"Зі світу усвідомлених політичних рішень ми подорожуємо у світ хаосу. У світ красивих перемог несподіваних кандидатів. З Макроном нам поки пощастило, але везти буде не завжди", про це пише Віталій Портников на Еспресо.
"Перемога ліберального кандидата Еммануеля Макрона на виборах президента Франції - ще одне свідчення того, як змінюється політика і змінюється Європа. Ми розглядаємо цю перемогу в контексті поразки ультраправого проросійського кандидата Марін Ле Пен.
Безумовно, поразка популістки, яка не приховувала своїх антиєвропейських поглядів і симпатій до Кремля - успіх для будь-якої демократичної країни і навіть велика кількість голосів, яку отримала Ле Пен, не повинна принизити цього успіху. Але все ж головне в успіху Макрона - не перемога над ксенофобкою.
Головне - це успіх випадковості і повне переформатування французької політичної системи. Для точності ілюстрації наведу простий приклад. В один день з президентськими виборами у Франції проходили земельні вибори в Німеччині, в Шлезвіг-Гольштейні.
Зрозуміло, що будь-якого іншого дня до цих виборів було б привернуто куди більше уваги, тим більше що на них партія Ангели Меркель ХДС здобула перемогу над соціал-демократами і знову довела, що канцлерку не варто проводжати на пенсію.
Але в цих виборах між собою боролися партії, які є традиційними для німецької політичної системи. Партії, які визначають політичний ландшафт Німеччини з післявоєнних років. За всі ці десятиліття до них додалося всього кілька новачків, але ці новачки - швидше гарнір до традиційного блюда.
Так ось у Франції, чия політична система склалася за часів де Голля, гарнір став блюдом. Традиційні політичні партії продемонстрували, що не можуть висунути кандидата-переможця. Спочатку з гонки вибули республіканці і соціалісти, а в другому турі програв і представник ще однієї, по суті, традиційної партії - Національного фронту.
У всіх цих партій є прихильники, структури, точки опори, близькі до них медіа. Але зараз це виявилося зовсім не важливо. Можна сказати, що справу вирішила молодість Макрона, його чарівність. Але зовсім недавно те ж саме відбулося на президентських виборах в Австрії, де представники традиційних партій теж не дійшли до другого туру, а в самому другому турі висуванець "останньої" традиційної партії - ультраправої Партії свободи Норберт Хофер програв самовисуванцю Александру Ван дер Беллену.
Макрону 39 років. Ван дер Беллену 73 роки. Нового президента Франції і президента Австрії об'єднує не вік, а тенденція - смерть традиційної політики. І в цьому обидва переможці схожі на нового президента Сполучених Штатів Дональда Трампа.
Так, Трамп був висунутий в президенти від республіканців, але після того, як він фактично зламав традиційну політичну машину Республіканської партії і переміг всіх звичних претендентів. А потім обійшов не менше звичного претендента від демократів - Хілларі Клінтон.
На цю закономірність не можна закривати очі. Нові технології знищують ту політику, яку ми знаємо. Тепер можна перемогти завдяки соціальним мережам, ефектним мітингам, привабливому образу. Можна перемогти просто тому, що традиційні партійні машини стають "річчю в собі" і просто не здатні враховувати національні інтереси в цілому.
Якби демократи в США висунули б не Хілларі Клінтон, вони б перемогли. Якби республіканці у Франції висунули б не Франсуа Фійона, вони б перемогли. Але ж це не просто помилки, які допускаються "випадково" - це воля партійних виборців, яким важлива не перемога, а участь. Які взагалі не думають, як поставляться до їх вибору інші співвітчизники.
І те ж саме відбувається з лейбористами в Великий Британії - вони обрали лідера, який поховав шанси цієї сильної партії на перемогу. І продовжують за нього вперто триматися. Це тому, що партії теж перетворюються в замкнуті мережеві спільноти, світ користувачів інтернету.
Німеччина, в якій борються післявоєнні партії, а соціал-демократи здатні висунути кандидатом у канцлери Мартіна Шульца, політика, який подобається не тільки членам партії, але і всім німцям, виглядає останньою фортецею традиційної демократії. Але і вона впаде. Це практично неминуче.
Зі світу усвідомлених політичних рішень ми подорожуємо у світ хаосу. У світ випадковостей, мережевих спільнот, красивих перемог несподіваних кандидатів. Тепер так буде завжди і ніхто не знає, які погляди буде сповідувати черговий "бог з машини" нових технологій.
З Емманюелем Макроном і його поглядами на світ нам поки що просто пощастило. Але потрібно розуміти, що везти буде не завжди".
