Вкладники можуть нарешті отримати дієвий механізм захисту своїх прав. Як відомо, відповідно до закону "Про захист прав споживачів", якщо суб'єкт господарювання не може виконати або прострочує свої зобов'язання за договором, за кожний день такого прострочення споживачеві сплачується пеня. Про це написав у своєму блозі на «Українській правді» Андрій Авторгов, адвокат, кандидат юридичних наук, партнер ЮФ "Агентство з питань боргів та банкрутства".
Її розмір становить 3% від вартості роботи чи послуги.
Чи застосовується це положення до договору про банківський вклад?
Вітчизняні суди переважно давали на це питання негативну відповідь.
Вони обґрунтовували свою позицію тим, що депозитний договір не є ні роботою, ні послугою, ні продажем продукції.
Це питання свого часу було предметом уваги законодавців. У Верховній Раді попереднього скликання був зареєстрований законопроект №2202.
Він пропонував запровадити відповідальність за порушення банком строків повернення вкладу у вигляді пені в розмірі 1% від суми вкладу за кожний день прострочення виконання зобов'язання, включаючи день сплати.
Цей законопроект тоді викликав занепокоєння банкірів. Голова однієї з банківських асоціацій звернувся до парламентського комітету з питань правової політики з проханням відхилити документ.
Наступний тривожний дзвіночок пролунав для банкірів 11 листопада 2015 року. Тоді Вищий спеціалізований суд, розглядаючи справу №6-43516св14, дійшов до висновку, що норми закону "Про захист прав споживачів" поширюються і на правовідносини, пов'язані з несвоєчасним поверненням банківських вкладів.
І ось 11 травня 2016 року, розглядаючи справу №6-37цс16, до такого ж висновку дійшов і Верховний суд. Його правова позиція зводиться до того, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем.
Отже, банк відповідає за неналежне надання таких послуг згідно з п'ятою частиною десятої статті закону "Про захист прав споживачів" і повинен платити пеню у розмірі 3% вартості послуги за кожний день прострочення.
За законодавством висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного суду, мусять враховувати інші суди загальної юрисдикції. Таким чином, судова практика повинна змінитися на користь вкладника.
Разом з тим, констатуючи, що пеня з банківської установи мусить стягуватися, у даній справі Верховний суд у її стягненні… відмовив.
Підставою для відмови стало посилання суду на пункт дев'ятий постанови правління НБУ "Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України" від 29 серпня 2014 року №540.
Цей документ передбачає, що уповноважені банки зобов'язані обмежити видачу готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 тис грн на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України.
Верховний суд дійшов до висновку, що, враховуючи сутність пені та беручи до уваги вимоги постанови правління НБУ, не можна кваліфікувати дії банку як неналежне виконання покладених на нього зобов'язань, а тому на час дії вказаної постанови пеня у розмірі 3% від вартості послуги нарахуванню не підлягає.
У цій частині рішення суду заслуговує на нищівну критику. Зазначена постанова суперечить як статті 41 Конституції - положенню про те, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, так і нормам Цивільного кодексу, які регулюють відносини банківського вкладу.
Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, тому суди при розгляді конкретних справ повинні оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії.
Судові рішення повинні ґрунтуватися на Конституції та чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Якщо при розгляді справи суд виявить невідповідність правового акту законові, він повинен застосувати акт, який має вищу юридичну силу. Цього Верховний Суд, на жаль, не зробив.
Разом з тим, цінність цього рішення важко недооцінити, оскільки постанова правління НБУ №540 втратила чинність наприкінці 2014 року, і жодних законодавчих перешкод для вчасного повернення депозитів уже не існує.
Звичайно, це рішення вже нічим не допоможе вкладникам проблемних банків, проте буде належним чином дисциплінувати банкірів та утримувати їх від спокуси користуватися чужими грішми після закінчення строку депозитного договору.
