Луцький зоопарк минулого року відсвяткував 40-річний ювілей.
Ще за попередньої міської влади, 5 років тому, в ньому провели масштабну реконструкцію. З тих пір відроджений звіринець став у лучан улюбленим місцем для відпочинку.
Уже біля входу до зоопарку ми побачили величезну чергу – свідчення того, що лучани та гості міста полюбляють тут бувати. Деякі відвідувачі зазначають, що приходять сюди чи не щотижня, адже їм цікаво спостерігати за тим, як ростуть, розвиваються тварини. Чимало людей роблять світлини біля імпровізованих фотозон – висаджених квітів, дерев'яних лавок та гойдалок, які густо розставлені по території. І, звісно, фотографуються біля кліток та вольєрів з тваринами.
ʺМета зоопарків – зберегти генофонд тваринʺ
Аби поспілкуватися із директоркою зоопарку Людмилою Денисенко, довелося її трішки почекати. Коли ми завітали – вона саме робила обхід. Очільниця звіринця пояснила, що виконує роботу нарівні із іншими працівниками звіринця. Приходить на роботу навіть у вихідні, адже тоді найбільший наплив людей і не завжди вдається контролювати, щоб відвідувачі поводили себе коректно.
ʺТішить, що за п'ять років ми трішки привчили людей, що не можна нищити майно звіринця, годувати тварин їжею, яка не притаманна їхньому раціону, а також не гладити хижаків та інших представників фауни, які можуть заподіяти шкоду людиніʺ, - розпочала розмову Людмила Денисенко.
Та додала, що хоче, аби люди не забували історію перетворення зоопарку.
ʺЛюбити гарне всі хочуть. А я пам'ятаю, коли вісім років тому самі лучани соромилися свого зоопарку. Їздили в Рівне, адже говорили, що у луцькому нема що дивитися. Це дуже різало слух і ображало, бо тут були такі самі тварини – живі істоти, яким, можливо, на той час не могли дати належного догляду, умов утримання, однак щороку навіть до реконструкції зоопарк два роки жив самостійно: по-трішечки повертали відвідувачів, уже залучали туристів. У 2015 році відбулася масштабна реконструкція зоопарку. За 10 місяців нам вдалося зробити те, що не робилося за усі 37 років існування звіринця. Минулого року зоопарк відсвяткував 40 –річчя. Це дуже поважний вік для такого зоопарку як луцький, адже в український містах не так багато зоопарків. Тому іноземці перетинаючи кордон, в перший зоопарк, який вони потрапляють - це наш зоопарк. Однією із цілей реконструкції було те, щоб представити країну, в котру приїздять гості з інших держав, на найвищому рівні. Європа звертає велику увагу на зоопарки, тому, що ми відійшли від того, що це утримання тваринʺ - розповіла очільниця звіринця.
Зі слів Людмили Денисенко, нині зоопарки виконують роль генетичних банків тварин.
ʺПриродні середовища тварин винищуються дуже скоро. Заповідників чи незайманих територій навіть для тварин, які є в Україні, які занесені до червоної книги – їх дуже мало. Почали відновлюватися популяції рисів і орлана білохвостого лише у Чорнобильській зоні, там, де немає людей. Адже найбільший шкідник для природи – це людина. Мета зоопарків - зберегти генофонд тварин, який щороку зменшується у природі, їх популяції щороку стають малими. Навіть взяти, до прикладу, тигрів: з 20 чи 30 видів, що колись населяли нашу планету, до наших днів збереглося лише 11. Тому зоопарки – це вже осередок збереження природи і інструмент для розширення знань відвідувачів про тварин свого регіону, а також екзотичних видів фауниʺ, - пояснила керівник зоопарку.
Найстарші і наймолодші мешканці звіринця
У Луцькому зоопарку нині мешкає 148 видів тварин загальною кількістю 1700 особин.
ʺЦе вже такий свій, досить не маленький світ. Кожен потребує догляду, уваги, ветеринарного забезпечення. Тваринки народжують. Буває, що і відмовляються від малят. Тому ʺмамамиʺ доводиться ставати працівникам зоопарку. Щодня прогнозувати, що буде на роботі – неможливо. Можуть посваритися сусіди по вольєру або клітці. Зокрема це часто відбувається у приматів – вони абсолютно не миряться. Зараз період, коли олені скидають свої роги. Вони б'ються. Відвідувачі біжать до працівників і кажуть, що олені тузяться між собою до крові. Такі процеси в природі на загал не виставляються: ми не можемо побачити, як олені воюють чи за територію, чи за самку. А в звіринці кожен охочий може це побачитиʺ, - пояснила Людмила Петрівна.
(гуляючи територією зоопарку ми з директоркою прийшли до вольєру із орланами білохвостими)
ʺУ нас їх два. Самочку забрав Київський зоопарк від фотографування з тваринами. Останні роки використовувати тварин у заробітку грошей через фотографування заборонено. Це червонокнижний птах. Але експлуатація в минулому далася в знаки і вона не літає, тому що трималася в незручній клітці. Самця нам передав небайдужий мисливець з Черкаської області. Чоловік на полюванні побачив пораненого птаха, не зміг пройти повз, виходив вдома. Птах уже не літає, бо можливо, налетів на електроопору. Тому приємно, що мисливець знайшов цього орлана і передав намʺ, - розповіла історію потрапляння птахів до зоопарку.
До слова, це не єдина історія, коли не байдужі люди віддають тварин до зоопарку. Людмила Денисенко розповіла про інших мешканців, історії потрапляння яких до звіринця – цікаві, непересічні та мають щемливу історію. А також про старожилів.
ʺВ нас є старенька пара ведмедів. Їм уже по 29 і 30 років. Тішить, що тварини дожили до цього віку. У природі ведмеді рідко доживають до 10-ти – 15-ти років, адже вони можуть бути впольовані, вони можуть не знайти собі харчу. У зоопарку тривалість життя тварини удвічі більша. Є ще у нас пара стареньких левів. Самцю Ніку уже 14 років. Дуже поважний вік, адже котячі живуть орієнтовно до 18-ти. Самочці Дашці – 12 років. До них і ставлення інше і раціон підбирається більш ретельніше: немає уже таких сильних зубів, як раніше; реакція більш повільна. Якщо леви не хочуть йти на вигул, то ніхто їх не змушує. Якщо леви не хочуть йти гуляти, тоді випускають на вулицю тигрів. Тигри ж молоденькі – їм пішов четвертий рікʺ, - поділилася історіями найстарших тварин зоопарку його керівниця.
Людмила Денисенко також розповіла і про тих, хто потрапив до звіринця зовсім нещодавно.
ʺЗовсім нещодавно у нас оселилася пара рожевих пеліканів. У нас уже жили пелікани. Ці птахи теж, до слова, червонокнижні птахи України. Пелікани прилітають в Україну лише влітку. Четверо пеліканів потрапили до нас у зв'язку із обміном із зоопарком Одеси. Новоприбулих птахів нам передали зі цирку. Оскільки уже два роки триває перехідний період програми ʺЦирк без тваринʺ. Власникам, чи дресирувальникам тварин запропоновано два варіанти – віддати в зоопарк самостійно, або за наказом Державного цирку України, керівництво шукає зоопарки, куди можна віддати. Керівники звіринців отримали список тварин, яких вони можуть прийняти. Очільники повинні врахувати, чи є у звіринця умови для утримання тварини. Нам приємно, що обрали саме нас. Ця з сама дресирувальниця у березні нам передала самця макаки лапундера. У нас на той час уже жили дві самочки цього виду із Київського зоопарку. Щодо нових пеліканів. Вони зараз на карантині. Вже починають через сітку знайомитися із своєю майбутньою зграєюʺ, - зауважує жінка.
Керівниця звіринця додає, що за стосунками тварин дуже цікаво спостерігати. За тим як поводять себе самка і самець, як вони ставляться до своїх діток.
ʺМи навіть сміємося, що у нас є багатодітна родина. Родина зелених мавпочок. Там наразі є тато, мама і шестеро дітей. Восени народилося найменшеньке маля. Старші дітки лишають за мамою тільки функцію годуванню. Няньчаться і граються із малечею самі. Старший син починає вже із татом воювати – виборює пальму лідерства. Але отримує по дупі від батька. Тому у нас завжди на підхваті ветлікар, щоб міг оглянути тварину, аби вона не була дуже пошкоджена після бійки, до прикладуʺ.
Харчування тварин, раціон
Зі слів Людмили Денисенко найбільш вибагливі до харчування – лемури. Їм не можна давати багато солодкого. А в уявленні відвідувачів – приматів та лемурів обов'язково треба нагодувати бананами, або хлібом.
ʺЯ тішусь, що за п'ять років ми привчили людей, що вони сюди приходять милуватися та спостерігати за тваринами, а функцію годування все ж перекладають на працівників зоопарку – тих, хто продумує раціони для звірів та дотримується їх під час годування. Вони знають, що комусь треба поставити дві тарілки, тому, що той чи інший звір з однієї тарілки зі своїм співмешканцем не будуть їсти; комусь треба поховати найсмачніше під низ, бо вони їдять тільки верх, а низ залишать; декому взагалі треба розкидати їжу по вольєру, щоб тваринці не було так сумно сидіти на своїй території, їй цікаво буде знайти харчі, так як вона це робить в природних умовах, де їй ніхто не миє і не подає. До кожної тваринки, яка мешкає у звіринцю є свій, особливий підхід. Хтось із них відразу заходить у вольєр, коли працівник приносить їжу, когось треба приманювати, з кимось треба півдня гратися, аби прибрати в клітці. У вольєри ходять мінімум двоє працівників. Один заходить, інший контролює тварин. В кожного зі звірів свій характер. До прикладу, у нас є примати Мангобеї Чорночубі. Він особливо ставиться до блондинок. Вважає, що він альфа-самець, усіх ʺстроїтьʺ, всім своїм виглядом показує, що він дуже грізний, і зараз буде нападати… хоча, насправді, він лише лякає цією своєю агресивною поведінкою. Декілька тижнів тому самець Мангобей Льоня зірвав пов'язку з голови відвідувачки. Жінка попросила в працівників повернути їй аксесуар, однак це виявилося неможливим, адже примат одягнув прикрасу собі на… попу. Уже понад три тижні він не дає її ні виміняти, ні зняти. Ніякі смаколики його не ʺпідкупляютьʺ. Люди позалишали бейсболки, панами з метою виміняти на пов'язку. Проте Льоня – не ʺведетьсяʺ ні на які умовляння ʺ, - поділилася секретами годування мешканців звіринця його керівниця.
Також Людмила Денисенко додала, що загалом проблем із забезпеченням харчами у звіринці немає. Адже їм допомагають благодійники та магазини, котрі забезпечують звіринець необхідними фруктами та овочами, іншою їжею. З бюджету міста фінансується найнеобхідніше – сіно, зернові.
ʺДеякі відвідувачі, після того, як побачили, як ми харчуємо наших звірів кажуть: ми хочемо, щоб ви нас усиновили, або виділили нам шматочок клітки, аби ви нас так погодували тими смаколиками, які їдять ваші твариниʺ, - пожартувала Людмила Петрівна.
Сусід сусідові - друг, чи ворог?
Останні два роки в зоопарку намагаються поселяти тварин так, як вони живуть у природі.
ʺОдин із таких - лемури, які мешкають із великими шпороносними та сухопутними черепахами. Коли гарна погода, вони сідають на панцирі черепах і катаються на них. Поводять себе так, як би вони жили у природі. Під час розселення мешканців у вольєри, беремо до уваги особливості кожної тварини – як вони контактують між собою, чи не сваряться вони у природному середовищі, чи не буде психологічної атаки двох видів фауни. До прикладу вовків не можна тримати біля копитних – кіз, ланей. Тому, що тварина завжди під психологічним впливом. Навіть вітер може принести запах хижака, і звір уже почуває себе не комфортно, перебуваючи, навіть на захищеній території, поблизу цієї твариниʺ, - розповіла Людмила Денисенко про правила ʺпоселенняʺ тварин у зоопарку.
У планах – тераріум
Людмила Денисенко розповіла, що у майбутньому планують здивувати відвідувачів новою ʺфішкоюʺ зоопарку - тераріумом. Одного із плазунів уже показали – пітон Жорік. Він живе у скляному вольєрі, встановленому на вулиці. Інші ж поки сховані від глядача.
ʺОдин із нових у нас – пітон Жорік. Він уже близько чотири метри в довжину. Один із перших наших мешканців майбутнього тераріуму. Також є анаконда, котра нині мешкає в адміністративному приміщенні зоопарку – в кабінеті бухгалтера. Також у нас живуть ігуана Ігор, хамелеон, бородата або водяна агама. П'ять представників із виду рептилій вже у нас єʺ, - зауважила жінка.
Утримання зоопарку – не легка справа. Завжди вистачає проблем.
ʺХочеться оселити нові види тварин. Але найбільшою проблемою для нас лишається територія. Існуючих 4 гектари – замало для нас. Уже нам тісно. Якщо говорити про приїзд нових мешканців, нам доводиться трішки урізати наші бажання, адже ми не можемо привезти нових звірів на цю територію. Хочеться, щоб у нас жив і ягуар, і тигр, і якісь великі котячі хижаки. Але для них потрібен простірʺ, - поділилася планами керівниця зоопарку.
Та додала, що завданням №1 для команди луцького зоопарку є розширення території. Якщо це вдасться, то у задумах є зробити її іншою – більш наближеною до природи.
Наталія Комар, для Гал-інфо
