Сьогодні, 11 січня, виповнилася 97 річниця від дня народження вченого-історика, генерал-хорунжого Української повстанської армії та її останнього Головнокомандувача Василя Кука, – повідомили у прес-центрі ЦДВР.
У селі Красному Буського району на Львівщині, де похований Василь Кук, відбулась панахида та покладання квітів до могили Головнокомандувача УПА. Працівники Центру досліджень визвольного руху, Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького», представники Служби безпеки України, Міністерства освіти і науки України вшанували світлу пам’ять останнього Головного Командира УПА молитвою. На поминальній службі також була присутня племінниця Василя Кука пані Ольга Приступа.
Останньою волею Василя Кука було, аби його поховали на цвинтарі в рідному селі Красному. Помер Василь Кук на 95-році життя 9 вересня 2007 року у Києві, де мешкав, відколи був звільнений 1960 року у зв'язку з амністією після шести років ув'язнення. Василь Кук провадив наукову роботу в Центральному державному історичному архіві та Інституті історії Академії наук Української РСР, а після розпаду СРСР видав низку робіт, присвячених історії УПА.
Василь Кук (псевдо Лемех, Юрко, Медвідь, полковник Коваль), народився 11 січня 1913 року в селі Красне Львівської області. По смерті Романа Шухевича улітку 1950 зайняв всі його посади: керівника ОУН (б ) на «Українських землях», Голови Генерального секретаріату Української головної визвольної ради (УГВР) і Головного Командира УПА. Вищу юридичну освіту здобув в Люблінському університеті, де познайомився з майбутнім головою Організації українських націоналістів Степаном Бандерою.
За участь в українському національно-визвольному русі Василя Кука неодноразово арештовувала польська влада. У 1939-1941, після приєднання Західної України до УРСР, перебував на нелегальному становищі.
У роки Другої світової війни Василь Кук був членом Центрального проводу ОУН (б), (під псевдонімом «Леміш»), очолював Східний крайовий провід ОУН (б) - «Схід» і одночасно був командувачем групи УПА «Схід».
Від 1942 року Микола Лебідь скерував Василя Кука на організаційну роботу в східні області України, де Кук очолював Південний крайовий провід ОУН з центром у Дніпропетровську, а після вбивства в 1942 році Д . Мирона, також і Київський крайовий Провід ОУН. Керована Куком організаційна мережа ОУН (б) особливо активно діяла в Черкаській, Дніпропетровській та Київській областях.
Під час відходу німецьких військ із Східної України Кук опинився на Волині. Влітку 1944 року разом з низкою керівників ОУН (б) намагався створити альтернативу УГВР - НВРО (Народно-визвольну революційну організацію), яка наприкінці 1944 року була розпущена за вказівкою прихильників Шухевича.
У червні-липні 1950 року після смерті Романа Шухевича зайняв посади керівника ОУН (б) на Українських землях, голови Генерального секретаріату УГВР і Головного командира УПА, а через чотири роки його арештувала КДБ СРСР.
