Національний музей ім. Андрея Шептицького, що розміщений у самому центрі Львова, зберігає кілька колекцій сакральних пам’яток. Спеціально до свята Великодня Гал-інфо розповість про підбірку унікальних плащаниць, які зберігаються в музеї.
Старший науковий працівник музею, кандидат мистецтвознавства Роксолана Косів в інтерв’ю Гал-інфо розповіла про рідкісні пам’ятки, які зберігаються у фондах.
«Колекція плащаниць Національного музею у Львові доволі велика, вона налічує 85 пам’яток. Це найбільша колекція в Україні. Цінна вона ще й тому, що ми маємо найдавніші твори, які датуємо ХV ст. Також маємо унікальні твори XVII-XVIII ст. та пізнішого часу», - зазначила Роксолана Косів.
Воздух-плащаниця XVст. із с. Жирівка
Найраритетнішою пам’яткою музею є плащаниця XV ст. з церкви архангела Михаїла зі с. Жирівка, (Пустомитівський район Львівської області). Як зазначила науковець, ця плащаниця унікальна і перебуває в постійній експозиції від 1913 року. Саме тоді вона була взята до музею з церкви с. Жирівка в обмін на іншу, нову плащаницю. До музею її привіз перший директор Іларіон Свєнціцький.
«Вона експонувалася на виставці 1889 року Інституту ставропігії, яка була першою виставкою українського церковного мистецтва у Львові. Цінна вона тим, що представляє давній тип гаптованої шовком і металевими нитками плащаниці. Це унікальний взірець за іконографією, адже бачимо на ній сцену оплакування Христа, в якій основна увага відведена євхаристійній жертві Спаса», - наголосила Роксолана Косів.
Вона наголосила, що такі візантійські, давньоукраїнські плащаниці є дуже символічними.
«Тут нема ніяких реалістичних моментів. Акцент зроблено на літургійному дійстві. Христос, який лежить ніби на камені помазання, наче покладений на престолі у храмі. Присутня тут така символіка: бачимо арку і ківорій з лампадою, який символізує киворій над престолом у церкві, в святилищі. Лампада – це символ тієї лампади, яка світиться червоним світлом у храмі перед царськими вратами і вказує, що на престолі – освячені Дари», - зазначила мистецтвознавець.
Літургійну символіку, за її словами, також підкреслюють архангели, що тут зображені з рипідами в руках.
«Ця деталь характерна для дияконів, які такими рипідами повівають під час літургії в момент освячення дарів. Під час архієрейських служб. У ті часи люди розуміли таку символіку буквально, і це було наочною демонстрацією того, що відбувалося в церкві», - розповіла вона.
Окремої уваги заслуговує образ Діви Марії.
«Глибокий зміст має образ Богородиці, яка тримає на руках голову мертвого сина і ніжно дотуляється щокою до щоки Спаса. Ми маємо тут зв'язок із образом Божої Матері, який називають «Богородиця Замилування». Там Марія тримає на руках немовлятко Ісуса, і вони дотуляються щокою до щоки. Тільки тут вона тримає на руках голову свого вже мертвого сина», - зазначила Роксолана Косів.
Окрім Богородиці, на плащаниці зображений ще Іван Богослов, єдиний з апостолів, який був біля розп’яття Господнього.
«Він у ногах Христа. Тут цікава деталь. Іван Богослов не тримає стопи Спаса голіруч. Він тримає їх через тканину. Це також характерно для давної символіки. Не можна торкатися святині непокритими руками», - сказала вона.
Роксолана Косів зауважила, що така цінна пам’ятка дійшла до музейників не в первинному своєму вигляді.
«На жаль, до нас дійшов лише вирізаний по силуету гапт. На звороті маємо напис, у якому сказано, що у 1770-их роках плащаниця була поновлена і тоді, очевидно, була накладена на візерунковий шовк, який є пізнішого часу. Варто додати, що на плащаницях обов’язково писали тропар по периметру. Тут його нема, бо це лише фрагменти. Також для давніх плащаниць характерним є зображення символів євангелістів у кутах. Тут ми їх також не бачимо», - зазначила дослідниця.
За її словами, хіміки музею проводили дослідження металевих ниток, якими гаптували плащаницю.
«Результати показали, що це справжнє золото та срібло, яке характерне для середньовічного шитва. Тоді з цих металів витягали тоненький дротик і намотували його на тонку шовкову нитку. Це так звана сухозлітка, якою потім гаптували церковні речі», - зазначила вона.
«На жаль, ми не знаємо осередку, де виконана пам’ятка. Техніка шитва шовком називається умовно «живопис голкою». Стібки покладені по рисунку, наче відтворюють малюнок фарбами. Ця техніка притаманна давнім творам і вийшла з ужитку в ХVII ст.»,, - зазначила Роксолана Косів.
За її словами, така плащаниця була дуже дорогою на той час, а тому первісно вона могла походити зі Львова.
«Первісно вона могла походити з якогось львівського храму, а в Жирівку потрапила пізніше. Такі коштовні речі притаманні великим церквам або монастирям. Це дуже дорога річ. Вона могла коштувати, як ціле село у той час», - зазначила Роксолана Косів.
Багатофігурна плащаниця ХV-ХVI ст
У музейній збірці також є одна плащаниця молдово-волоська або грецька. Точне її походження науковці не знають. Датується вона кінцем ХV – початком ХVI ст. За словами Роксолани Косів, цей твір являє собою тип багатофігурної плащаниці, що була поширена в мистецтві другої половини ХV і пізнішого - ХVI ст.
«Ми бачимо досить експресивну сцену оплакування Хреста. Така експресія характерна пізнішим творам. Тут більше дійових осіб. Крім Богородиці та Івана Богослова, який тримає кисть Ісуса, є ще Йосип Ариматейський та Никодим. Ці два персонажі згадані в Євангелії. Саме Йосип Ариматейський прийшов до Пилата і попросив зняти тіло Ісуса з хреста, щоб поховати його ще у п’ятницю, адже в суботу надходило юдейське свято. Пилат дозволив, і до місця поховання Христового прийшов Никодим, який приніс мішанину пахощів, нею і помазали тіло Господнє. Поховали Ісуса у гробі Йосипа Ариматейського», - розповіла Роксолана Косів.
На таких плащаницях, за її словами, увагу починають більше акцентувати на деталях похорону Христа, на що, власне, і вказують історичні персонажі.
«Ми бачимо Богородицю, а за нею – ще двох жінок-мироносиць. Зазвичай, це були Марія Магдалина і Соломія Заведеєва, мати Івана Богослова. Також зображені ангели, які оплакують Христа. Вони наче витирають сльози. З’являється емоційний момент. В кутах – ангели з рипідами. Плащаниця має напис тропаря. Зроблений грецькою, але з помилками. Тому вважають, що цю плащаницю, можливо, виконав молдово-волоський майстер, який не сповна розумів текст, тому скопіював його, але не дуже правильно. Бачимо також напис до сцени -- надгробний плач, виконаний грецькою», - сказала дослідниця.
Вона наголосила, що на той час характерним було додавати при гаптуванні більше золота та срібла: «Ми маємо більше металевих ниток. Шовком виконано лише тіло Господнє та відкриті частини: обличчя та руки».
Мистецтвознавець звернула увагу на кольори полотнища плащаниці.
«Більш традиційним є пурпуровий чи малиновий відтінок, бо він акцентує на страстях Господніх, на пролитій крові. Але трапляються плащаниці, у тому числі давні, візантійські, гаптовані на світло-бежевому шовку чи на синьо-блакитному, чи зеленкуватому. Очевидно, що кольори для полотнища не регулювалися», - сказала вона.
Цікаво, що нема жодної збереженої української плащаниці ХVI ст.
«Це свідчить про те, що в тому часі обряд виносу плащаниці щойно починає з’являтися. Плащаниця є досить пізньою церковною традицією. У Візантії вона з’являється наприкінці ХІІІ - початку ХIV ст, а в Україні, ймовірно, – з ХV-ХVI ст. Мабуть, в той час плащаниці були не у всіх церквах, лише у великих монастирях, соборних храмах, катедрах. Від ХVII ст. можемо говорити, що обряд виносу плащаниці розповсюджується.
Страсті Христові: 7 давніх українських ікон з Національного музею А. Шептицького у Львові
Найдавніша мальована на полотні плащаниця
«Від ХVII ст. - коли вже плащаниці набули розповсюдження - у нас на Галичині і загалом на Західній Україні поширюються плащаниці, мальовані на полотні, або на шовку. При цьому мальовані плащаниці із західноукраїнських церков переважно є однофігурні. Тут вже нема сцени оплакування Христа чи покладення до гробу. Лише тіло Господнє, можуть бути також ангельські сили», - зазначила Роксолана Косів.
У музеї зберігається плащаниця початку ХVII ст, яка є найдавнішою збереженою мальованою плащаницею. Походить вона із Жовківського району.
«Пам’ятка гарно відреставрована і зберігається у фондах музею. Плащаниця має певну символіку. Вона виконана на незаґрунтованому лляному полотні, яке символізує історичну плащаницю Христа. Пам’ятаємо, що його загорнули у лляне полотно, яке зберігається до сьогодні і відоме, як Туринська плащаниця. Власне, мальовані плащаниці XVII ст. здебільшого виконані на чистому полотні, а не на шовку. Вірні, коли приступали до плащаниці, відчували, що дійсно поклоняються самому Христу», - розповіла дослідниця. Це підкреслюють слова тропаря, написані на більшості плащаниць XVII – XX ст.: «Благообразний Йосиф, знявши з хреста пречисте тіло Твоє, плащаницею чистою обвив, і, пахощами покривши, у гріб новий положив». (Тропар Страсної П’ятниці)
«Написи зроблені давньоукраїнською мовою. Варто зазначити, що написи на наших пам’ятках мають вплив локальної говірки, і це дуже відчутно при відчитуванні текстів», - сказала дослідниця.
Ще одна однофігурна плащаниця середини ХVІІ ст. походить з Любачівщини, з тієї етнічної української території, яка нині у складі Польщі.
Плащаниця ХVІІІ ст. з Центральної України
«На території Центральної України монастирських гаптарських осередків було значно більше, ніж на Галичині, і саме там виготовляли гаптовані плащаниці. На цій пам’ятці ми маємо продовження давньої традиції. Змінилася лише іконографія. Це початок ХVІІІ ст., і ми бачимо вже не сцену оплакування Христа, а безпосередньо сцену покладення Христа до гробу, коли Йосиф Ариматейський та Никодим тримають тіло Христове на тканині і ніби покладають його у саркофаг», – сказала дослідниця.
Вона зазначила, що ця сцена запозичена із західноєвропейського мистецтва і не відтворює історичного єврейського обряду поховання. Юдеї не ховали у саркофагах. Так ховали римляни та греки. Євреїв ховали померлих у гробницях. При похованні тіло завертали повністю у тканину, як у саван.
За словами Роксолани Косів, ця унікальна плащаниця від 1909 р. зберігається у фондах музею. Вона виконана на оксамиті, зображення гаптоване металевими нитками. Однак це вже не справжнє золото та срібло, а лише їх імітація.
Як зазначила мистецтвознавець, точне походження плащаниці невідоме, але очевидно, вона належить майстерням Київського Флорівського жіночого монастиря.
«Є деталь, яка вказує на час її виготовлення. Для пізніх плащаниць характерні мальовані лики і руки. На полотні малювали зображення олією і вкладали їх у гапт. Така техніка виконання характерна для творів ХVІІІ ст. Ця плащаниця невелика. Нагадує нам літургійні покрови на чашу і дискос, ці покрови називаються воздухами. Це також свідчить про те, що самі плащаниці розвинулися під упливом цих літургійних покровів», - зазначила вона.
Велика мальована плащаниця
Музей також має ще одну унікальну пам’ятку. На її звороті вказаний 1750 рік, але, на жаль, науковцям не вдалося з’ясувати її походження.
Роксолана Косів зауважила, що це рідкісна за іконографією плащаниця. Її зображення потрактоване реалістично, що є характерним для творів зрілого бароко середини ХVІІІ ст. При надмірній увазі до реалізму втрачається давня символіка. Плащаниця мальована на полотні 1,5 м завдовжки.
«Ми бачимо історичних персонажів, сцену покладення Христа до гробу. Зверніть увагу, що є хрест із знаряддями страстей. Дуже рідко на плащаницях зображали хрест. Тут також є панорама гори Голготи та мури Єрусалима. В глибині зображена сцена, коли жінки-мироносиці прийшли до гробу Господнього, і ангел сповістив їм, що Христос Воскрес. Дійство ніби відбувається у місті», - зауважила Роксолана Косів.
Вона додала, що плащаниця належала колишньому музею Інституту ставропігії у Львові.
«Походження твору невідоме. Можемо припустити, що вона з Успенської церкви, що у Львові. Така архітектура на інших плащаницях не трапляється. А тут вона нагадує давній Львів з його будинками. Також тут зображені євангелісти з символами у медальйонах.
Виконана пам’ятка досить якісно. Це звичайне полотно, доволі цупке, але повністю заґрунтоване. Якщо у давніх плащаницях полотно залишали спеціально не загрунтованим, бо воно мало свою символіку, то тут це не так. Зображення на цій плащаниці нагадує картину, бо ж бачимо тут багато деталей, навіть краєвид та небо з хмарами», - зауважила Роксолана Косів.
Плащаниця ХІХ-ХХ ст.
Найпізніша плащаниця датується кінцем ХІХ – початком ХХ ст. і відтворює обряд поховання Христа, а саме сюжет покладання до гробу із зображенням історичних персонажів.
«Виконана вона досить професійно, в академічній манері. Такі плащаниці і досі можна побачити в галицьких церквах. Напевно, це була одна артіль, середовище художників, які займалися виготовленням таких пам’яток. Усі вони мальовані, в основному, на малиновому на шовку, який виступає тлом для зображення».
Ця плащаниця має одну цікаву деталь, на яку звернула увагу дослідниця.
«Тіло Спаса покладене головою праворуч. Це трохи неправильно. В старих творах завжди тіло Христа покладене головою ліворуч. Це така давня візантійська традиція. Коли кладуть плащаницю на тетрапод у храмі, то вона мала бути розміщена так, щоб тіло Христа лежало головою ліворуч. Під віянням новацій, які прийшли до нашого українського мистецтва із Західної Європи, почали ось так малювати тіло Спаса. Бачимо також зігнуті ноги в колінах і загалом досить реалістичні трактування. На пізніших плащаницях можна побачити, що тіло Ісуса залите цівками крові або має ознаки омертвіння. Це не було характерним для традиційної візантійської іконографії», - наголосила Роксолана Косів.
Скарби митрополита Андрея Шептицького
Нагадаємо, що на сьогодні Національний музей у Львові налічує понад 140 тис. експонатів. Він славиться найбільшою збіркою українських ікон не лише в Україні, але й у цілому світі. Тут налічується понад 4 тис. ікон.
Історія музею починається із 1905 року, коли з ініціатива митрополита Андрея Шептицького був заснований «Церковний музей». Основу збірки становлять твори сакрального мистецтва, тобто освячені речі, які використовували під час Літургії. Коли такі речі виходили з ужитку, їх спалювали, адже не можна було, щоб вони лежали без застосування. Митрополит Андрей Шептицький задумав заснувати музей, де б ці ікони зберігалися не лише як предмети культу, а як такі, що мають мистецьке значення.
Унікальні пам’ятки українського саркального мистецтва можна побачити у Національному музеї у Львові ім. А. Шептицького, що проспект Свободи, 20.
Анна Джунківська.
