У липні 2014 року в зоні АТО проходили успішні операції ЗСУ щодо звільнення окупованих територій. Командування прийняло рішення закрити кордон з Російською Федерацією, звідки постійно надходила техніка та боєприпаси для незаконних терористичних банд на Донбасі. Наказ прикрити кордон отримали 24-та, 72-га та 79-та бригади.
Однак ніхто не припускав, що бригади опиняться в оточенні, коли з одного боку вони безперервно вели бій із російськими бандугрупуваннями, а з іншого їх почала обстрілювати російська армія. Проте робила це з території РФ так, що ЗСУ не могли дати адекватної відповіді.
Відтак, ударні бригади ЗСУ опинилися заблокованим на кордоні. Командування та влада це заперечували, але згодом безвихідність ситуації стала очевидною.
Котел під Ізварине, - пам’ятати завжди
У найважчій ситуації опинилися бійці 72-ї бригади, яка була повністю заблокована на ділянці Ізварине-Червонопартизанськ. Їхня локація була такою, що найменші спроби прорватися та розблокувати військових, сепаратисти придушували вогнем.
Бійці розуміли, що вони провели 28 днів в оточенні, а тому ситуація зайшла у глухий кут. Це також розуміли і в Генштабі. Розповідати про відсутність котла більше не було сенсу. Саме тоді військові отримали перший чіткий наказ – виходити через Росію.
Військові усвідомлювали, що боєкомплектів у них не залишилося. Думки розділилися. Одні були готові виходити через Росію, а інші вирішили пробивати собі коридор самотужки.
Отож, ударну групу 72-ї білоцерківської механізованої бригади очолив Михайло Драпатий. Він взяв на себе відповідальність і вивів з оточення не лише бійців своєї бригади, але й бійців 24-ї, 51-ї механізованих бригад, 79-ї аеромобільної бригади, 3-го полку спецназу та прикордонників.
Військові, які брали участь у прориві, пригадують, що під колесами техніки вибухали снаряди російських «Градів», але вони дивом залишалися неушкодженими. Бійці здійснили успішний ривок через мінні поля і повз засідки терористів, під шквальним вогнем із-за російського «нуля». Прорив тривав кілька днів і успішно завершився 7 серпня 2014 року.
Відео: Вікна-новини.
Це був перший котел, в який потрапили українські військові і про який не прийнято говорити. Незважаючи на численні перевірки та розслідування, жодного винного у цьому, попри обіцянки президента, так і не покарали.
До виснажених оточенням та боями військових прибув тогочасний міністр оборони Валерій Гелетей. Він пообіцяв нагороди та премії, натомість бійцям дісталася лише коротка відпустка.
Українцям не слід забувати про подвиг тих перших воїнів, які віч-на-віч зіштовхнулися з ворогом, залишилися вірними присязі, не здалися ворогу і довели силу характеру Українського війська. Це справжній подвиг офіцерів, сержантів і солдатів!
На політичну складову цих подій у своїй аналітиці вказав журналіст, військовий експерт Юрій Бутусов. Він зазначив, що у 2014-му році військове командування двічі направляло наші частини в оточення і не вживало своєчасних дій щодо відведення військ.
«Це призвело до сковування наших військ, низькою бойової ефективності, великих втрат без досягнення результатів. Вести будь-які операції в степах Донбасу без наявності боєздатної бронетехніки просто неможливо.
Саме втрата більшої бойової техніки військ сектора «Д», в результаті оточення в червні-серпні в прикордонних районах - Червонопартизанськ - Ізварине - Маринівка, привела до втрати боєздатності підрозділів п'яти бойових бригад і відправки їх на переформування», - відзначив Юрій Бутусов.
Він зазначив: «Головним чинником ураження була російська артилерія, яка безкарно розстрілювала наші війська, а вони не могли противнику відповісти. Ось як це було.
Як тільки бригади вишли із сектора, щільність військ різко знизилася, українське угруповання значно ослабло, і це спровокувало вторгнення регулярної російської армії. Російські війська провели наступальну операцію і здійснили друге оточення - під Іловайськом. Саме через Іловайськ Україні довелося піти на перші Мінські угоду.
Таким чином, два оточення поспіль на одній ділянці фронту привели до кардинальної зміни військово-стратегічної обстановки і до нового повороту в зовнішній політиці. Військова слабкість відразу ж привела до політичних поступок».
