У Національному музеї у Львові імені митрополита Андрея Шептицького зберігається велика колекція ікон Страстей Христових XV – XVIII ст., з яких кожна є унікальною і має свою особливу іконографію.
Великі ікони страстей Христових відомі в українському мистецтві від ХV ст. Можливо, вони були поширені і давніше, але давніших пам’яток до нас не дійшло. З точки зору візантійської традиції, або ж давньоукраїнської княжої традиції, то цикли страстей розвиваються в мистецтві орієнтовно від ХІ ст. В той час вони ще були не повні і були поєднані разом з іншими празниковими євангельськими сюжетами. Їх малювали на стінах нави.
Традиція великих ікон страстей Христових розвинулася на основі монументальних зображень. Зокрема, коли церкви не мали стінопису, то ці ікони його заміняли. Відтак, на одній площині був відтворений весь страсний цикл.
Сцени на давніх іконах завжди починаються з Квітної неділі, зі в’їзду Господнього у Єрусали. Також на іконах зображали сцену Тайної вечері, омивання ніг, моління про чашу (молитва в Гетсиманському саді), поцілунок Юди. Особливої уваги потребує сюжет зречення Петра: іконописці часто підкреслювали характерну деталь – зображення півня.
Далі розміщали сюжети суду над Христом. Він відбувається так, як описано в Євангелії. Спершу у первосвящеників, потім у Пилата, а на пізніших іконах є ще суд в Ірода. Тоді йде бичування та глумління над Христом. Сцена, де Йосип Ариматейський прийшов до Пилата і попросив тіло. Далі йде поставлення хреста і дорога на Голготу, яка розгортається знизу до гори, до центральної частини ікони. Також зображали сцени розп’яття, зняття з хреста, оплакування і обов’язкові сюжети воскресіння Господнього.
Завжди Страсті завершуються Воскресінням, бо у тій давній традиції всі ті сумні події переживалися крізь призму Христового Воскресіння.
На давніх іконах домінує центральна сцена, де зображене розп’яття Христове з пристоячими – це Богородиця, жінки-мироносиці та Іван Богослов.
У страсний тиждень Гал-інфо підготувало розповідь про сім знакових ікон, які можна побачити у виставкових залах Національного музею.
Страсті Христові ХV ст.
(Ікона зі с. Здвижень, що на межі Західною Бойківщини та Лемківщини (тепер – Польща). Виконана на липовій дошці)
На цій давній пам’ятці знову ж таки підкреслюється євхаристійна жертва Спаса, бо є ангел, який забирає кров у чашу. Внизу намальований череп Адама. Це теж має свою символіку. Кров з Христових ран падає на череп Адама і змиває первородний гріх. Таким чином люди отримали відкуп
Страсті Христові кінець ХV – початок ХVІ ст.
(Ікона зі с. Жогатин, Надсяння (тепер – Польща). Липова дошка із золоченням та срібленням)
Ця ікона виділяється з поміж інших червоним кольором тла, який робить акцент на Страстях.
Страсті Христові кінець ХV – початок ХVІ ст.
(Ікона зі с. Трушевичі, Старосамбірщина, Львівська обл. Липова дошка, золочення).
Страсті Христові друга половини XVI ст.
(Ікона із церкви Вознесення Господнього, що у с. Багнувате (Турківський р-н,Львівська обл.)
Нагадаємо, що на сьогодні Національний музей у Львові налічує понад 140 тис. експонатів. Він славиться найбільшою збіркою українських ікон не лише в Україні, але й у цілому світі. Тут налічується понад 4 тис. ікон.
Історія музею починається із 1905 року, коли з ініціатива митрополита Андрея Шептицького був заснований «Церковний музей». Основу збірки становлять твори сакрального мистецтва, тобто освячені речі, які використовували під час Літургії. Коли такі речі виходили з ужитку, їх спалювали, адже не можна було, щоб вони лежали без застосування. Митрополит Андрей Шептицький задумав заснувати музей, де б ці ікони зберігалися не лише як предмети культу, а як такі, що мають мистецьке значення.
