну Визвольну Раду

15 липня 1944 року створено Українську Головну Визвольну Раду (УГВР), орган політичного керівництва українським визвольним рухом.
Фото - Радіо Свобода.

Збройна боротьба, що її вели ОУН і УПА з такими потужними ворогами, як нацистський і сталінський тоталітарні режими, вимагала не лише максимальної консолідації всіх сил, але й створення особливого представницького органу, що репрезентував би Українську державу перед зовнішнім світом. Тож УГВР задумувалася як позапартійний орган для керівництва українським рухом та представництва його за кордоном. 

Рішення про створення широкої політичної організації, якій би підпорядковувалася УПА, було прийнято на нараді Проводу ОУН в березні 1944-го. Було створено Ініціативний комітет (голова Лев Шанковський, Дарія Ребет, Ілля Сем’янчук, Михайло Степаняк, Василь Охримович), що проводив необхідну комунікацію, а також готував програму та документи майбутніх зборів.

Установчі збори УГВР відбулися за ініціативою УПА й ОУН(б) 11-15 липня 1944-го біля сіл Недільна та Сприня на Самбірщині, в умовах глибокої конспірації. Охорону забезпечували дві сотні УПА. Як згадувала Дарія Ребет:

«Серед лісів, на затишній відлюдній галявині в свіжо відновленому лісницькому хутірці відбувся перший збір УГВР. Очевидно, він організовувався таємно із застосуванням різних заходів обережності і безпеки. Але вже само улаштування приміщень на більшу кількість людей, доїзди і зв’язки, прохарчування і військова охорона – усе це втягнуло у спів дію не тільки курінь УПА і організаційний апарат ОУН, але якоюсь мірою також і навколишнє населення. В оточенні панувала таємничість напіврозкритої таємниці: з цікавістю і збуджено пошептував народ про якісь великі наради, про «український уряд» і «парлямент»…».

Збори, якими керував Ростислав Волошин і в яких взяли участь 20 осіб (ще 5 погодилися прийняти мандати, але не змогли прибути), ставили за мету створення широкої суспільно-політичної бази для боротьби з німецьким нацизмом та російським більшовизмом за державну самостійність України.

Як записано в «Платформі УГВР», «страшне і криваве лихоліття упродовж 25 років навчило українські народні маси, що ніякий чужий політичний та соціальний устрій не піде їм на користь і що тільки власна національна суверенна держава є єдиною передумовою та запорукою нормального життя і розвитку нації, її культури, матеріального і духовного добробуту народних мас».

Відтак, «УГВР прагне до відбудови Української Самостійної Соборної Держави на всіх землях українського народу засобами самостійницької боротьби проти всіх ворогів… та співпраці з усіма прихильниками такої самостійності».

Оскільки до підпілля активно приєднувалися східні українці, а в УПА воювало багато молоді, що не входила в ОУН, певна демократизація визвольного руху, що прийшла на зміну тоталітарній ідеології «інтегрального націоналізму», ставала єдиним шляхом об’єднання усіх сил спротиву. Тож «Платформа УГВР» стала прообразом демократичної конституції демократичної держави, в якій могли вільно існувати представники різних національностей. 

Кирило Осьмак – президент УГВР. Фото: cdvr.org.ua.

Вибори керівних органів УГВР відбулися 15 липня. Президентом УГВР обраний Кирило Осьмак – колишній член Центральної Ради родом із Полтавщини, належав до Української партії соціалістів-революціонерів. Віце-президентами – Василь Мудрий, Іван Гриньох та Іван Вовчук. Уряд (Генеральний секретаріат) очолив Роман Шухевич. 

За своїм складом Рада представляла провідні політичні сили з різних регіонів України, за винятком хіба що ОУН(м). Свого часу Ініціативний комітет вів перемовини також із мельниківською Всеукраїнською Національною Радою, однак приписуване «бандерівцям» убивство Романа Сушка, а також арешт головного комунікатора з боку мельниківців Олега Ольжича не дозволили досягти порозуміння.

Структурно УГВР складалася з Генерального секретаріату, Генерального суду, Контрольної колегії, бюро інформації тощо. У 1945-му утворено Закордонне представництво на чолі з Іваном Гриньохом. Завдяки його діяльності про Україну і український визвольний рух дізналися уряди та громадськість багатьох країн світу.
УГВР як підпільний уряд України керувала національно-визвольним рухом українців до середини 1950-х. Вона друкувала звернення до громадян, еміграції та закордонних урядів, встановлювала свята воюючої України, вручала нагороди та відзнаки.

Більшість членів УГВР в Україні загинула або була заарештована. Робота Ради суттєво ускладнилася внаслідок вбивства Романа Шухевича (1950), а після арешту Василя Кука в 1954-му та смерті Кирила Осьмака в 1960-му (заарештованого за два місяці після липневих зборів 1944-го) УГВР фактично припинила свою діяльність.

«Ця представницька структура засвідчила і перед світом, і перед самими учасниками визвольного руху демократичні прагнення майбутньої Української держави. Учасники УГВР не сподівалися на швидку перемогу – вони працювали на широку історичну перспективу, себе самих вважаючи тільки ланкою на шляху України до свободи». (Сергій Грабовський).

УІНП

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...

");