BBC поспілкувалася з доктором Сарою Чейні з Центру історії емоцій та вибрала кілька найбільш яскравих прикладів.
Людські емоції традиційно вважаються чимось вічним, однаковим для всіх людей.
Однак вони відрізняються від місця до місця (наприклад, чисто німецьке Schadenfreude, а по-нашому "зловтіха"), а високочолі вчені регулярно виявляють нові, про що свідчить мільйонна армія тих, хто страждає на "синдром упущеної вигоди" (Fear of Missing Out, інакше кажучи — страх пропустити щось надзвичайно важливе в Twitter і Facebook незліченних друзів, більшість з яких ти й в очі ніколи не бачив).
Більш того, як самі емоції, так і те, як ми їх відчуваємо, сприймаємо й обговорюємо, з плином часу можуть змінюватися.
BBC поспілкувалася з доктором Сарою Чейні з Центру історії емоцій та вибрала кілька найбільш яскравих прикладів.
1. Ацедія
Ацедія — це дуже специфічне переживання, властиве окремому класу Середньовіччя: ченцям, які живуть у монастирях.
У списку восьми смертних пристрастей середньовічні богослови помістили ацедію на шосте місце. Її часто викликає духовна криза, а жертви ацедії відчувають лінь, смуток, млявість, а понад усе — бажання якомога швидше розпрощатися зі "святим життям".
"У наші дні це вважали б чимось схожим на депресію, — каже Сара Чейні. - Але ацедія була міцно пов'язана саме з духовною кризою і монастирським життям".
Схоже, ці проблеми навсправжки турбували настоятелів середньовічних монастирів, яких приводила у відчай лінь, що супроводжує ацедію.
З плином часу ацедія все більше сприймалася як синонім лінощів — одного зі смертних гріхів.
2. Шаленство
"Це ще один хороший приклад емоцій, властивих Середньовіччю, — пояснює Сара Чейні. — Це схожий на гнів, але вужчий термін в порівнянні з тим, як ми описуємо гнів сьогодні. Хтось, хто перебуває в шаленстві, також сильно збуджений, часом впадає в напади люті, метається взад-вперед і в цілому робить багато шуму".
Скажімо так: тихо сидіти на стільці в нападі шаленства не вийде. Ця конкретна емоція дисонує з нашими сучасними уявленнями про емоції як про щось суто внутрішнє, що можна приховати, якщо добре постаратися. До середньовічного шаленства це ніяк не застосувати.
"Словник, що застосовувався людьми того часу для опису своїх відчуттів, означає, що відчувати схожі емоції нам сьогодні недоступно", — говорить Чейні. Багато емоцій настільки прив'язані до географії та історичного періоду, що відчути їх сьогодні неможливо.
3. Меланхолія
Сьогодні ми називаємо меланхолією почуття тихої, сумної задуми.
"У минулому все було по-іншому. На зорі сучасного періоду історії меланхолія сприймалася як фізична недуга, що часто супроводжувалася страхом", — каже Сара Чейні.
До XVI століття вважалося, що людське здоров'я визначає баланс чотирьох життєвих соків: крові, слизу (флегми), чорної й жовтої жовчі. Меланхолії відповідав надлишок чорної жовчі.
"У той час одним із симптомів меланхолії був страх. У окремих випадках люди навіть боялися рухатися, оскільки їм здавалося, що вони зроблені зі скла і можуть розбитися", — говорить Сара Чейні.
Наприклад, французький король Карл VI страждав саме цим розладом настільки, що наказав вшити у свій одяг залізні планки — щоб випадково не розбитися вдрузки.
4. Ностальгія
Ностальгія — ще одна емоція, значення якої змінилося з часом.
"Сьогодні ми часто використовуємо це слово в розмовах, але коли воно з'явилося, ностальгія означала фізичну хворобу", — розповідає доктор Чейні.
"Це була хвороба моряків XVIII століття: щось пов'язане з тугою за домом і відчуття, що вдома щось сталося, поки вони в морі".
На відміну від сучасної, ностальгія трьохсотрічної давнини мала і фізичні симптоми. Моряки, які ностальгують, відчували втому, апатію, страждали від загадкового болю і не могли виконувати свою роботу.
В особливо гострих випадках ностальгія могла закінчитися смертю. Погодьтеся, зовсім не те ж саме, що наша сьогоднішня туга за "старими добрими часами".
5. Військовий невроз
Це розлад, який, зокрема, відчували солдати в траншеях Першої світової війни під постійним артилерійським обстрілом.
Як і деякі інші емоційні переживання, військовий невроз знаходиться на стику емоцій і фізичної хвороби в тому, що стосується його сприйняття і лікування.
"Ті, хто страждав від неврозу відчували дивні спазми й часто втрачали слух і зір, на вигляд без будь-яких зовнішніх пошкоджень або травм", — пояснює Сара Чейні.
"На початку війни вважалося, що це наслідок перебування на передовій, занадто близько від розривів снарядів, які фізично стрясали мозок. Але пізніше почали думати, що це наслідок емоційних переживань".
6. Іпохондричний синдром
До XIX століття іпохондрія теж стала безпосередньо асоціюватися з емоційним станом.
"У загальних рисах іпохондрія була чоловічою версією того, що лікарі Вікторіанської епохи називали "істерією", — пояснює Чейні.
"Вважалося, що вона викликає втому, біль і проблеми з травленням. У XVII та XVIII столітті вважали, що іпохондрію викликає хвора селезінка, але потім стали вважати, що в ній винні нерви".
Вікторіанські лікарі вважали, що ці симптоми викликав іпохондричний синдром, тобто нав'язливе занепокоєння про стан власного тіла. Так що, хоча мова йшла про фізичні симптоми, дух і емоції теж вважалися постраждалими.
7. Моральне божевілля
Сам термін запровадив доктор Джеймс Коулс Прічард у 1835 році.
"Практично він означає "емоційне божевілля", — говорить Сара Чейні. — Річ у тім, що довгий час термін "моральний", означав "психологічний", "емоційний", і водночас застосовувався в тому ж сенсі, що і зараз, що створювало певну плутанину".
Пацієнти, яких доктор Прічард вважав "морально божевільними", поводилися дивно і хаотично за відсутності яскравих ознак психічних відхилень.
"Прічард вважав, що значна кількість пацієнтів в принципі могли функціонувати як звичайні люди, але при цьому не могли контролювати свої емоції або несподівано скоювали злочини", — пояснює Чейні.
Наприклад, клептоманія серед освічених високородних жінок вважалася "моральним божевіллям", оскільки передбачалося, що цим жінкам нема для чого красти.
"Це був збірний термін для всіх надмірно яскравих емоцій, і часто застосовувався до некерованих дітей", — додає Сара Чейні.
