Не їсти вугра, припасеного чоловіком, не їсти таємно від чоловіка, постити хоча б два рази на тиждень, поменше їсти і пити на бенкетах – усіх цих правил середньовічна жінка мала дотримуватись, щоб виглядати добре вихованою і благочестивою, скромною дочкою чи дружиною.
Невже не було часу, коли жінка могла трохи розслабитись? Коли могла капризувати та вимагати неможливого? Звісно був! Яку дієту радили вагітним жінкам, як з харчовими забаганками справлялися їх чоловіки і чому вагітним варто було їсти курку з цукром.
Читайте про це у #medieval_why від від Стефанії Демчук опублікованому на сторінці Центру середньовічних та ранньомодерних студій Symbolon у Facebook.
Уявлення про дієту для вагітних середньовіччя довгий час черпало з творів Гіппократа і, зокрема, з його трактату «Про хвороби жінок». Вже Гіппократ описав усім відомі симптоми вагітності та як вони позначаютьсяна раціоні.
«Коли жінка вагітна, вона повністю блідне, тому що найчистіша її кров щодня сочиться з її тіла та опускається до плоду, а плід росте у ній. Тому що в її організмі стає менше крові, ніж потрібно, вона бліда, і під час вагітності вона завжди бажає дивної їжі, і навіть у невеликій кількості їжа змушує її відчувати нудоту та нездоров’я, і вона слабне, оскільки кількість крові зменшується».
Також Гіппократ ввів певні харчові табу: він застерігав від споживання занадто гострої, кислої та важкої для травлення їжі, адже це могло спровокувати викидень поряд із недоїданням і переїданням.
Дивні харчові забаганки, поповнення кількості крові в організмі та небезпечність гострої чи важкої їжі – саме такі основні тренди в укладенні дієти для вагітних середньовіччя успадкувало від античності. Один із ранніх порадників для жінок загалом і вагітних зокрема з’явився в межах найбільш відомої у середньовіччі Салернської школи медицини. Мова про «Книгу про стани жінки» («Liber de Sintomathibus Mulierum», ХІ ст.), чиє авторство приписується легендарній лікарці Тротулі. У трактаті окремий розділ носить назву «Про режим для вагітних» («De Regimine Pregnantium»).
Перше, від чого застерігає автор/ка, «відзначте, що, коли жінка на ранньому строку вагітності, не варто, щоб при ній згадували якісь речі, які вона не зможе отримати, бо якщо вона їх забажає, а їх їй не дадуть, це може призвести до викидня. Однак якщо вона забажає глини, чи крейди, чи вугля, то нехай їй приготують бобів з цукром».
Якщо перші латинські трактати були адресовані акушеркам, то більш пізні, XIV – XV століття і народними мовами, зверталися до звичайних людей, не утаємничених у лікарську справу. Звідси – доступність викладу і конкретність рекомендацій. Своєю кількістю та розповсюдженістю «Regimen» для вагітних «завдячують» не в останню чергу «Чорній смерті», яка лютувала в Європі у 1350-тих роках – усі, як ніколи, піклувалися про виживання мам і їх дітей.
Одним із них (і дуже популярним) став астрологічно-медичний «Regimen sanitatis» німецького ченця Хайнріха Лауфенберга 1429 року. У ньому, окрім ще гіппократівських порад уникати важкої або сирої їжі, переїдання чи спраги можна було зустріти розширений перелік бажаних продуктів – телятина, козенята, дичина, курятина, куріпки, некруто зварені яйця тощо.
Звідки ж такі точні знання про бажану дієту для вагітних? І чому вона завжди включала цукор і м’ясо птиці? Тут варто згадати уявлення Гіппократа, перейняті значною мірою середньовічними медиками. Згідно з ними, вагітна жінка втрачає багато крові, якою вона живить плід. Саме тому дієта мала компенсувати нестачу доброї крові. Саме птиця, цукор та м’ясо молодих тварин, відповідно до гуморальної теорії, сприяло продукуванню цього гумору в організмі.
Чи терпіли чоловіки забаганки та дієти своїх дружин? Важку долю чоловіків, які марно намагаються вдовольнити гастрономічні забаганки вагітних дружин із сумнівним за сьогоднішніми стандартами гумором описує один із найпопулярніших сатиричних творів середньовіччя «П’ятнадцять радощів шлюбу» (кін. XIV – початку XVI ст.).
«Це також буде чудом, – стверджує автор, – якщо йому вдасться знайти їжу, яка б їй сподобалась, зазнавши, однак, багатьох труднощів, щоб знайти і купити її. Адже таке трапляється нерідко чи через різноманіття їжі, яку вона вимагає, через розпещеність її існування, чи, можливо, просто тому, що вона знуджена повсякденною їжею. Тоді вона втрачає апетит, стає розбірливою і вимагає нових і екзотичних страв».
Однак навіть вчасно віднайдений делікатес не гарантує чоловіку вагітної жінки спокою, запевняє автор «Радощів» і розповідає жалісну історію. Чоловік після цілого дня в дорозі через харчові забаганки дружини повертається додому і там з’ясовує, що дружина почувається погано, адже нічого не їла, поки його не було вдома. Він у розпачі питає «Люба, чого ж ти не попросила слугам зробити тобі того доброго бульйону з зацукрованої курки?» Вона пояснює, що вони так не вміють, лише чоловік варить його правильно, і бідоласі не залишається нічого іншого, як ставати і готувати дружині бульйон після важкого дня.
Хочете дізнатись більше про харчування вагітних? Тоді читайте: Montserrat Piera, Forging Communities: Food and Representation in Medieval and Early Modern Southwestern Europe. University of Arkansas Press, 2018, 300 p.
Нагадаємо, раніше розповідали як у Середньовіччі лікували застуду.
