Слухай онлайн
Історія

Останній король вікінгів

Зображення варязької сторожі з «Мадридського Скіліци», рукопису хроніки Іоана Скіліци. Фото - Symbolon.
Зображення варязької сторожі з «Мадридського Скіліци», рукопису хроніки Іоана Скіліци. Фото - Symbolon.
Висадження короля Гаральда ІІІ Гардради поблизу Йорка. Мініатюра з манускрипту «Життя короля Едуарда Сповідниика», сер. ХІІ ст. Фото - Symbolon.
Висадження короля Гаральда ІІІ Гардради поблизу Йорка. Мініатюра з манускрипту «Життя короля Едуарда Сповідниика», сер. ХІІ ст. Фото - Symbolon.
Битва при Стемфорд Брідж . Гаральд по центрі зі стрілою в шиї. 1870 р. Фото - Symbolon.
Битва при Стемфорд Брідж . Гаральд по центрі зі стрілою в шиї. 1870 р. Фото - Symbolon.
ітраж з собору Св. Магнуса (Кіркволл, Велика Британія). Фото - Symbolon.
ітраж з собору Св. Магнуса (Кіркволл, Велика Британія). Фото - Symbolon.
Фото - Symbolon.
Фото - Symbolon.
1/5
Постать, зі смертю якої завершилась ціла епоха, а життя варте не одного сюжету серіалу «Вікінги». Чим же цікавий життєвий шлях останнього короля вікінгів – Гаральда Суворого?

Про це йдеться у матеріалі Ірини Гіщинської опублікованому на  Facebook-сторінці Центр середньовічних та ранньомодерних студій Symbolon.

Битва при Стікластадирі 1030 року стала доленосною для п’ятнадцятирічного Гаральда Сігурдарсона. Смерть його брата, короля Олафа ІІ Святого означала поразку союзників та автоматичне перетворення решти війська на втікачів.

У «Сазі про Гаральда Суворого» зазначається, що на наступну зиму після битви, брат короля спорудив кораблі і відплив на схід до конунга Ярицвейла в Гардаріки. Деякий час Гаральд жив при дворі руського князя. Більше того, обіймав посаду хевдінга (полководця). Дослідники часто спростовують цю інформацію, зважаючи на юний вік хлопця. Все ж, це не завадило йому показати себе як вправного воїна та увійти в довіру до Ярослава.

Починаючи з 1034 року, наступні десять років майбутній король проведе у Візантійській імперії. Під іменем Нордбрікт він увійде до елітного «руського корпусу» та здобуватиме для імперії перемогу за перемогою. Навіщо? Насамперед, заради матеріального збагачення. За високу боєздатність та вірність, північні найманці були в особливій пошані. Найважливішим відгуком такої цінної служби була щедра оплата з боку василевса.

Нам відомо, що за час свого перебування у Візантії, Гаральд прославився як вправний воїн. Сноррі Стурлусон наголошує також і на хитростях, до яких вдавався останній.

Сицилійський похід позначився чи не найбільшим тріумфом. Одночасно, саме тоді вікінг зумів показати всі свої здібності. Перше місто на Сікілеї (Сицилія) було взято завдяки хитромудрій стратегії, яку в свій час використала княгиня Ольга.

У сазі зазначається, що Гаральд «велів своїм людям ловити пташок, які в’ють гнізда в місті і вилітають вдень в ліс… і прив’язати до їхніх спинок шматочки соснової стружки, змащені воском і сіркою, підпаливши їх. Коли пташок відпустили, вони всі полетіли в місто до своїх гнізд, які були в дахах…».

Інше місто було захоплене методом несподіванки. Верінги, як називає їх Сноррі, вирили під містом довгий підкоп і неочікувано вийшли з-під землі прямо в панських покоях.

При облозі наступного пункту, воїни зрозуміли, що звичайної військової сили буде замало. Гаральд скористався акторською майстерністю, зігравши смертельно хворого. В результаті, варяги почали просити дозволу в міської верхівки поховати його в місцевому монастирі. Останні погодились, зважаючи на вигоду від можливого притоку відвідувачів та пожертв. Коли ж труну занесли в місто, звідти вистрибнув здоровий та готовий до бою Нордбрікт.

Після сицилійської кампанії, імператор Михаїл V Пафлягонянин нагородив Гаральда високим титулом манглавіта (керуючого загоном особистих охоронців імператора та імператорського палацу).

Пізніше, в 1041 році, Гаральд зі своїм загоном прийматиме участь у придушенні болгарського повстання. В результаті, він отримає красномовне прізвисько «знищувач болгар» («Bolgara brennir»). З цією перемогою пов’язують і рунічний напис на одному з кам’яних левів. Серед перерахованого ряду імен фігурує ім’я Гаральда Високого.

Образ майбутнього норвезького короля нерозривно пов’язаний з казковими багатствами. Сноррі пише, що в нього «було стільки добра, скільки ніхто в Північних Країнах не бачив у власності однієї людини». Цікаво, що чи не всі скарби, які він здобував, відсилалися до двору руського князя на зберігання.

Імператорський двір славився не лише багатствами, а й скандалами та інтригами. Після чергового палацового перевороту і осліплення Михаїла V, ситуація змінилась не на користь найманців. Гаральд, після виявлення бажання повернутись додому, зазнав ув’язнення. Його безпідставно звинуватили у крадіжці імператорського золота. За іншою версією, імператриця Зоя «пристрасно бажала заміжжя з вікінгом». Зрештою, з полону йому вдалось майстерно втекти.

Після повернення до Києва, Гаральд отримує не лише всі свої скарби, а й наречену. Взимку 1044 року вікінг укладає шлюб з Еллісіф (Єлизаветою, старшою донькою Ярослава). Такий крок був аж ніяк не поривом романтичних почуттів. Гаральд діяв, насамперед, стратегічно. Наречена, по маминій лінії, була онукою шведського короля. Для відвоювання норвезького трону Гаральду, як ніколи, був потрібен союз зі шведами.

Після прибуття до Швеції, Гаральд Гардрада, отримує бажану військову угоду. Початковою метою союзників стала Данія. Племінник майбутнього короля, конунг Магнус, коли дізнався, що його дядько зібрав військо і встиг підкорити Данію, м’яко кажучи, розгубився. Тим не менше встиг зібрати чимале ополчення…

Інтриги, заколоти та інші пристрасті мали місце не лише в столиці Візантії. Деякий час Гаральд розділяв престол з Магнусом. Після смерті племінника він став єдиним правителем.

У той же час він одружується вдруге на наложниці Торі. Саме вона народила Магнуса та Олафа – нащадків норвезького престолу. Проте, попри суперечливі свідчення, єдиною королевою аж до смерті Гаральда залишалася Єлизавета.

У сагах можна зустріти свідчення про величезну впертість та наполегливість Гаральда. Мрії про Данію з часом лише зростали. В результаті, протягом кількох років кожне літо Гардрада робив спустошливі набіги на її землі…

В один момент Гаральду захотілось чогось геть божевільного у вигляді зазіхань на англійську корону. Такі амбіції обернулись для нього вкрай фатально. Під час битви при Стемфорд Брідж у вересні 1066 році короля було смертельно поранено. Гаральд Гардрада помер у п’ятидесятирічному віці як справжній вікінг – на полі бою зі зброєю в руках.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
загрузка...
Загрузка...
");