Слухай онлайн
Культура  |  Історія

Золота галицька провінція. Лещатів: село на галицько-волинському порубіжжі

Фото - Локальна Історія.
Фото - Локальна Історія.
Фото - Локальна Історія.
Фото - Локальна Історія.
Фото - Локальна Історія.
Фото - Локальна Історія.
Фото - Локальна Історія.
Фото - Локальна Історія.
Фото - Локальна Історія.
Фото - Локальна Історія.
Фото - Локальна Історія.
Фото - Локальна Історія.
Фото - Локальна Історія.
Фото - Локальна Історія.
Фото - Локальна Історія.
Фото - Локальна Історія.
1/8
Часом так буває - потрапляєш у невеличке галицьке село із звиклими пейзажами, і думаєш собі, що нічого цікавого тут нема. Село як село - кількадесят хат, забутий усіма костелик, ошатна дерев’яна церковця, школа... Наче нічого цікавого і особливого. Але коли порозмовляти з людьми, то відкриється багатюща історія, сповнена боротьби і віри. Таким відкриттям для мене стало невелике село Лещатів, що на самісінькій межі Львівської і Волинської областей.

Село дуже давнє - знане ще з 1397-го року. Місцевий краєзнавець Богдан Степанович Павлюк розповідав, що в околицях було знайдено прадавнє поховання, в якому знайшли кістяк і кам’яну сокиру. Очевидно тут люди селились віддавна - багато джерел, багаті дичиною ліси довкруж, болота. Усе це давало безпеку і можливість прогодуватися. 

Певна ізольованість згуртовувала людей, тут завжди була сильна громада. Ще у ХІХ-му столітті місцеві українці побудували школу та читальню зі сценою і глядацьким залом. Цікаво, що керівника читальні на певний час обирала громада села і він на громадських засадах опікувався нею. За Польщі діяли осередок “Просвіти”, драмгурток і хор, яким керував місцевий дяк Іван Попович.

Тривалий час Лещатів був прикордонним селом - неподалік була лінія розмежування Польщі та царської Росії, потім Німеччини й СРСР. Кордон охоронявся озброєними військовими. Пан Богдан згадував, що німецький патруль застрілив місцевого чоловіка, який перейшов лінію розмежування. 

Лещатівці завжди були патріотичними українцями. Ще в 30-тих роках в селі діяла Організація Українських Націоналістів. Очолював патріотів Омелян Олесько “Чайка”. У 1946-му році його схопили енкаведисти і закатували в сокальському слідчому ізоляторі. У 1943-44-му роках в селі створено жіночу секцію ОУН.
На той час Лещатів став основним пунктом зв’язку ОУН між Галичиною та Волинню. Про це свідчить і прибуття в село на Зелені свята 1944-го року Романа Шухевича, який перебував у місцевій станиці зв’язку ОУН - хаті Насті Мартинюк. Звідсіля по галицькому зв’язку відправились на збір Української Головної Визвольної Ради шість делегатів від Волині і східних областей України.

Чимало повстанців загинули в боях, закатовані, засуджені на тривалі терміни ув’язнення. Весною 1948-го року в сусідньому Боб’ятині прийняв останній бій керівник лещатівського куща самооборони Кирило Гаврилюк “Ворон”. У бою він застрілив двох енкаведистів, а себе підірвав гранатою. Окупанти прив’язали його труп до коня і волочили по всьому Боб’ятину, а потім десь закопали.

На околиці Лещатова постав пам’ятний знак загиблим неподалік у бою повстанцям з Сокальщини - стрільцю Пилипу Гайдюку та сотенному Михайлу Герусу, що склали свої голови за волю України у 1949-му році. 
Понад 20 сімей з цього невеликого українського села були вивезені в Сибір. Кожен шостий мешканець. Великою кров’ю і стражданнями заплатили лещатівці за свою українськість та волю. За нескореність духу і вірність Україні. 

Невелике село Лещатів на галицько-волинському порубіжжі. На таких селах тримається над нами наше українське небо.

Богдан Волошин, проект Локальна Історія.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...

");