24 жовтня 1949 р. було вбито радянського письменника і журналіста Ярослава Галана. Чоловіка вбили в його кабінеті, йому було завдано 11 ударів сокирою. Зараз версій, щодо смерті письменника є декілька. Проте багато сучасних дослідників вважають, що ця подія була організована радянською владою, для дискредитації національного підпілля.
Відразу розпочалися пошуки винних серед учасників руху Опору. За офіційною версією учасниками атентату були два бойовики ОУН-УПА. Одним з них визнано Михайла Стахура, який був офіційно знайомий з Ярославом Галаном. Особу іншого ж з’ясовували. Відразу почалися арешти студентів та патріотів.
Під «криваву руку» радянського режиму потрапила і сім’я греко-католицького священика Дениса Лукашевича. В Лукашевичів було восьмеро дітей – четверо синів і четверо дочок. Батьки вчили дітей любити Україну, тому не дивно, що старші брати приєдналися до національно-визвольного руху.
Спочатку арештували сина душпастира Іларія, який мав доступ до квартири Галана. Потім арештували самого священика, за нібито організацію вбивства. А згодом затримали ще двох його синів – Мирона та Олександра. Всіх братів відразу засудили. Іларія, який був членом ОУН приговорили до страти, а його братів до 25 років каторги. Але Мирон та Олександр вирішили розділити долю брата і теж бути страченими. Батька ж засудили на 25 років виправних таборів. Про смерть синів він не знав багато років.
У 1951 р. дружину священика і п’ятеро його дітей теж виселяють. Радянські офіцери прийшли посеред ночі і звеліли готуватися до далекої дороги, на збори дали дві години і повезли на пересильний пункт. Умови були важкими, малі діти протягом чотирьох місяців спали на тюремних нарах і підлозі, було холодно і страшно. Потім, коли сформували етап, повзли в Хабаровський край. Отець Лукашевич довго не знав де його дружина і діти. Сім’я об’єдналася, аж у 1956 р., коли священикові дозволити переїхати до рідних в Хабаровський край. Проте радість від зустрічі була недовгою. Душпастира знову арештували, нібито за підпільне хрещення дитини і відправили до Інти. Тепер сім’я поїхала слідом за батьком.
Здавалося тепер, коли всі разом життя стане легшим. Але доля внесла свої корективи. Вже в Інті захворіла дружина священика і через пів року померла. Там, далеко від дому, її і похоронили. Діти згодом повернулися в Україну, жили в Коломиї, куди після звільнення приїхав жити і Денис Лукашевич. Він пережив всі 25 років заслання, пережив смерть синів і дружини, пережив довгі роки розлуки з рідними. І дочекався до незалежної України. Помер Денис Лукашевич у 89 років.
За матеріалами: dzerkalo.media
Проект Локальна Історія.
