Військовослужбовець Збройних Сил України матрос «Техас», який сьогодні воює за незалежність України в одному з підрозділів морської піхоти, на фронті лише півроку. Попри це, пробувши „на нулі" всього кілька місяців, сповна дізнався, „по чім фунт лиха" та здобув повагу бойових побратимів і подяки командування.
— Ніколи з «Техасом» проблем не було на «передку», — каже його командир. — І бігав, якщо треба було бігати, і стріляв, і під обстрілами був, і пожежі від російсько-сепарських снарядів гасив. Крім того, у нього є восьмирічний військовий досвід — до приходу у морську піхоту служив матросом у ВМФ. Має почесні відзнаки від найвищого командування…
Проте, одна таки проблема з «Техасом» знайшлася: він зовсім не говорить українською. Та і московською (свят свят!) також. Бо «Техас» — громадянин Сполучених Штатів Америки, родом із Хьюстона, штат Техас (за що йому хлопці і дали позивний, а він навіть не думав, що ще якісь позивні, крім цифрових, є). І нагороди у нього — Пентагонівські.
Оце називається, припливли! Невже московитська брехня про те, що на території України вони, російські «янголята», воюють не з українцями, а з натівсько-бандерівськими «хвашиздами», підтверджується? Та ні, як-то у одному з російських мультиків було сказано чисто російською мовою: «Віг вам!»
— Я приїхав в Україну, — каже Техас (через перекладача - одного з українських морпіхів), — аби допомогти вам хоч чимось у боротьбі за Незалежність. Не забувайте, що Сполученні Штати також пройшли подібний шлях, виборовши Незалежність у жорстокій війні. І пам’ять про це залишається у нашій крові. Я не найманець. Хоча б тому, що в американській армії платять більше, ніж в українській. Я — за справедливість. Слідкував за подіями в Україні від самого їх початку, а коли дізнався, що 2016 року в Україні прийнято закон, за яким іноземці можуть служити в ЗСУ, без сумнівів звільнився з ВМС США і підписав трирічний контракт із ЗСУ. І маю надію його продовжити.
А чи знаєте, що таке в українській армії «співдружність націй» і побратимство? Без знання мови, «мовою жестів», морпіхи навчили Шона розбирати, збирати, і чистити ДШК, про який він до того навіть уяви не мав. За короткий час Шон освоїв майже все піхотне озброєння, яким користуються морпіхи. І ставляться хлопці до Техаса не до як «американської екзотики», а як до брата. Як самі кажуть: «З душею!»
За час служби у ВМФ США Шону довелося охороняти військові бази США з боку Персидської затоки та займатися охороною комунікацій на демаркаційній лінії між Південною Кореєю і КНДР. А ось що було найважчим, найстрашнішим за роки служби тут і там?
— Там? Величезні павуки в Іраку, від зустрічі з якими навіть найкрутіші сержанти верещали від жаху, мов дівчата, — сміється Техас. — Ну не любимо ми, американці, павуків. А тут, в Україні… Снайпери…
— І ще… Щодо «братніх» українцям «павуків» . Більше всього тема України на американських каналах лунала в 2014 році. Потім якось зійшла нанівець. Але більшість американців проти росіян. Вважають їх агресорами.
В Штатах у Шона залишилися батько, мама, брат і дві сестри. Причому, сім’я вдочерила одну з дівчаток, яку Шон називає своєю сестрою. Вони знають, де він зараз. Переживають звісно. Але… пишаються ним.
Нині Шон вчить українську. Бо хоче взяти українське громадянство і оселитися тут назавжди. На жаль, часу на посібники не вистачає – треба воювати.
Разом переможемо!
Слава Україні!
Олег Яновський-Шпак, мобільна прес-група ОТУ «Маріуполь»
