Слухай онлайн
Cуспільство

Луганськ може знову стати Ворошиловградом

Вперше за роки незалежності в Луганську вирішили офіційно відсвяткувати річницю з дня народження земляка і сталінського маршала Климента Ворошилова.

Луганськ перейменовували у Ворошиловград двічі: у 1935 році, ще за життя Климента Єфремовича, і відразу після його смерті в 1969-му. У 1958 і 1990 роках місту обидва рази повертали колишню назву. У роки незалежності про Ворошилова стали потроху забувати. Цьому не заважав навіть пам'ятник кавалеристові, який, до речі, стоїть навпроти будівлі Луганської міськради, і музей, присвячений його життю і діяльності. І ось тепер - новий ренесанс поваги до славетного земляка.

Спочатку 130-річчя Ворошилова, який народився 4 лютого 1881 на території нинішньої Луганської області та починав свою більшовицько-стачкомівську кар'єру саме в Луганську на паровозобудівному заводі Гартмана, торік запропонували відзначити депутати-«регіонали» місцевої міськради.

Потім наприкінці грудня 2010 року вже облрада вирішила включити святкування ювілею в план загальнообласних заходів на 2011 рік.

І тепер, після років ігнорування, місцева влада несе квіти до пам'ятника Ворошилову, в Олександрівську (це місто входить в межі Луганська) проходять мітинги і відкриваються меморіальні дошки на честь Климента Єфремовича, всюди проводяться тематичні бесіди про революціонера.

Людина, що встановила рекорд з перебування в Політбюро і Президії ЦК КПРС, знову стає головним позитивним героєм фільмів, які знімає Луганська обласна державна телерадіокомпанія, в газеті міськради «Жизнь Луганска» публікуються позитивні матеріали про маршала Радянського Союзу і двічі Героя Радянського Союзу.

Про необхідність офіційно вшанувати пам'ять відомого земляка висловився особисто голова облради Валерій Голенко.

Треба сказати, що саме він, а також низка депутатів-«регіоналів» і місцевих комуністів, є головними ініціаторами повторної героїзації людей, які жили в СРСР.

Слід зазначити, що луганська влада, прагнучи, в її розумінні, розібратися з історичною пам'яттю, найбільше сил і енергії витрачає на відродження інтересу жителів Луганщини, та й Україна в цілому, до молодогвардійців. Заради цього депутати облради хочуть домогтися, щоб в українські шкільні підручники повернули вивчення твору Олександра Фадєєва «Молода гвардія». Крім того, облрада витрачає великі гроші на реконструкцію музею «Молодої гвардії» в Краснодоні, щоб в регіоні та країні частіше говорили про Олега Кошового, Сергія Тюленіна, Уляну Громову, Любов Шевцову. Для збереження, за висловом Голенка, «свідчення великої історії» в оформленні експозицій художники і будівельники використовують новітні технології.

Торік на Луганщині з розмахом відзначили 75-річчя стаханівського руху і вшанували пам'ять трудового рекордсмена Олексія Стаханова (на торжество навіть приїжджав президент Віктор Янукович), що знову-таки свідчить про інтерес влади здебільшого до тих героїв, яких прославляли в роки СРСР. Щоправда, ініціатива святкування на державному рівні ювілею соціалістичного змагання виходила від комуністів.

У прагненні реанімувати на Луганщині героїв і вождів радянських часів вони йдуть попереду планети всієї. Не так давно комуністи примудрилися відкрити і відремонтувати в регіоні низку пам'ятників Леніну. У травні 2010 року в Луганську вони розмістили білборди з зображенням Йосипа Сталіна і написом «Народ - Сталін - Перемога». Якщо так піде і далі, не можна виключати, що найближчим часом надійде пропозиція (так би мовити, знизу, від якої-небудь ветеранської організації, ініціативу підтримає КПУ, а влада оголосить, що цього хоче народ) втретє перейменувати місто Луганськ у Ворошиловград, Алчевську захочуть повернути назву Ворошиловськ, на всіх шахтах введуть трудові змагання між бригадами, а нові вулиці та сквери у населених пунктах будуть називати тільки на честь людей, які внесли вагомий внесок у будівництво держави, що розпалася в 1991 році.

Слід сказати, що поряд із звеличенням людей, які або за життя, або після смерті були обласкані увагою комуністичної ідеології, в регіоні починають забувати про таку відому особистість, як Борис Грінченко, який також жив у XX столітті, але не асоціюється з героями радянської епохи. На Луганщині до українського письменника, педагога, лексикографа, літературознавця, етнографа, історика, публіциста ставляться приблизно так, як в 1990 і 2000-і ставилися до підпільників-молодогвардійців, Ворошилова і Стаханова. Зараз про Грінченка начебто пам'ятають, його шанують, але робиться це владою без особливого ентузіазму. Хоча ще за часів президентства Леоніда Кучми і Віктора Ющенка ім'я Бориса Дмитровича звучало частіше.

У цьому переліку історичних особистостей осібно стоїть Козак Луганський Володимир Даль. За останнє десятиліття, мабуть, тільки до автора Тлумачного словника живої великоросійської мови шанобливо ставилися і в часи Кучми, і в роки правління Ющенка, і за Януковича. Однак якби Даль жив за часів СРСР і до нього б прихильно ставилася політноменклатура, швидше за все, сьогодні у Луганську про нього говорили б частіше, його зображення розвішували б на білбордах, а музей Даля перебував би в кращому стані, повідомляють Коментарі.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...