17 лютого 1454 року бургундський герцог Філіп Добрий скликав усіх членів Ордену Золотого Руна та інших представників найвищої європейської аристократії на бенкет. Під час урочистої трапези присутні мали принести обіти про участь у новому хрестовому поході – цього разу для звільнення Константинополя, який пав менше року тому.
Обіт лицарі приносили на фазані, слідуючи давній куртуазній традиції. Що це за обіт, чому цим зайнявся Філіп Бургундський і чим все закінчилось читайте у матеріалі Стефанії Демчук опублікованому на Facebook-сторінці Центру середньовічних та ранньомодерних студій Symbolon.
Про цей бенкет історик культури та поет слова Йохан Хейзинга зневажливо написав: Ніщо, на наш погляд, не може відстояти далі від настрою тиші і святості, якими віє від живопису Гентського або Лувенського вівтарів, ніж варварська монарша розкіш, яка виставляється напоказ. З описів усіх цих entremets, з їх пирогами, всередині яких вигравали музиканти, з їх багато оснащеними кораблями і пишними замками, з мавпами, китами, велетнями, карликами - і невіддільними від усього цього заяложеними алегоріями - ми уявляємо все це не інакше як повністю позбавлений смаку спектакль». Ми все ж ризикнемо і звернемось до самого бенкету, щоб дати власну оцінку і з’ясувати, зрештою, до чого там був фазан та чим усе скінчилось?
Встановити точну дату появи куртуазною традиції принесення обітів на птицях, звісно, неможливо, але літературне першоджерело, про яке таки варто згадати. Мова йде про поему Жака де Лонгійона «Обіти Павича», створену у 1313 році для єпископа Льєжа. У цій поемі Александр Македонський (один із улюблених героїв середньовіччя) разом зі своїми воїнами перед відповідальною битвою приносять обітниці над засмаженим для них павичем. Після цього ритуалу найбільш гідний серед воїнів розділив павича на рівні шматки серед усіх, хто приніс обітницю.
Поема ініцювала і реальні бенкети з принесенням обітниць на «благородних» (не свійських) птицях. Чому саме фазан був обраний для принесення обітів герцогом Бургундським? Вірогідно, причиною відмови від павича на користь менш традиційної птиці став сам привід до походу: як вважає Н.О. Хачатурян, фазан був співзвучний з назвою річки Phase (теперішня Ріоні) у Колхіді (нині Грузія), куди аргонавти плавали за золотим руном. Це була одна з численних алюзій на пригоду Ясона, до якою вдався Філіп Бургундський. Адже він не просто був членом Ордену Золотого Руна – він був його засновником.
Завдяки двом хроністам, Олів’є де ля Маршу та Матьє д’Екуши, ми багато знаємо про хід бенкету, хоча і, на жаль, украй мало про страви. Хроністи оминули їх увагою, оскільки, вочевидь, ті були типовими для подібних заходів. А ось «живі картини» у якості «entremets» були унікальними та створеними спеціально для цього бенкету. Як описують хроністи, прямокутний зал був прикрашений килимами зі сценами пригод Ясона та Геркулеса (міфічного прабатька герцогів Бургундських). По периметру стояли буфети із дорогоцінним посудом, а у центрі зали на невеликому постаменті, скульптура оголеної жінки, яка мала репрезентувати грецьку церкву. Поряд з нею до колони був прикутий живий лев – гербовий звір Фландрії. Поряд з ним по постаменту йшов напис: «Не чіпайте мою пані». Тобто, він був охоронцем грецької церкви.
«Живі картини», які гості дивилися між основними стравами, були, в свою чергу, як маленькі спектаклі з алегоричними фігурами, чудернацькими механізмами та зрозумілими посвяченим символами. Тут ми наведемо опис лише найбільш видовищного та значимо для герцога Бургундського «entremet». Це була справжня вистава у трьох частинах, присвячена подвигам Ясона. У ній він не тільки завойовує золоте руно, але і б’ється з «невірними» як і личить справжньому [християнському] лицарю. Невірних утілювали два бики та дракон (у нього з пащі навіть виривалось справжнє полум’я), яких наш лицар-Ясон переміг. Переосмислення Ясона у куртуазних традиціях не має дивувати – середньовіччя насправді ніколи не поривало з античністю, але творчо її адаптувало до власних потреб.
У другій частині бенкету у зал вступив механічний слон – його вів «сарацин» у тюрбані, на спині якого у макеті фортеці сиділа жінка у траурному одязі та в головному уборі бегінок. Вона утілювала собою образ стражденної грецької церкви. У римованій промові вона звернулась по допомогу до гостей герцога, адже, за її словами, усі інші її покинули у біді. Після її промови у зал вступив «військовий король» Ордену Золотого Руна у супроводі герольда, який і ніс фазана, двом дам і двох лицарів. «Король» Ордену звертається до герцога з пропозицією принести обітницю на фазані, згідно з давньою традицією. Герцог, у свою чергу, передає лист з підготовленою згодою «королю», який зачитує цю відповідь уголос. Після цього обіти складають усі бажаючі з присутніх. Після принесення обітів «офіційна» частина бенкету закінчується і починається менш серйозна – бал (хоча і на його долю випадають театральні постановки).
Є лише один візуальний образ, який може дати нам уявлення про бенкет. Це, вірогідно, пізня копія (XVI ст.) більш раннього втраченого оригіналу. На ній зображені господарі бенкету та їх найбільш шановані гості з музикантами. Стіл, який, здавалося б, мав відігравати ключову роль у подібній картині, займає украй скромне місце праворуч від гостей. На ньому ми бачимо лише три посудини для вина вишуканої роботи та три закриті кришечками тарілки. Біля них стоїть ваза з квітами, де домінують лілії – водночас гербова квітка французьких королів і квітка Діви Марії. Цей букет, таким чином, підкреслює походження і статус господарів бенкету і нагадує про Богородицю, якій складали обітницю. На лівій стороні картини художник зробив пояснювальний напис: «Бенкет, даний у Ліллі 17 лютого 1454 року під керівництвом Д’Етампа для доброго герцога Філіпа Бургундського та Ізабелли Португальської, його дружини; де склали обіти відвоювати Святу Землю». Цікаво, що художник назвав Константинополь Святою Землею – це демонструє, наскільки змістився фокус наприкінці середньовіччя.
Отже, акцент у картині зроблено на дійових особах бенкету, а не на принесенні обітів під час застілля. Немає тут і самого фазана, який постраждав заради відвоювання Константинополя. Що змушує думати, що історик Рольф Стрьом-Олсен був правий, коли говорив, що бенкет мав на меті підкреслити статус герцога Бургундського, що намагався обійти ієрархію та звільнитись від підлеглості французькому монарху Карлу VII. Адже подібне починання – об’єднати європейську аристократію заради благородної мети – міг ініціювати лише рівний іншим монархам можновладець.
Сам бенкет, звісно, не призвів до значних політичних наслідків і цей Хрестовий похід так ніколи і не відбувся. Причинами цього передбачуваного кінця були як протиріччя між учасниками бенкету, так і внутрішні проблеми окремих країн.
