Цього тижня ми вирішили згадати про політиків, які не так давно змагалися за крісло мера Львова. Восени вони були доволі активними, а чи не втратили запалу зараз читайте далі у матеріалі.
Почнемо з переможця перегонів, незмінного мера Львова останні 15 років Андрія Садового. Він невтомно працює на своїй мерській ниві. Цього тижня Андрій Іванович просив підтримати маленьку львів’янку зі спінальною м’язовою атрофією, яка потребує уколу, вартістю 65 мільйонів гривень, розповідав про концерт в рамках відзначення Дня Європи, вшановував жертв політичних репресій та 77-му річниця депортації кримськотатарського народу. Також Андрій Садовий нагадав передвиборчу обіцянку Ігоря Васюника (так, такий кандидат теж був) про воду без хлорки й розповів, що 68% львів’ян отримують у свої домівки воду без хлору, а до кінця року буде 100%. Крім того, Садовий привітав сімейних лікарів з професійним святом, привітам львів'ян з Днем вишиванки та повідомив, що колективи усіх наших лікарень підтримали концепцію реформування медичної галузі міста.
Олег Синютка, який теж невтомно працює, але не на мерській ниві, провів вихідні гуляючи містом з Петром Порошенком. Також Олег Михайлович писав про День пам‘яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни, День Європи, День пам’яті жертв політичних репресій, про депортацію кримських татар. Він не забув і про день сім'ї (тепер ми знаємо, що у родині Синютки діє закон: “Щаслива мама – щасливі і ми”), про іменини донечки, про професійне свято сімейних лікарів, про День вишиванки й день народження Ірини Геращенко. Щоправда, її Синютка привітав по-сексистськи, назвавши “красою” ЄС у Верховній Раді. Не обійшлося і без критики цього тижня, під гарячу руку потрапив український “найгуманніший суд у світі”, призначення Аксьонова та Віктора Ляшка, нерозпочата тимчасова слідча комісія щодо “вагнерівців”. А ще Олег Синютка заснував в Україні “провал імені Зеленського”. Також Олег Михайлович має розщеплення особистості, він став постити трохи відмінний контент на своїх двох сторінках. “Синій” Синютка просто написав, що мав зустріч з депутатами й депутатками з Рівного та Рівненщини, а ось “червоний” порадував підписників трохи більше. Там Синютка розповів, що Рівне було тричі столицею України, правда забув зазначити, що місто двічі проголошували столицею України у квітні 1919 року, а третій раз Рівне стало “столицею” під час німецької окупації. Але це таке, формально ж було столицею, кого цікавлять деталі.
Закриває трійку лідерів осінніх мерських перегонів Руслан Кошулинський, який стає зовсім непублічним. З 8 травня він виклав лише одне відео, де дає коментар про кадрові зміни в уряді. Не дивно, що пан Руслан не може виграти жодні вибори, з такою “активною” роботою його скоро і колеги забудуть.
На відміну від нього Оксана Юринець позиції не здає. Вона анонсувала проведення у червні з’їзду ветеранок України, вітала з Днем Європи, запрошувала на благодійний концерт, написала декілька тез про Міжнародний форум “Публічне управління та інновації”, відвідала захід присвячений Василю Стефанику, згадала про річницю депортації кримськотатарського народу та поділилася інформацією Віталія Кличка про “безпрецедентний тиск на міську владу”. Крім цього, Оксана Юринець побувала на ефірі шоу “Говорить великий Львів” на НТА. І все було б добре, якби вже більш ніж за рік пандемії пані Оксана навчилася носити маску. Нагадуємо: треба так, щоб рот і ніс прикривала, а на підборідді - це хіба для краси, від вірусу не захистить.
Тим часом Ігор Зінкевич постить неймовірну кількість дописів. До того ж Ігор має 2 сторінки у Facebook, одна з них у бані й там відбувається суцільний треш. Вся сторінка заповнена дописами Юрія Порохобота про розшук людей, про гетьмана-найкращого у світі президента України Петрав Порошенка, про підтримку Ізраїля, а ще там опинився допис з танцями Зеленського в латексі та молитва про дочку. На другій сторінці все більш-менш звичайно, крім величезної кількості дописів. Там є все: інформація про аварії, репости з Varta1, пости з тегами мешканців, пост про бабусю, яка загубилася, і, о чудо, публікації про діяльність у ЛМР. Правда сильно не радійте, такого контенту там не так вже багато.
Але ще менше у Ярослава Рущишина. Він спокійно виставляє 3 пости в тиждень. Один з них - це привітання з Днем вишиванки, а інші два - про відставку Степанова.
З ним на рівні працює Юлія Гвоздович. За тиждень вона запостила теж три публікації: дві про Школу вільних і небайдужих, і ще одну про медичну концепцію Львова.
Перевершує Ярослава Рущишина та Юлію Гвоздович лише Ігор Телішевський. Він постить теж лише три пости, але на місяць. Усі три - привітання зі святами.
Проте це теж не кінець лаконічності. Хтось взагалі бачив Тараса Кльофу після виборів? Останній пост він виставляв ще у жовтні 2020 року. Одразу видно, що людина загорілася перемогти на наступних виборах і “активно працює”.
На відміну від Кльофи, справжній політик Іван Сінсяк веде активну діяльність. Зокрема, цього тижня він привітав своїх підписників з Днем вишиванки.
Як бачимо, більшість колишніх кандидатів в мери не дуже то й хотіли зайняти цей пост, бо здалися дуже легко. Але раптом вони передумають і знову захочуть мати свою аудиторію, маємо для них пам'ятку, як вести соцмережі так, щоб не потрапляти у наші матеріали.
