Сьогодні, 25 грудня, Україна відзначає Різдво Христове. Після цьогорічного переходу Православної церкви України та Української греко-католицької церкви на новоюліанський календар українці офіційно отримали можливість зустрічати Різдво Христове разом з більшістю країн християнського світу.
Різдво Христове — велике християнське свято, день Народження Ісуса Христа, Спасителя світу і Відкупителя людей з полону гріха. Свято Різдва Христового вважається другим після Пасхи (Великодня) великим святом, хоча у багатьох католицьких країнах народне благочестя досі відводить йому головне місце серед свят.
Про особливості українських традицій у різдвяний період "Українській правді" розповіла етнологиня Наталія Громова
Різдвяні традиції
Велика частина зимових традицій припадала саме на Різдво, яке передувало іншим святам.
Різдво для українців – це дуже родинне свято, тому більшість обрядів проводилися у вузькому сімейному колі.
Дуже важливо, щоб в цей день всі рідні зібрались за одним столом.
"Всі хто є жителями хати, навіть той, хто тимчасово виїхав на навчання чи заробітки, але не створив нової сім'ї і переїхав – повинні бути в купочці.
Є вірування, що людина буде блукати цілий рік, якщо на Різдво залишиться сама.
А ще в цей день не можна було сваритися взагалі, навіть якщо хтось з кимось побив горшки, потрібно було себе тримати в руках, а краще помиритися", – зауважує Наталія Громова.
За її словами, долучатися до обряду повинні були всі члени сім'ї, бо якщо хтось з родичів чи односельчан проігнорував би традиції, то за віруваннями, це могло накликати біду на всіх жителів.
В деяких регіонах навіть були спеціальні обряди, які мали забезпечити лад в сім'ї на наступний рік.
"У бойків заведено обв'язати стіл залізним ланцюгом і топтатися по ньому ногами – це на здоров'я і щоб вся сім'я трималась купки, ніхто нікуди не пропав і не зник.
А також, щоб худоба трималася разом і ходила одна за одною.
Також на ранок Різдва до купи зв'язували всі ложки – це теж означало, що вся родина тримається купи", – пояснює Наталія Громова.
Різдвяні прикмети та звичаї
Загалом новорічно-різдвяний період був для українців дуже важливим, тому з початку свят на 12 днів заборонялася будь-яка велика робота. Можна було лише готувати їсти або поратись біля худоби.
Було багато табу для самого Святвечора.
"Наприклад, не можна позичати. Це стосується тієї ж логіки, що як почнеш – так і проведеш, тобто весь рік позичатимеш і будеш бідним.
Також вважалося, що якщо людина приходить 6 січня позичати, то має якісь злі наміри, або є відьмою", – зазначає Наталія.
Загалом нечиста сила і різноманітні обереги від неї – це також частина традиційної культури різдвяних свят в українців.
"Був звичай кликати до хати всяку нечисту силу, вовка, ведмедя, горобця, морозу – всіх тих, кого люди впродовж цілого року боялися і не хотіли їхньої присутності.
Вони кликали їх до святої вечері, а в кінці казали: "Як не прийдеш тепер, то щоби весь рік не приходив, за морем твоя вечеря".
Люди вважали, що це буде оберегом на цілий рік", – розповідає етнологиня.
У нашій культурі оберегом від нечистої сили також вважається залізо.
"У гуцулів я бачила під столом ярмо, у якого запрягають волів. Вони заносять, якийсь сільськогосподарський реманент, зроблений із заліза.
Навіть і в дідух іноді вставляли коси, граблі, чи серпи.
Одночасно, воно несло в собі сенс оберегу, який відлякує нечисту силу, і дає здоров'я, а також знаряддя, яке в наступному році має зібрати багато врожаю", – пояснює дослідниця.
Деякі предмети для наших предків мали символічне значення, тому їм знаходили місце на святковому столі, або під ним. Найпопулярніше – це часник та гроші.
"В копійок дуже прозора мотивація, тут не треба далеко ходити – це на багатство. Їх могли класти під ритуальні хліби, під дідух, під скатертину разом із соломою та часником.
Вранці на Різдво або Новий рік копійки клали у воду, а потім нею вмивалися – так звана контактна магія.
З часником порівняно просто теж, він асоціювався з поняттям здоров'я.
Іноді часник їли першим, перед кутею, хоча це траплялося рідко", – пояснює експертка.
Наталія розповідає, що всі традиції та обряди на Святвечір, мали прив'язку до того, щоб дізнатися майбутню долю і закликати добробут та врожай.
Наприклад, брали хліб, котили від столу до прогу і дивилися яким боком він впаде. Таким чином можна було визначити буде врожай чи неврожай.
Перш ніж їсти кутю, її тричі підкидали на ложці, щоб вона прилипла до стелі, якщо більше зернят – то буде врожай, а якщо маку – роїтимуться бджоли.
В цей час також спостерігали за погодою, зокрема, якщо зоряне небо – то буде урожайний рік.
Проте найважливіше віщування щасливої долі у нас пов'язувалось із приходом колядників.
"Не пустити їх у домівку було дуже поганою прикметою.
Їх не пускали лише, якщо в родині хтось нещодавно помер і був період жалоби.
Господарі були переконані, що якщо колядники не завітають, то добра на наступний рік не буде", – зауважує Наталія Громова.
Що стосується врожаю та худоби, то багато обрядів проводилося саме із святковими стравами.
"Коли господиня несла кутю, вона повинна була кудкудакати як курка.
Або під час святої вечері дітей заганяли під стіл і вони мали кричати голосами тих тварин, які були в сім'ї – щоб вони велися.
У регіонах, де збирали гриби, була така ритуальна дія – розсипати цукерки або сушені гриби по соломі і шукати, промовляючи різні слова. Тоді вірили, що влітку чи восени можна буде їх легше знайти.
Також треба було накласти багато хлібів, щоб господар за ними ховався і питав дітей, чи вони його бачать.
Господар мав сказати "щоб і на наступний рік не бачили". У розумінні, що має бути так багато хліба, що за ним можна сховатися", – розповідає етнологиня.
Крім того, для українців Різдво – це також про поминання померлих. Їх "запрошували" на вечерю, залишали для них страви та навіть столові предмети.
Які страви готували на Різдво
Хоча кожен регіон та село мають свої гастрономічні традиції на різдвяний період, є універсальні та обов'язкові страви.
"Кутя, узвар та традиційний хліб – це те, що має бути обов'язково.
Все решта на святу вечерю має бути пісним – капуста, картопля, горох, гриби, солоні продукти", – розповідає пані Наталя.
Кутя мала особливе значення, оскільки пов'язана з культом предків та їхнім вшануванням.
"Люди не просто вшановували предків, а були впевнені, що вони від них залежать, а померлі продовжують впливати на життя своїх родичів.
З напоїв важливою стравою є узвар – компот із сухофруктів яблук, груші, вишні, сливи. Є навіть традиція додавати цей узвар у кутю, щоб вона була рідка", – розповідає дослідниця.
В деяких регіонах також готують рисову або ячну кутю, але за словами етнологині, це не зовсім традиція, а примусова міра. Люди використовували для куті інші крупи, коли не могли придбати головного інгредієнту – пшеницю.
Крім того, на святковому столі обов'язково має бути хліб. При цьому немає якогось одного виду – існує багато локальних варіацій.
"На весілля ритуальний хліб називається короваєм, на Великдень – це паска, а на Різдво назви дуже різноманітні: калач, книж, душа, лежень, обертух, бухон, струцлі.
А у Карпатах хліби взагалі називають Василь і Меланка, як чоловіче і жіноче начало – це два хліби, які кладуться один на одний, корочун або кричун.
Все це той хліб, який котять і дивляться як він впаде.
Його не їдять протягом цілих свят, він просто стоїть, і лише на Новий рік у нього обрізали край, якщо могли, то жували, але переважно віддавали худобі", – розповіла етнологиня.
Привітання Президента України Володимира Зеленського з Різдвом Христовим
Нагадаємо, дев’яносто третя сесія Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні під головуванням Отця і Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава відбулася у Брюховичах 1–2 лютого 2023 року.
Вже 6 лютого в етері «Живого Телебачення» Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав оголосив про рішення Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні про перехід на новий стиль для нерухомих свят зі збереженням чинної Пасхалії. Зміни були впроваджені з 1 вересня 2023 року, тобто з початку нового літургійного року (Індикту).
А 14 липня Верховна Рада України змінила дати державних свят, зокрема Різдва та Дня захисників і захисниць, на офіційному рівні.
