5 вересня 2017 року президент РФ Путін заявив, що наявність миротворців ООН на Донбасі пішла б на користь вирішенню конфлікту на сході України, проте миротворці повинні перебувати на лінії розмежування "і не на жодних інших територіях". Про це повідомив воєнний експерт Дмитро Снєгирьов.
Заява Путіна про так звану миротворчу місію на сході України – не капітуляція перед Заходом. Це програш МЗС України, який не зміг прорахувати можливих наслідків заяви Порошенка про звернення до ООН щодо введення такої місії. В Москві зіграли на випередження.
Нагадаю, до Путіна президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв заявив про те, що Казахстан готовий сприяти вирішенню конфлікту на Донбасі. У своїй заяві Назарбаєв підкреслив, що зі свого боку Казахстан, "вірний своїй миротворчій місії, вносить свій внесок у вирішення складних світових проблем у міру своїх сил і можливостей".
"Казахстан зробив чималі кроки і готовий сприяти і далі діалогу з вирішення кризи на сході України. Ми закликаємо сторони цього конфлікту знайти шляхи її подолання", - заявив президент Казахстану.
Тобто закидалася думка про те, що якщо Україна не хоче бачити росіян або білорусів у складі миротворчого контингенту, то Казахстан як нейтральна країна, яка неодноразово підтримувала Україну, готова взяти участь у цій місії.
До того ж, як правило, в миротворчих місіях ООН здебільшого беруть участь азійські чи африканські держави. Тому, до речі, не відповідають дійсності заяви, що у випадку прийняття рішення про миротворчий контингент, там будуть виключно країни НАТО.
З іншого боку,проблеми Казахстану з Росією, яка фактично зазіхає на частину його території, і є важелем впливу Москви на Астану. Тому, вочевидь, заява Назарбаєва не випадкова. І це була перша ластівка.
Крім того, друга причина – Путін вчасно скористався суперечностями в поглядах на війну на Сході України між США і ЄС. Як відомо, нещодавно канцлер Німеччини Ангела Меркель і президент Франції Еммануель Макрон заявили, що обидві сторони конфлікту не дотримуються взятих зобов’язань щодо відведення важкої техніки і припинення обстрілів.
Третій фактор появи заяви саме зараз, це те, що в жовтні спливає трирічний термін дії закону України про особливий характер самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей. І четвертий, головний – готується до внесення в Раду законопроект про реінтеграцію ОРДЛО, де Росія буде названа країною-окупантом.
Якщо парламент ухвалить закон про реінтеграцію, це означатиме, що відповідно до Женевських домовленостей Росія бере на себе всі зобов’язання щодо соціально-економічного забезпечення цих територій. Варто нагадати, що тільки "Газпром" незаконно постачає газу в ОРДЛО на 1,5 мільярди доларів. І "Газпром" наполягає на оплаті Україною цих рахунків. Зі свого боку Україна виділяє приблизно 60 мільярдів гривень на пенсійне забезпечення і на постачання води і світла. Тобто, у разі визнання РФ країною-агресором, всі ці витрати ляжуть на російську економіку. А цього в Росії не можуть допустити.
При цьому, підступність "миротворчого" плану Путіна в тому, що Путін відкидає саму ідею про введення миротворців, висуваючі дві вимоги: миротворці мають перебувати виключно на лінії розмежування та рішення про введення не може бути ухвалено "без прямого контакту з представниками самопроголошених республік "ДНР" та "ЛНР". Тим самим Путін демонструє, що це суто внутрішній український конфлікт, а не зовнішня агресія з боку РФ.
Під час телефонної розмови з канцлером Ангелою Меркель Путін погодився на те, щоб забезпечення охорони спостерігачів ОБСЄ ООНівцями здійснювалося не тільки на лінії зіткнення після розведення сил і засобів обох сторін, але і в інших місцях, де СММ ОБСЄ проводить свої інспекційні поїздки. Утім, в розмові не порушувалося питання щодо розміщення миротворців вздовж проблемної ділянки українсько-російського кордону, як на тому наполягає українська сторона.
Тактичний виграш Росії в тому, що Путін випередив Порошенка, вносячи в Радбез ООН свій проект резолюції про миротворчу місію. І Україні, яка не є постійним членом Радбезу, буде важко переконати постійних представників у тому, що ми бачимо інший формат місії.
