Розповіли про походження одного з найпопулярніших персонажів західного Великодня – пасхального зайця.
Звідки він взявся і чи сягає цей образ середньовіччя? Про це йдеться у матеріалі Стефанії Демчук опублікованому на сторінці Центру середньовічних та ранньомодерних студій Symbolon у Facebook.
Історія про Пасхального зайця об’єднує одразу декілька мотивів: по-перше, звичайно ж, пов’язаність зайця та Пасхи, по-друге, уявлення, що заєць відкладає яйця, і, по-третє, що Пасхальний заєць приносить дарунки слухняним дітям. Розберемось з кожним окремо.
Ще з дохристиянських часів, заєць – це уособлення плодючості та підвищеної сексуальності. Саме тому зайці супроводжували давньогерманське божество весни Остару – про неї як Eostre згадує навіть сам Беда Достоповажний у трактаті «Про рахунок часів» (725 р.). Беда виводить етимологію англо-саксонської назви Пасхи («Easter»), від імені богині, стверджуючи, що «тепер її ім’ям звуть Пасхальний часом, даруючи радощам нового свята старе ім’я».
Звідки ж у Остари заєць? За легендою, якось взимку Остарі трапилась поранена пташка. Щоб спасти їй життя богиня обернула пташа на зайця, однак той зберіг здатність нести яйця. У вдячність за чудесне спасіння заєць прикрашав знесені яйця та приносив їх як дарунок Остарі. Ґрунтуючись на цих міфах, фольклористи стверджують, Пасхальний заєць сягає корінням язичницьких часів і був пізніше інтегрований у християнську практику.
Як «християнізували» зайця? Заєць, як переконують середньовічні бестіарії є боязким (через що був уособленням страху Божого) та наділеним здатністю змінювати стать і народжувати потомство без втрати цноти. Це поєднання сумирного норову та цнотливості зумовило асоціацію зайців та Діви Марії, яке ми неодноразово зустрічаємо у мистецтві (наприклад, у Тиціановій «Мадонні з зайцем», 1530).
Яйце ж стало символом Воскресіння Христа: як пташеня розбиває шкарлупу при народження, так Христос розбив свій гріб, щоб воскреснути для вже вічного життя, перемігши смертну людську природу.
Третя асоціація зайців з християнством – це мотив трьох зайців, поєднаних вухами, що зустрічається у середньовічній пластиці, мініатюрах, вітражах. Як вважається, цей образ (можливо, буддистський на початку) був імпортований з Далекого Сходу. На християнському Заході він набув нового значення та використовувався для позначення Трійці.
Про зайця-дарувальника смачненького (такий собі пасхальний аналог Санта Клауса) уперше можна прочитати у двох німецьких творах 1572 і 1682 рр. Перший належить перу Йохана Фішарта, німецького сатирика доби Реформації. Фішарт у книзі «Aller Praktik Großmutter» писав: «Не хвилюйся, якщо кролик утікає від тебе; коли не знайдемо його яєць («Haseneier»), то приготуємо гніздо». У трактаті «Про пасхальні яйця» (1682) Георг Франк фон Франкенау говорить про «стару казку», що Пасхальний заєць (чи кролик? Обидві версії співіснують) відкладає та ховає яйця у саду. Саме в середовищі німецьких протестантів заєць постає судією – він приходить лише до дітей, які гарно поводяться, та ігнорує неслухняних.
У XVII – XVIII ст. протестанти з Німеччини та Швейцарії, які перебрались до Америки та осіли у штаті Пенсильванія, привезли на нову землю і свої традиції. Був серед них Пасхальний заєць і традиція облаштовувати «гнізда» Пасхального зайця з цукерками та фарбованими яйцями для дітей, які мали їх самостійно відшуковувати. Традиція прийшлася до вподоби американцям і швидко розповсюдилась країною. Глобалізаційні процеси донесли Пасхального зайця і до нас.
Отже, як часто стається з найпопулярнішими образами, відповісти однозначно, звідки вони, неможливо. Супутник Остари чи Діви Марії? Символ цноти чи плодючості?
Нагадаємо, раніше Гал-інфо розповідало про Великий Піст в добу Середньовіччя і пишні бенкети для багатіїв.
