Сьогодні, 7 червня, у Львові відбуваються заходи з нагоди 175 років з дня смерті отця Маркіяна Шашкевича. На Личаківському кладовищі поклали квіти та провели чин панахиди, повідомили у прес-службі Львівської міської ради.
На Личаківському кладовищі до могили, де похований отець Маркіян Шашкевич, поклали квіти. Опісля провели чин панахиди.
До заходів від міської ради долучилась керуюча справами виконавчого комітету Марта Литвинюк.
Довідка.
Маркіян Семенович Шашкевич (6 листопада 1811, с. Підлисся Золочівського повіту — 7 червня 1843, с. Новосілки) — письменник, поет, духовний просвітитель, натхненник національного пробудження Галичини. Стрийко австро-угорського генерала Олександра Шашкевича.
Зачинатель нової української літератури в Галичині, священик УГКЦ, релігійний та культурно-громадський діяч. Перший в нових часах речник відродження західноукраїнських (галицьких) земель. Очолив «Руську трійцю», ініціатор видання альманаху «Русалка Дністровая» (1837). Виступав за рівноправність української мови з польською в умовах того часу.
Народився в селі Підлисся (нині Золочівський район, Львівська область, Україна) в сім'ї священика. Зокрема, мав брата Миколу, що працював якийсь час у Мізуні коло Долини. Навчався у початковій школі в Білому Камені, міській нормальній школі (закінчив 1823 року) та домініканській гімназії (1823−1825) у Львові, Бережанській гімназії (тут якийсь час входив до однієї з польських таємних організацій), був вільним слухачем Львівського університету.
1836 року виголосив першу промову українською мовою в музеї семінарії перед представниками духовної влади, запрошеними гістьми. 14 жовтня того року в соборі Св. Юра виголосив свою проповідь (водночас з Юліяном Величковським в Успенській церкві, Миколою Устияновичем — церкві св. Параскеви). Через те, що ректор Телеховський не дозволив би цього, подав йому текст, укладений польською мовою.
1838 року закінчив Львівську духовну семінарію. За даними Романа Горака, висвячений 20 травня 1838 митрополитом Михайлом Левицьким. Був призначений парафіяльним священиком у селах Львівщини: спочатку — в Гумниськах, де була плебанія в жалюгідному стані з гнилою підлогою, через це 3 жовтня 1838 писав у листі до консисторії прохання про переведення в інше місце, зокрема, через вагітність дружини. Потім — в Нестаничах Холоївського деканату (скерування отримав 18 жовтня) і Новосілках.
Під час навчання в семінарії Шашкевич спільно з Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем згуртував національно свідому молодь (І. Білинський, Ф. Мінчакевич, М. Козловський, А. Величковський, Г. Ількевич та ін.), яка стала на боротьбу за національно-культурне відродження на західноукраїнських землях, зокрема за відродження української мови в письменстві й церковних проповідях. Вислідом їхньої діяльності була підготовка рукописів, збірок, авторських поезій слухачів духовної семінарії «Син Руси» (1833) і «Зоря» (1834), які через цензуру не побачили світ, а головне — виданого у Будапешті альманаху «Русалка Дністровая» (1837), який вирішально вплинув на національне відродження та розвиток української літератури в Галичині.
На думку Кирила Студинського, Маркіян Шашкевич був «першим русином у Галичині, який пройнявся ідеєю національності». Значення Маркіяна Шашкевича як народного пророка («Будителя») Західної України співмірне з Тарасом Шевченком («Кобзарем») як національним пророком всієї України.
Син — Володимир Шашкевич.
Помер Маркіян Шашкевич у злиднях від туберкульозу в селі Новосілки (тоді Золочівський округ, Королівство Галичини та Володимирії, нині Буський район, Львівщина). Був похований там же без дотримання приписів церкви стосовно поховання священиків. Дольницький Андрій — унівський декан УГКЦ — 26 червня 1843 поховав, запечатав гріб (запис № 38 за 1843 рік у метричній книзі).
У 1893 році Огоновський Омелян обраний головою комітету з перевезення з Новосілок та перепоховання у Львові на Личаківському цвинтарі мощів блаженної пам'яті о. Маркіяна Шашкевича.
