Росіяни вшанували пам'ять українців розстріляних на Соловках, про це повідомила на своїй сторінці у Facebook жителька Санкт-Перегбургу Наталья Шкуренюк
«Дорогие украинские друзья! не переживайте – ваш знак на Соловках стоит, все в порядке! Мы все возле него сфотографировались, чтобы поддержать вас!» - так написала про цей захід Шкуренюк
Довідка:
Соловецький табір особливого призначення (рос. Соловецкий лагерь особого назначения, СЛОН) - найбільший концентраційний табір 1920-х років на Соловецьких островах, організований постановою РНК СРСР від 13 жовтня 1923 р. на основі Пертомінського табору примусових робіт. Табору передали у користування все майно Соловецького монастиря, закритого 1920 р. У грудні 1933 р. табір був реорганізований у відділення Біломорсько-Балтійського табору, у 1937–1939 рр. продовжував функціонувати як «Соловецька тюрма Головного управління державної безпеки НКВС СРСР».
В'язні в соловецькому таборі працювали на лісозаготівлях, прокладали залізничні колії, будували Біломорсько-Балтійський канал. Значний відсоток серед в'язнів становили українці. Сюди комуністична влада відправляла діячів Української Народної Республіки, вояків повстанських загонів, духівництво, представників старої інтелігенції, партійних і державних діячів тощо. Особливо активно «українізація» Соловків розгорталася в середині 1930-х років[6]. Так, у жовтні-грудні 1937 року в Карелії та на території Ленінградської області було проведено масові розстріли в'язнів Соловецької тюрми (загалом 1620 осіб), серед страчених — провідні українські митці Микола Зеров, Лесь Курбас, Микола Куліш, Валер'ян Підмогильний, Валер'ян Поліщук, Павло Филипович, а також вчені, політичні та державні діячі, зокрема Матвій Яворський, Степан Рудницький, Володимир Чехівський, Михайло Полоз, Петро Солодуб, Геннадій Садовський та багато інших. Масову страту (198 в'язнів) було вчинено також 17 лютого 1938 року на Соловецьких островах
