Роман Василя Шкляра "Троща" потрапив до довгого списку Книги року ВВС-2017. Про нього розповідає член журі конкурсу Віталій Жежера.
Авторська анотація до роману начебто цілком однозначна: "…якщо ти здатний гідно відповісти найжорстокішим викликам долі, то вийдеш переможцем навіть із пекла".
Отож, цю книжку береш до рук як український вестерн "про УПА". Одначе при читанні роман часом збуджує низку асоціацій, для вестерну несподіваних.
Вони хоч і не надто явні, а таки відчутні.
Отак ніби боковим зором десь за краєм тексту бачиш, що там маячить Олег Лишега та його "Друже Лі Бо, брате Ду Фу".
Це не подібність, а так ніби раптова співзвучність.
Там - "друже Лі Бо", тут - "друже Місяцю", так кличуть головного героя "Трощі".
Або от: у Лишеги Лі Бо і Ду Фу цікавляться фотомистецтвом, а роман Шкляра починається з таємничої фотографії, знайденої на цвинтарі.
А головне, що певні ознаки середовища і тут, і там - однакові (й однаково важливі): ріка, очерет, солодкий запах вимолоченої соломи, ранкові тумани, чищення картоплі для вечері, місяць на нічному небі, віддалений дух свіжого хліба.
Або жінка, побачена знадвору через вікно.
Тобто те, що нагадує про дім людям, позбавленим дому.
Все це у романі Шкляра надає персонажам переконливої тутешності - вони звідси, з цієї трави і води, з оцих туманів і запахів землі.
Це те, за що вони воювали і вмирали.
Те, що слугує необхідним тлом для медитацій головному героєві.
Він тут, фігурально кажучи, - майстер меча, але також і трохи аматор дзенського споглядання, а не просто колишній співробітник бандерівської Служби безпеки.
Колись, після виходу в світ "Чорного Ворона", у Шкляра спитали, чому вороги Ворона, всі оці кацапсько-комуняцькі прихвосні, такі примітивно-одновимірні.
Він суворо відрубав: "Бо вони такі й є!".
Мабуть, Шкляр не відмовиться від тих слів, але в романі "Троща" вороги помітно інші, зовсім не такі убого-пласкі.
При тому автор не боїться проводити певну паралель між "нашою" еС-Бе та "їхнім" МГБ, що поглиблює драматизм оповіді.
Ба більше: друг Місяць дізнався, хто зображений на таємничому цвинтарному знімку. Це колишній герой-повстанець, що перейшов на бік супротивника і там теж став героєм. "Так сі стало…"
Уявляється: коли Росія опритомніє, й там почнеться бум інтересу до всього нашого, то в старому доброму журналі "Дружба народов" серед перших з'явиться переклад саме цього роману.
