Мабуть, ви не раз бачили на середньовічних мініатюрах зображення скляної посудини з дивною рідиною жовтого кольору.
Навряд чи у вас виникли асоціації чи спогади про відвідування поліклінік та баночок з уриною. Проте це саме те. Про це нам йдеться у публікації к.і.н. Людмили Ващук на сторінці Symbolon у Facebook.
У середні віки (і значно раніше) огляд пацієнта розпочинався із визначення його зовнішнього вигляду, який, на думку тогочасних медиків, міг змінюватися від домінування того чи іншого гумору в організмі людини (крові, флегми, чорної або світлої жовчі). Також медик перевіряв пульс та наявність жару.
Ще одним важливим способом діагностування хвороби був огляд урини/сечі (лат. urina). Потрібно зазначити, що ця медична практика існувала задовго до середніх віків. Вона була відома у Стародавньому Єгипті. Особливості стану урини при різних захворюваннях описані у творах античних медиків Гіппократа і Галена. Саме тому в європейській медицині у XII – XV століттях огляд сечі був одним з основних способів встановлення діагнозу.
Як же здійснювали цей «аналіз»?
Власне так, як ми бачимо на середньовічних мініатюрах та гравюрах ранньомодерного часу – шляхом огляду. Медик брав уржарій (спеціальну скляну посудину для збору урини) і підносив на зручну відстань. Він оглядав її колір. Це був основний критерій. Також він міг за потреби нюхати та куштувати її (мал. 1-2).
На першій мініатюрі (мал.1) за цією процедурою зображено Костянтина Африканського або Карфагенського (1020 – 1087) – медика, згодом монаха, що з 1077 року викладав у Салернській лікувальній школі. Ми бачимо людей, що тримають у руках наповнені уржарії. Лікар, тримаючи, ймовірно, якийсь медичний трактат, оглядає урину. До речі, ці люди не обов’язково є хворими/пацієнтами. Це могли бути й родичі, що принесли урину лежачого.
На другій мініатюрі (мал. 2) ми бачимо зображення медика-монаха, що в одній руці тримає уржарій, а іншою –руку хворого. У середні віки перші медичні заклади засновувалися при церквах та монастирях, тому саме монахи часто займалися лікуваннях хворих.
Сцена проведення уриноскопії зображена й на фресці з госпіталю Санта-Марія-делла-Скала, що в Сієні (Італія, сер. XV ст.). На цій фресці (мал. 5), зліва, зображено жінку, що допомагає хворому лягти на ліжко, а над ним – медики оглядають урину в уржарії.
Що ще допомагало середньовічним медикам визначати хворобу по урині?
На сторінках медичних трактатів були поширеними зображення, так званих, «таблиць урини» або «колеса урини». Зазвичай ця діаграма містила 20 сегментів із означенням кольору від «світлий як вода» до «чорний, як дуже темний ріг». За допомогою таблиці лікар співставляв колір сечі пацієнта та встановлював, які хвороби відповідають цьому кольору. Розглядаючи сечу, лікарі намагалися не тільки поставити діагноз і призначити лікування, але й визначити вік, стать і навіть характер хворого.
Прикладом такого «колеса урини» є зображення (мал. 4) із з довідника «Медичні прозріння» Ульріха Пінтера (1506 р.), що нині зберігається у Бібліотеці Конгресу в США. Ульріх Пінтер був медиком в Нюрнберзі, а ця таблиця є ілюстрацією до розділу про сечу та її огляд.
У пізньому середньовіччі кількість медичних трактатів, присвячених урині та її огляду, зростала. Чисельність її різновидностей за кольором та кількістю домішок зростала. Проте в такому «аналізі» сечі була дещо відмінна логіка. Адже в сучасній медицині осад в урині буде свідчити про збій у роботі нирок. Тоді ж за кольором чи станом урини в посудині (уржарії) могли визначати хворобу певної частини тіла. Наприклад, середня частина уржарію відповідає області тулуба, низ уржарію – нижній частині тіла, що, як ми розуміємо є досить дивним трактуванням.
Також у пізньому середньовіччі тривала практика огляду урини без обов’язкового огляду самого пацієнта. Тобто хтось із родичів чи знайомих міг принести сечу хворого до лікаря. І лише по кольору та її стану він ставив діагноз та призначав лікування.
В подальшому зображення медиків з уржарієм в руках з’являються і на ранньомодерних гравюрах. Адже ця практика визначення хвороби пацієнта, враховуючи його загальний стан, й надалі буде популярною серед медиків.
