Українська дерев`яна архітектура найвищого рівня майстерності досягла у церковному будівництві. Протягом століть утворилися місцеві школи храмобудування: бойківська, лемківська, гуцульська, галицька, буковинська, волинська, придніпровська. Усі вони вирізнялися своїми регіональними відмінностями.
Проте пам`ятки дерев`яного монументального будівництва є надзвичайно вразливою щодо збереження частиною культурної спадщини. Тому вже у ХІХ ст. постало питання збереження здобутків народного дерев`яного зодчества.
На це звертав увагу митрополит Андрей Шептицький пишучи: «Наші старі деревляні церкви уважаємо за неоцінені пам`ятники культури і штуки минувших століть і що їх заховання уважаємо за постулят нашої культури, хоть би вимагав і як великих жертв».
Наприкінці ХІХ ст. у світовій практиці однією з найкращих форм збереження матеріальної та духовної культури народу стали музеї просто неба. Скансен у Львові серед усіх музеїв просто неба не лише України, а й світу, вирізняється саме тим, що тут зберігається найбільша кількість церков та сакральних об`єктів. У Музеї народної архітектури і побуту у Львові ім. Климентія Шептицького налічується шість церков, один костел, капличка і дзвіниці, які є особливою окрасою та гордістю музею.
Дерев`яні церкви музею представляють типові зразки сакральної архітектури Бойківщини, Лемківщини, Буковини, Поділля та Львівщини.
БОЙКІВЩИНА
Бойківщина становить найбільший експозиційний сектор львівського скансену, у якому представлено дві бойківські церкви, дзвіницю і капличку. Бойківська сакральна архітектура вирізняється мальовничістю, пропорційністю, вдалим співвідношенням мас і форм, майстерністю обробки матеріалу. На даній території українських Карпат сформувався так званий тип «бойківських церков» - це тридільна і триверха церква, у якій зруби святилища, нави і бабинця (притвору) перекриті шатровими завершеннями з багатьма заломами.
Церква
Класичним зразком бойківського монументального будівництва є церква Арх. Михаїла (1863 р.) з с. Тисовець Сколівського р-ну Львівської обл.. До музею церква святого арх. Михаїла була перевезена у 1971 році і зведена на пагорбі, що відповідає традиційному розміщенню церков. Для церкви завжди підбирали найзручніше місце – переважно на пагорбі чи узвишшях на околиці села або у його центрі. Завдяки такому розташуванню її було видно здалеку, це сприяло оборонним і дозірно-сигнальним функціям, що їх виконували раніше сакральні споруди. Вибрані під побудову церкви місця були «теплими» і «ясними», це були особливі місця, які мали викликати у вірних і паломників бажання повороту у ті чудові місцини.
Принципу побудови церков на пагорбах суворо дотримувались на Бойківщині, Гуцульщині, Лемківщині та інших регіонах України, незалежно від форми поселення. Таке ж місце на пагорбі, що відповідало традиції і природному середовищу Михайлівської церкви було вибрано для неї й у нашому музеї в секторі «Бойківщина».
Бойківське Різдво: забуті традиції
Про церкву арх. Михаїла з с . Тисовець згадував у своєму нарисі «Навпростець» український письменник Стефан Ковалів, подаючи такий опис: «Одна тільки церковця свята, озарена лучами золотистими заходячого сонця … лагодила в моїх очах сю дикість природи … як видалася нам величною ця смиренька святиня. Она може найвище cтояла між всіма посестрами Галичини на хребті бескида».
Тисовецька церква у плані є тридільна і триверха. Накриття зрубів виконується у техніці, яка називається «в залом»: на зрізану чотиригранну піраміду ставиться невисокий зруб, який в свою чергу покривається пірамідою. Таке покриття повторюється кілька раз, при цьому що разу звужуючись догори, надаючи обрису м`якості і стрункості. Художню виразність споруди підкреслює обшивка ґонтою, яка є повітропроникною, завдяки чому деревина зрубу і даху може «дихати», що оберігає будівлю від гниття.
У інтер’єрі церкви архистратига Михаїла розміщений іконостас, виконаний у 1889 році майстром Василем Чайкою, про що свідчить напис на звороті. У намісному ряді цього іконостасу містяться ікони Ісуса Христа і Богородиці, та двох святителів – Івана Золотоустого та Василія Великого, які уклали тексти Літургії.
У святилищі тисовецької церкви стоїть престол, над яким розміщений киворій, що опирається на колони. Киворій над престолом символізує небо, що покриває землю. Такий давній спосіб розміщення киворію над престолом у теперішньому часі зустрічається доволі рідко.
Зацікавлення викликає запрестольна ікона «Успіння Пресвятої Богородиці». Ця ікона була рухомою, тобто при потребі її піднімали завдяки певному механізму, а на її місці можна було побачити ікону з зображенням арх. Михаїла, яка на стало знаходилась за нею.
Дзвіниця
Невід`ємною частиною церковного ансамблю з с. Тисовець є дзвіниця. Архітектурні форми дзвіниць беруть початок від стародавніх сторожових фортечних веж. Дзвони на дзвіницях-вежах спершу виконували сигнальну функцію, а пізніше їм надали літургійну функцію. Окрім оборонно-сигнальної та сакральної функцій дзвіниці використовувались і як комори та прохідні брами. У дзвіниці с. Тисовецьна нижньому поверсі є наскрізні двері, що служили брамою, через яку проходили на церковне подвір`я.
Текст підготувала наукова співпробітниця Музею Уляна Франків.
Ідейні натхненниці проєкту – Анна Джунківська, Леся Гарасим.
Відео та монтаж – Олена Ляхович.
Проєкт про дерев'яні церкви створений до 150-річчя від дня народження Блаженного Климентія Шептицького у співпраці АІА "Гал-інфо" та Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького.
Нагадаємо, що у 1927 році у Львові Митрополит Андрей Шептицький разом із своїм рідним братом Климентієм Шептицьким заснував Свято-Іванівську Лавру Студійського Уставу УГКЦ.
Коли брати Андрей та Климентій Шептицькі заснували у Львові Лавру, на її території мали намір зводити нову церкву. Однак, у 1930 році Іларіон Свєнціцький, як тогочасний директор Національного музею у Львові, порадив митрополиту Андрею зробити головним храмом Лаври перенесену старовинну дерев’яну церкву Святого Миколая з села Кривки Турківського району Львівської області.
Вважається, що саме Іларіону Свєнціцькому належала ініціатива створення у Львові скансена – музею під відкритим небом.
Відтак, брати Шептицькі перенесли головний храм Лаври – церкву Св. Миколая Чудотворця з с. Кривки, яка була збудована у 1763 році невідомим майстром. Зараз цей храм є головним об’єктом Музею народної архітектури і побуту у Львові ім. К. Шептицького (вул. Чернеча Гора, 1).
Читайте також інші матеріали проєкту про дерев'яні церкви, який створений до 150-річчя від дня народження Блаженного Климентія Шептицького:
- Історія кафедральної церкви Святої Трійці: з Чернівців до Львова
- Поділля: дерев'яна церква, яка набула свого первісного вигляду
- Гуцульщина: Хрест, що зустрічає подорожніх
- Зруйнована бурею: як з бойківської церкви постала цвинтарна каплиця
- Лемківська церква: як відродилась втрачена перлина
- Легендарна церква з с. Кривки: мандрівка у бойківські гори
