Мандруючи Галичиною, часто зустрічаю розп'яття на роздоріжжях, межові, пам'ятні, і, звісно, на цвинтарях. Вони бувають витесані з каменю, відлиті з металу або звичайні дерев'яні.
Якісь настільки злились із пейзажем, що їх майже не помічаєш, а є такі, що запам'ятовуються надовго. Мене дуже зворушив придорожній металевий хрест на хуторі Решітка, що неподалік Славського. На ньому напис: "Хрест покладений Вепрів Степаном Олексійовичем в подяку Господу Богу за охорону та повернення з першої світової війни 1914-1918". Скільки ж біди і горя набачився чоловік на війні, що з великої подяки встановив цей хрест!
Дуже важко щось прочитати на старезному багатораменному хресті, що наче химерна квітка розквітнув при дорозі біля села Миколаїв на Львівщині. Такі пам'ятки незабутні! Де ще таку красу побачиш? В самому ж селі Миколаїв тесаний хрест встановлено на високому кургані. В пам'ять про борців за волю України, що поклали своє життя на вівтар Вітчизни.
Десь у полі між селами Під'ярків та Романів на Опіллі надибав ще одну цікаву пам'ятку. Кам'яний хрест, на якому замість звичного розп'яття зображено образ Богородиці, що склала долоні в молитві, надзвичайно чуттєвий і зворушливий.
Але найбільше мене вразив образ Ісуса Христа на розп'ятті що в селі Волосянка на Бойківщині. Очевидно колись це було металеве розп'яття, але хрест знищила корозія, залишилась лиш фіґурка Ісуса, що вражає розпачем та силою духу.
Ці пам'ятки колись нищились і спотворювались людьми та часом. А вони нічого не вимагали і не потребували. Лиш пошанівку і молитви. Віри і пам'яті...
Богдан Волошин, проект Локальна Історія.
