Цьогоріч фонди Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» поповнилися новим експонатом, унікальність якого полягає в тому, що він має прямий стосунок до тюрми, на місці якої постав музей.
Невелика книжечка львівського вчителя Євгена Беркута «Різдвяний дарунок: в’язничний спомин з «Лонцького» у Львові, 1943», побачила світ у 1946 році «На чужині», як вказано на титульній сторінці. Цінності цьому експонату додає час і умови створення, оскільки у музейній збірці дуже мало предметів та свідчень часів нацистської окупації. На тридцяти шести аркушах брошури автор ділиться своїми спогадами, переживаннями під час перебування в ув’язненні. Завдяки «Різдвяному дарунку» ми отримуємо маленькі деталі, які пазлами складають картину тюремного побуту, описів приміщення, денний режим та порядки в часи, коли тюрма «на Лонцького» була місцем карань нацистських жертв.
«Келія – мала, вікно – на північ і на тюремне подвір’я, де з другої сторони фронтове крило тюрми до решти забирало світло і закривало небо. В тому крилі сиділи менші «злочинці», бо вони виходили на прохід, чого мені не дозволяли».
«Про те, що у в’язниці на Лонцького б’ють, я чув не раз, але тепер був би радий, щоб вони били мене, щоб прийшли вже до моєї келії, щоб знущалися наді мною ще гірше, як над цією бідною жінкою, коби лишень не мусів я слухати її плачу, ридань, стогонів і цих проклятих ударів нагайки. Не можу відірватися від дверей: б’ють, б’ють, б’ють!»
Даний експонат передала пані Наталя Кравчук із США, донька Івана Кравчука, котрий у 1941 році теж був в’язнем «тюрми на Лонцького». Книжку вона знайшла у батьковій бібліотеці і слушно вирішила, що її місце в музейній колекції. На жаль, детальнішої інформації про автора не вдалось розшукати.
Іван Кравчук дописав власноруч наприкінці книжечки: «Як бачеться, автор сидів на Лонцького на два роки пізніше від мене, але я підписавбися під цим спогадом, бо нічогесенько тут не змінилося, додав би тільки те, чого, можливо, автор не дописав».
Закінчується спогад про перебування «на Лонцького» подіями Великодної суботи. Останніми словами автора є:
«Господи! Не прости, не прости їм, цим катам, за ці страждання усіх нещасних. НЕ ПРОСТИ! »
Очевидно те виділене автором великими літерами і знаком оклику «НЕ ПРОСТИ! » не є закликом до помсти. Для нас це «Не прости» в’язнів нацистської тюрми дорівнює «НЕ ЗАБУДЬ!»
Не марними були жертви мільйонів у боротьбі з нацизмом та комунізмом, якщо книжка споминів, написаних болем, повернулася до місця, що тепер є меморіалом жертв тоталітарних режимів, не дозволяє забути злочини проти людяності й застерігає від їх повторення.
Іван Кравчук (1908—1988), народився в с. Осердові на Сокальщині в селянській родині, член УВО та ОУН. Вперше засуджений за часів польської окупації в 1937 році терміном на вісім років. Перебував у Бригідках, та в краківській тюрмі. Точно відомо, що «на Лонцького» він був в часи нацистської окупації. Після війни емігрував до США, де займався активною громадською роботою, дбаючи про збереження пам’яті щодо боротьби українців.
Ірина Єзерська, історик, архівознавець, зберігач фондів Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького»
