Ресторатор Дмитро Борисов обурив українців своїм російськомовним контентом.
Кілька днів тому український ресторатор Дмитро Борисов, засновник та власник мережі «Сім'я ресторанів Дмитра Борисова», що нараховує понад 80 закладів, опублікував на YouTube відео російською мовою про помилки ресторанів. Виявилось, що головна помилка будь-якого ресторатора може бути все ж не в концепції, бюджеті чи виборі локації, як розповідав Дмитро, а у відсутності свідомої громадянської позиції. Адже цей приклад показує, що якою б не була твоя репутація як фахівця, який би смачний борщ ти не готував - тебе закенселять, якщо ти публікуєш російськомовний контент.
Українці почали висловлювати своє невдоволення у коментарях, проте автор почав їх видаляти. Борисова назвали “Потапом ресторанного бізнесу” та закликали бойкотувати його ресторани, зокрема, про це написав і засновник та автор проєкту «Ukraїner», журналіст Богдан Логвиненко.
“Не ходіть в усілякі барсуки, останні барикади, любчики, канапи, мушлі та білі наливи. Поки адекватні ресторатори вкладаються в український контекст, в Сили Оборони, Борісови працюють на розширення російського простору = на росіян”, - написав Богдан у Facebook.
Нагадаємо, що у Львові, на площі Ринок, у 2022 році відкрили фудхол GastroFamily Market та заклад-музей «Остання барикада». Зокрема, фудхол об’єднує аж 6 ресторанів від «Сім’ї ресторанів Дмитра Борисова» на одній локації: БПШ, «Білий налив», Mushlya, «Шашлик, вино та друзі», Dogs&Burgers та Ronin.
За своєю концепцією “Остання барикада” - це заклад-музей сучасної української музики, ресторан з українською гастрономією та українським алкоголем. Обов’язково все українське, окрім мови, вочевидь.
Ситуація стала підтвердженням того, що неможливо вести бізнес окремо від суспільних процесів та запиту громадян. Українське суспільство після 2022 року стало більш свідомим у питанні мови, культури та самоідентичності. Реакція на відео Борисова демонструє, що споживачі тепер оцінюють бізнес не лише за якістю продукту, а й за цінностями, які він транслює. А публічне використання мови агресора сприймається не просто як байдужість, а як активна позиція, яка йде всупереч із державною політикою.
