У «Видавництві Старого Лева» вийшла друком книга Дениса Мандзюка «Копаний м’яч. Коротка iсторiя украïнського футболу в Галичинi 1909–1944». У ній не просто документально зафіксовано історію матчів, а й простежено долю популярних у міжвоєнні роки футболістів, вміщено авторські версії й оцінки тодішніх футбольних подій та інтриг.
Історія українського копаного м'яча почалася задовго до війни і того часу, коли Україну почали ідентифікувати як державу. Сьогодні Денис Мандзюк вперше спробував дослідити історію українського футболу в Галичині у 1909– 1944 роках, коли наша спортивна термінологія тільки починала з'являтися, баскетбол називали «кошиківкою», «гаківкою» — хокей, а футбол став «копаним м’ячем»... Звісно, історія — «коротка», проте максимально насичена: написана на основі газетних публікацій і архівних документів тих часів, пересипана колоритними цитатами очевидців і автентичними фотографіями, більшість з яких публікуються вперше.
«Українці тоді не мали власної держави, потрібно було боронити свою ідентичність, - розповідає Денис Мандзюк. - Футбол став одним із найдієвіших засобів для цього. Аби довести зверхність над опонентами, не треба було вдаватися до дипломатичних інтриг чи силою демонструвати свою непокірність. Достатньо було знайти 11 спритних чоловіків, одягнути їх в однакові сорочки та випустити на поле. Воно ж, як відомо, рівне, а м’яч — круглий. Перемоги над польськими і єврейськими командами піднімали дух українців. Товариські зустрічі проти «закордонних» гостей з Ужгорода чи Чернівців ставали справжнім національним святом. Футболістів вважали героями або зрадниками — залежно від результату. Недарма ж спортивні турніри тоді називали «мистецтвами», а їхніх переможців — «мистцями».
Приємним бонусом стане добірка фейлетонів, що їх автор вмістив у «додатки», і які є чи не найоригінальнішою прямою ілюстрацією (а також репрезентацією тодішнього мовного середовища) довоєнного футбольного життя в Україні.
