![Автопортрет Леонардо да Вінчі, [?] 1510–1515 рр., Турин, Королівська бібліотека. Фото: Symbolon.](/media/gallery/full/9/1/91060213_1326053334272277_806534380754305024_n.jpg "Автопортрет Леонардо да Вінчі, [?] 1510–1515 рр., Турин, Королівська бібліотека. Фото: Symbolon.")
Леонардо да Вінчі та Нікколо Макіавеллі є для нас видатними діячами-гуманістами епохи Відродження. Проте чи знали ви, що їх об’єднувала праця над спільним проектом?
Це був доволі ризикований план з водопостачання, гігантський за тодішніми мірками. Вони хотіли перетворити Флоренцію на портове місто, змінивши русло річки. А ще хотіли використати річку, як зброю проти сусідньої Пізи – поставити свого ворога на коліна за допомогою спраги. Яким чином вода мала стати зброєю у руках флорентійських гуманістів, про це йдеться у матеріалі Соломії Козак опублікованому на сторінці Центру середньовічних та ранньомодерних студій Symbolon у Facebook.
В Італії річки давно контролювались за допомогою дамб і каналів. І На той час це вже не було революційною ідеєю – використовувати контрольовані річки, як зброю у міжусобицях між містами. У «Божественній комедії» Данте ще на початку ХІІІ століття згадував про мирне використання гідрологічного інженерного мистецтва, але і він мріяв покарати Пізу – побудувати греблю на Арно і затопити місто.
На початку ХV століття архітектор Брунеллескі, добре відомий нам творець собору Санта-Марія дель Фльоре, переконав уряд Флоренції випробувати цю зброю на практиці. І йому таки дозволили поставити греблю, щоб затопити сусіднє місто Лукка. Проте з цієї витівки нічого не вийшло.
Зовсім іншого масштабу став нахабний та ретельний план Леонардо да Вінчі (1452–1519), військового інженера Чезаро Борджії, та державного секретаря Флоренції Нікколо Макіавеллі (1469–1527). Їхня зустріч у 1502 році була однією з найбільш доленосних та загадкових подій в інтелектуальній історії Європи.
Леонардо був одержимий цивілізаційною ідеєю контролю річок. Макіавеллі був рішуче налаштований вести цивілізаторську завойовницьку політику. Жоден тодішній інженерний проект не міг зрівнятися з їхнім задумом перетворити Флоренцію на портове місто, перевівши річку Арно каналом через провінцію Пістою (за 20 км від природного русла), пропустивши її каналом попід гори Серравалле і водночас відібрати в Пізи її контроль над річкою.
Цікаво, що Леонардо да Вінчі намалював свою найбільш відому картину («Мона Ліза») саме тоді, коли думав, як використати річку Арно проти Пізи.
Дослідник цієї теми Роджер Мастерс так прокоментував зображення річки на задньому тлі картини: «Здається, що навіть тоді, коли Леонардо малював портрет жінки флорентійського купця, він десь на рівні підсвідомості думав над проектами, які він розробляв разом із Нікколо».
Тож чи мав успіх цей блискучий проект двох геніїв? Леонардо накреслив незліченну кількість ескізів, усе продумав, і навіть розробив модель екскаватора, що мав би викопувати землю. Макіавеллі домігся повного фінансування проекту. Попри все, план завершився невдачею.
Важко однозначно відповісти, чому так трапилось. З одного боку, ті, хто проводив роботи, могли не витримати усіх технічних параметрів Леонардо. З іншого, цей план недооцінював річку Арно, і навряд чи її можна було тоді підкорити волі людини. Найближчий шторм легко зруйнував стіни ровів, спричинивши смерть та руйнування.
Леонардо та Макіавеллі, відтак, пересвідчились у правдивості афоризму Френсіса Бекона, сформульованого за кілька десятирічь до того: «Якщо хочеш завоювати природу, мусиш її слухати».
Читайте більше: Masters R. D. Fortune Is a River: Leonardo da Vinci Niccolo Machiavelli's Magnificent Dream to Change the Course of Florentine History. New York, 1999. 278 p.
