«О, Фортуно! Як місяць ти мінлива…» – ці рядки пісні ХІІІ століття звучать на диво сучасно. Вони походять з «Codex Buranus», мабуть, найвідомішої збірки пісень середньовіччя.
Своєю славою вона зобов’язана не лише злободенності текстів, але і видатному композитору вже ХХ століття Карлу Орфу та його кантаті «Carmina Burana». Чим є сам кодекс, про що його пісні та чому Карл Орф звернувся саме до нього читайте у сьогоднішньому випуску #medieval_why від Стефанії Демчук на сторінці проєкту Symbolon.
Усе розпочалось у ХІХ столітті, коли «Codex Buranus» був віднайдений та отримав у такий спосіб друге життя. У 1803 році бібліотекар з Баварської державної бібліотеки віднайшов цей манускрипт у бенедиктинському монастирі Боєрн. Саме від латинізованої форми імені монастиря – «Buranus» – кодекс і отримав свою назву. Водночас, більш відома широкій аудиторії назва збірки «Carmina Burana» з’явилась у 1847 році з легкої руки першого видавця манускрипту Йохана Андреаса Шмеллера.
Дослідники виділили декілька основних частин: моральні та сатиричні пісні («Carmina moralia et satirica»), любовні пісні («Carmina amatoria»), застільні пісні («Carmina potoria»), «Ігри» («Ludi»).
Трохи зупинимось на найменш очевидній частині – першій.
Які теми поставали у моральних і сатиричних піснях, окрім вже знайомої усім Фортуни? Звісно, хабарів та корупції (CB1): «Як вже пересвідчувались, / Гроші роблять із закону насмішку: / Рівність, хоча і наче на їх стороні, / Не для бідняків: / Заможних клієнтів вираховують швидко, / І обслуговують швидше. / Судді ж настільки їх [гроші] люблять, / Що готові зрушити гори заради них: / Справи, які під їх захистом/ Завжди виграють». Інша пісня присвячена важливості «золотої середини» (CB20): «Завжди уникай крайнощів, / Які б не були твої учинки та починання: / Бо де немає балансу / Руйнуються держави». Не забули укладачі і про занепад вченості (CB6): «Тепер і десятирічні хлопці, / Вже можуть завершити навчання і стати / Теж професорами! І кого турбуватиме, / Як сліпий вестиме сліпого?».
Чи можна реконструювати оригінальні мелодії пісень з кодексу? Лише почасти. Ви можете помітити над текстами пісень дрібні позначки, які музикознавці називають невмами. Невми, чия назва зовсім невипадково походить від давньогрецького слова «дихання» («πνεῦμα»), складались з різних знаків пунктуації, пов’язаних із особливостями вимови та розспівуванням кожного слова.
«Прочитати» мелодію за невмами, як це роблять сучасні співаки, дивлячись на звичну для нас тактову нотацію, неможливо – їх використовували лише для нагадування ритмічних чи висотних особливостей вже знайомої мелодії. Більше того, частина пісень взагалі немає ніякої супровідної нотації, що свідчить, як вважають дослідники, про їх популярність, адже немає необхідності записувати лише усім відомі мелодії.
То почути пісні з «Codex Buranus» неможливо? Зовсім ні – про це свідчать численні реконструкції ансамблів старовинної музики. Однак це виконання ґрунтується не на нашому кодексі ХІІІ століття, а на пізніших манускриптах, де зустрічаються ті самі пісні, але вже не з так званою «адіастематичною» («безінтервальною») невменною нотацією, а з більш зрозумілими та доступними для декодування нотними знаками.
Послухати сучасне виконання пісень з «Codex Buranus» у виконанні «Clemenic Consort» (https://youtu.be/QWW_I0RawEg). Також окремі пісні можна почути у альбомі «Rota Fortunae» українського ансамблю старовинної музики «Kings and Beggars» (http://www.kings-and-beggars.com.ua/).
☝️
Не тільки невми та тексти можна знайти у «Codex Buranus». Він також був оздоблений різноманітними мініатюрами. Саме вони дозволили точніше датувати сам манускрипт, у який продовжували вносити записи аж до кінця XIV століття. Ілюмінації ж відносять нас до 1230-1240-вих років. Найбільш відомою мініатюрою манускрипту, безперечно, є «Колесо Фортуни». Основні «зупинки» його руху підписані латиною «Regno («Я царюю»), Regnavi («Я царював»), Sum sine regno («Я без трону»), Regnabo («Я буду царювати»)». У центрі колеса ми бачимо Христа-Судію, чия фігура ніби поєднує язичницький символізм та християнський підтекст плинності і марноти земного життя.
«Колесо Фортуни» не є єдиною мініатюрою кодексу. Серед іншого у манускрипті можна віднайти ліс з левом і не тільки, сцени з міфу про Дідону та Енея, закохану пару, застілля у таверні, гравців у кості, шахи і табулу. Тобто, у оздобленні художник звертався майже до кожної з тем, не прив’язуюсь, однак до певних текстів.
«Карміна Бурана» як кантата Карла Орфа народилась у 1935 – 1936 роках. Він був знайомий з публікацією Шмеллера, про яку йшла мова на початку: вочевидь, саме ця «зустріч» композитора та середньовічних текстів у 1934 році стала справжньою точкою відліку для другого життя віршів. З відбором поем та упорядкуванням лібрето Орфу допоміг студент-юрист Міхаель Хофман. Структура кантати проста та циклічна, подібно до самого колеса Фортуни: усе починається із славнозвісної «O Fortuna» та схожою за тематикою «Fortuna plango vulnera», продовжується частиною «Весна», «У Таверні», «Двором Любові» і, зрештою, закінчується репризою «O Fortuna».
Як не важко помітити, Хофман та Орф відібрали світські за духом вірші (усього їх 24) на тему мінливості вдачі, весни, любові та гри. Цим, однак, була викривлена внутрішня єдність оригіналу, де релігійні пісні сусідили із світськими: ці, на перший погляд, протилежні сенси доповнювали і збагачували одне одного. Так само далека від середньовічного і музика Карла Орфа. При її написанні він зовсім не орієнтувався на невменне письмо оригіналу, але надихався ренесансними та барочними мотивами.
Кантата Карла Орфа – це переосмислення та актуалізація середньовіччя, яка відгукнулась у серцях як його сучасників, так і слухачів наступних поколінь. Тому, щоб відкрити для себе різні грані віршів з Боєрну, радимо слухати і реконструкції, максимально близькі до оригіналу, і кантату Орфа.
Погортати «Codex Buranus» можна на сторінці Баварської національної бібліотеки.
