Українська дерев`яна архітектура найвищого рівня майстерності досягла у церковному будівництві. Протягом століть утворилися місцеві школи храмобудування: бойківська, лемківська, гуцульська, галицька, буковинська, волинська, придніпровська. Усі вони вирізнялися своїми регіональними відмінностями.
Гал-інфо у співпраці з Музеєм народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького продовжує розповідати про сакральну спадщину, яка зберігається в музеї просто неба.
ПОДІЛЛЯ
Дерев`яні церкви не являються провідним типом подільського культового будівництва. За даними Шематизмів 1930-32 років з 574 церков і каплиць Поділля 445 виявились мурованими і тільки 129 дерев`яними.
Церква св. Миколая з с. Соколів
У секторі «Поділля» Львівського скансену експонується Миколаївська церква 1773 року з с. Соколів Бучацького району Тернопільської області.
На південній стіні бабинця цієї церкви, на одному з брусів, зберігся напис з точною датою освячення церкви – «22 мая 1773». Це свідчить, що подільська церква була освячена на свято Перенесення мощей Св. Миколая Чудотворця, яке святкується саме 22 травня.
У нашій традиції це свято називають ще Літній або Теплий Миколай. Історія цього свята є пов`язана з перенесенням мощей святителя Миколая з міста Міри в Лікії (теперішня Туреччина) до міста Барі в Італії, що відбулося в ХІ ст.. Мощі св. Миколая прибули до Італії 8 травня, а наступного дня 9 травня нетлінне тіло святителя перенесли до церкви Св. Стефана. Через рік була побудована церква на честь святителя Миколая і освячена папою Урбаном ІІ, де і перебували мощі святого.
Ця подія викликала особливе шанування св. Миколая Чудотворця місцевим населенням й ознаменувалася встановленням свята на 9 (22) травня. У Київській Русі святкування пам’яті перенесення мощей святителя Миколая з Мір Лікійських до м. Барі було встановлене Церквою при кін. ХІ ст.. З того часу і почалося піднесення культу святого Миколая на Русі. Вшанування святого Миколая Чудотворця виразилось і в освяченні церков у його честь. Так подільська церква з села Соколів була свого часу освячена на честь святого Миколая, коли святкуємо перенесення його мощей до Італії.
Церква св. Миколая з с. Соколів була перевезена на територію музею у 1972 році. При відтворенні її у експозиції музею були усунені пізніші зміни у конструкції церкви, які постали внаслідок попередніх кількаразових перебудов. У львівському скансені церква св. Миколая набула свого первісного вигляду.
Миколаївська церква має зрубні конструкції. Середній зруб нави ширший і вищий ніж зруби святилища і бабинця. Планування храму позначилося і на членуванні двосхилого даху, центральна частина якого, над навою, піднята вище, ніж над двома іншими зрубами. На гребені середньої частини даху міститься невисока восьмигранна вежа з кованим хрестом. Церкву оперізує піддашшя, оперте на кронштейнах, яке захищає нижню частину зрубу від дощів і снігу.
Церква збудована з дубових брусів, оброблених сокирою. Покриття дахів – ґонту, яким закрита й частина стін між піддашшям і дахом.
Інтер'єр
У внутрішньому просторі церкви стіна між бабинцем і навою має аркоподібний проріз, через який заходиться до нави. Святилище від нави відділене суцільною стіною, яка містить проріз по центру для Царських Врат та лише один проріз для дияконських дверей.
Інтер`єр церкви дуже скромно оздоблений іконами. На стіні, що відділяє святилище замість іконостасу розміщені лише дві намісні ікони Христа та Богородиці (с. Семенівка Пустомитівського району Львівської області), зверху по центру ікона «Тайна Вечеря», а над нею ікона Моління (Христос Великий Архиєрей в оточенні Богородиці та Івана Христителя). Вхід до святилища через різьблені ажурні Царські Врата з зображенням чотирьох Євангелистів у медальйонах (походять з с. Ролів Дрогобицького району Львівської області).
На стінах бабинця представлено великого розміру Розп`яття Ісуса Христа і різьблені фігури двох ангелів з пальмовими гілками в руках. Представлені фігури походять з с. Крукеничі Мостиського району Львівської області.
У інтер’єрі церкви можна побачити священичий одяг (облачення), який висить вздовж південної і північної стін нави.
Дзвіниця
Поруч біля церкви розташована дзвіниця з смт. Монастирська (присілок Пригородне) Тернопільської області. Споруда збудована в другій половині ХІХ ст. і зберегла свій первісний вигляд: має форму приземлистої пірамідально-ступеневої вежі.
На відміну від церкви, яка збудована в зруб, дзвіниця має каркасну конструкцію. Нижній поверх її, над яким влаштоване піддашшя, відкритий. Другий, вже вужчий, має стіни обшиті ґонтами. Верхній ярус ще вужчий і вищий, в кожній стіні має зверху по чотири аркоподібні отвори, які виконують функції голосників. Дзвіниці цього типу зустрічаються всюди в західних областях України, а найбільше на Львівщині.
Додамо, що дерев`яні церкви будували швидко – протягом одного року (з весни по осінь).
Текст підготувала наукова співпробітниця Музею Уляна Франків.
Ідейні натхненниці проєкту – Анна Джунківська, Леся Гарасим.
Відео та монтаж – Олена Ляхович.
Проєкт про дерев'яні церкви створений до 150-річчя від дня народження Блаженного Климентія Шептицького у співпраці АІА "Гал-інфо" та Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького.
Нагадаємо, що у 1927 році у Львові Митрополит Андрей Шептицький разом із своїм рідним братом Климентієм Шептицьким заснував Свято-Іванівську Лавру Студійського Уставу УГКЦ.
Коли брати Андрей та Климентій Шептицькі заснували у Львові Лавру, на її території мали намір зводити нову церкву. Однак, у 1930 році Іларіон Свєнціцький, як тогочасний директор Національного музею у Львові, порадив митрополиту Андрею зробити головним храмом Лаври перенесену старовинну дерев’яну церкву Святого Миколая з села Кривки Турківського району Львівської області.
Вважається, що саме Іларіону Свєнціцькому належала ініціатива створення у Львові скансена – музею під відкритим небом.
Відтак, брати Шептицькі перенесли головний храм Лаври – церкву Св. Миколая Чудотворця з с. Кривки, яка була збудована у 1763 році невідомим майстром. Зараз цей храм є головним об’єктом Музею народної архітектури і побуту у Львові ім. К. Шептицького (вул. Чернеча Гора, 1).
Читайте також інші матеріали проєкту про дерев'яні церкви, який створений до 150-річчя від дня народження Блаженного Климентія Шептицького:
- Таємниці бойківської церкви Михаїла з с. Тисовець
- Історія кафедральної церкви Святої Трійці: з Чернівців до Львова
- Гуцульщина: Хрест, що зустрічає подорожніх
- Зруйнована бурею: як з бойківської церкви постала цвинтарна каплиця
- Лемківська церква: як відродилась втрачена перлина
