В суботу, 14 грудня 2024 року о 15:00 у Львівському Фотомузеї (Львівський палац мистецтв, вул. Коперника, 17) відбудеться відкриття фотовиставки Латвійського фотографа Айвіса Шмулдерса “Не відвертайся”.
Назва виставки – «Не відвертайся». Це ніби побажання глядачеві, попередження не відводити погляду, витерпіти все, що представляє ця сцена.
У ньому полягає трагізм нашого часу, авторське сприйняття життя. Другою назвою виставки могло б стати “Банальність”. Те, що бачимо, дуже банально, тобто буденно. Начебто нічого особливого – речі, які трапляються дуже часто. Відбувається це у відомій повсякденній фактурі.
Тому фотографія може бути тут незамінним свідком та інтерпретатором.
Подія відбудеться в рамках Днів латвійської культури під патронатом Почесного консульства Латвійської Республіки у м. Львові в співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
Розповідає автор:
Мене, автора цієї збірки, однорічною дитиною разом із родиною затримали як «неблагонадійний елемент» за тиждень до нападу Німеччини на СРСР у червні 1941 р.
Усіх заарештованих, у тому числі і мого батька Вольдемара Шмульдера, відправили в табори ГУЛАГу. Батька судили в Усольлагу і за ст.58 КК РСФСР (про зраду Батьківщини) у травні 1942 р. розстріляли. Його «злочином» проти окупаційної влади була робота інженером-кораблебудівником у вільній Латвійській державі.
Маму і моїх старших сестер Дайну та Інесу вислали до росії в Сибір, де вони працювали у колгоспі. Мати померла від голоду в січні 1943 року. Моїх сестер віддали до дитячого будинку, а мене усиновила дочка російського священника.
На прохання родичів депортованих дітей, Міністерство освіти, створене в окупованій Латвії в 1946 і 1947 роках, організувало повернення латвійських сиріт і напівсиріт зі спеціальних таборів Сибіру в росію.
Моїх сестер теж відправили з дитбудинку до родичів на батьківщину. Потім моя старша сестра Дайна, коли їй виповнилося 16 років, знайшла родину, яка мене усиновила. Дайна довела, що я її брат (сестра показала мені мій шрам, який залишився після операції в дитячій лікарні в Ризі в 1940 році) і навесні 1947 року я напівлегально повернувся до Латвії. Мене виховувала прийомна сім’я. Батьки, які були далекими родичами, під час зміни влади потрапили до списків «неблагонадійних» у Латвії та кілька років після війни жили нелегально.
Як фотограф я сформувався в фотостудії ВЕФ радіозаводу і, особливо, як учасник Ризького фотоклубу в 70-80-х роках. Після активної участі у виставках, у 1988 році я отримав міжнародне звання AFIAP. У мене було 32 персональні виставки в Латвії, в Естонії, Словаччині та Польщі. Також брав участь у фотопроєктах у Латвії, Литві, Естонії, Росії, Україні, Швейцарії, Австрії, Німеччині, Франції, США та Японії.
