Вишиванка (нехай поки що й неофіційний) - відомий національний і міжнародний державний символ України, адже він символізує нашу державу, як і прапор, гімн або герб. У День вишиванки українці по всьому світу, як різноколірні нитки, зливаються в єдиний святковий орнамент. І потім уже через візерунки на кожній вишиванці розповідають історії цілих регіонів, областей і окремих родин.
У це важко повірити, але Всесвітній день вишиванки з'явився лише 16 років тому. Його ініціаторкою стала українська письменниця, сценаристка, продюсерка, режисерка Леся Воронюк із Чернівців, щоправда тоді вона була просто студенткою факультету історії, політології та міжнародних відносин ЧНУ. Однією з кращих студенток, яка саме в історії шукала ментальні ключі свого народу.
Перше святкування дня вишиванки виглядало так: друзі-однодумці домовилися одного чудового дня прийти на пари у вишитих сорочках. А далі їхня ініціатива переросла спочатку в студентські флешмоби, а згодом у загальні свята.
Деякі з команди Agiliway навіть пам'ятають одне з перших святкувань Дня вишиванки. Оскільки центральний офіс компанії розташований у Львові, то до цієї події ми ставимося по-особливому та святкуємо по-різному: ми дарували вишиванки співробітникам, робили відео- та фотосесії. Щороку в День вишиванки завжди приємно бачити аджілівеївців у ошатних вишиванках та розпитувати в них історії, заховані у стародавніх візерунках.
Цьогоріч до Дня вишиванки ми підготували матеріал, де наші співробітники зі сходу, центру та заходу України поділилися своїми розповідями про вишиванки: що для них означає це вбрання, як і коли вона в них з'явилася, коли одягають вишиту сорочку і що криється за її орнаментами.
Наталя, Прикарпаття, QA/BA Engineer
В Івано-Франківську вишиванки є у всіх. Моя перша сорочка була вишита в чорно-червоних кольорах на білому тлі. Потім вишиванку мені вишила бабуся. У моїй родині традиційні вишиванки були в бойківському стилі, бо ми належимо до бойків.
Бойківський стиль вирізняється суцільними яскравими ромбами в чорно-червоних, чорно-зелених кольорах. Принаймні такі носили мої мама та бабуся, розповідаючи мені, що це традиційний зразок вишивання сорочок. Інші мої родичі мало носили вишиті сорочки, бо в їхні часи це навіть було заборонено. Та всупереч усьому традиції вишивання зберігалися і передавалися. Спочатку візерунок вишивався чорними нитками, а потім вже ромби заповнювали різнокольоровими вкрапленнями.
Вишиванка, яку вдягаю тепер, значно сучасніша, на ній переважають відтінки синього. Сама я з другого покоління, яке народилося у Івано-Франківську. Навіть весільні рушники моїх батьків були виконані в бойківському стилі. І остання сорочка, яку вишила моя бабуся татові, також у бойківському стилі.
Зазвичай вишиванку я одягаю на Великдень, Зелені свята, День Конституції та День Незалежності. Навчаючись у гімназії, вбиралася у вишиту сорочку на святкові заходи та відкриті уроки. Навіть іспити складала в ній. Тобто зазвичай на свята, хоча знаю людей, які носять вишиванку як повсякденний одяг. Я також маю буденну одежу з елементами ручної вишивки, але це не вишиванки у класичному розумінні, це.. натяк на вишиванку.
Сорочка-вишиванка завжди була невіддільною частиною мого життя. Вона з'явилася у мене в дуже ранньому віці і я її сприймала як красивий одяг. Пізніше вже дізналася, що візерунки на ній мають певну символіку і їх можна читати. У школі досліджувала таємний зміст цих символів.А набула вона для мене ще більшого значення після того, як я зустрілася зі своєю подругою із Запоріжжя, яка ніколи не мала вишиванки. Мене це здивувало, бо я ж мала не одну. Для моїх знайомих із західної та північної частин України, як і для мене, мати вишиванку було нормою. Тепер, на тлі воєнних подій в Україні, вишиванка стала символом національної ідеї.
Олександр, Запоріжчина, ClojureScript Developer
Я народився в Запорізькій області. Для мого регіону вишиванка не є чимось особливим, зазвичай ми її не одягаємо. Усі знають тільки, що це національний одяг, який має святковий вигляд. Часом і батьки мої одягали вишиванку, але це не було чимось усталеним, традиційним.
Першу вишиванку мені подарувала мама, коли відпочивала на заході України. Це був додатковий подарунок мені на 20-річчя. Сорочка була з льону, а сама вишивка – ручної роботи. Я одягався в неї на всі свята, на зустрічі з друзями.
Це було ще в студентські роки. Було цікаво споглядати, як на вишиту сорочку реагують люди. Навчався я у Дніпрі, і для цієї місцевості такий одяг також не є особливо поширеним. Було приємно бачити, що всі дуже добре ставляться до такого національного одягу. Мені подобалося так вбиратися просто для того, аби пройтися містом з друзями. Це як мінімум – красиво.
Вишиванка для мене — це національний одяг. У неї я вкладаю любов до моєї країни. иції. Мені здається, що її варто носити з нагоди свят саме як національне вбрання.
Зараз я маю три вишиванки. Хоча через переїзд до Львова прихопив із собою тільки одну. Перші дві вишиванки мені привезла мама із заходу України. А третю я придбав сам, обирав уже з урахуванням особистих вподобань — щоб вона була виготовлена вручну, за типом і кольором, які пасують мені.
Роман, Закарпаття, QA Engineer
Вишиванка — це своєрідний ID українського гена, який резонує в кожного, коли виникає небезпека.
Я народився в мальовничому містечку Воловець на Закарпатті. У нас для вишиванки характерні червоно-чорні ромбічні візерунки. Хоча такої вишиванки я ніколи так і не мав. У майбутньому планую поповнити свій гардероб верховинською вишиванкою.
А ось коли мені було 5 років, моя тітка зі Старосамбірщини Львівської області власноруч вишила та подарувала мені першу вишиванку. Її канва досі дуже добре збереглася. Нещодавно та вишиванка була перешита на нову сорочку, яку тепер носить мій син. Перейшла у спадок. А я собі придбав нову.
Взагалі кожен регіон має свій візерунок із особливим змістом, закладеним суто в нього. Тому вишиванку не можна вважати просто сорочкою. Вона несе в собі дух давнини.
Зазвичай наша родина одягає вишиванки з нагоди чи то релігійних, чи то державних свят, чи то родинних подій (весілля, хрестини, ювілеї). У повсякденному житті не носимо, бо вишиванка має надто велику цінність для нас, ми її шануємо. Як на мене, щоб її вдягнути, має бути відповідний привід.
Анастасія, Луганщина, Project Manager
Сама я з Сєвєродонецька. Переїхала на захід України у 2014 році, коли моє рідне місто захопили російські окупанти. Вишиванка для мене — це про українські традиції, про коріння, про генетичний код. Залежно від візерунка, вона презентуватиме певний регіон країни. На Галичині або Буковині будуть різні типи вишивки. Також візерунок показуватиме статус людини.
У моєму місті була тільки одна російськомовна школа для національних меншин, викладання відбувалося російською. Саме в ній я і навчалася. Багато хто з дітей одягали вишиванки в школі на 1 вересня та на свято останнього дзвоника. Навіть на уроках праці дівчатам треба було обрати, що маєш собі вишити до кінця семестру: скатертину, сорочку, картину, рушник. Пам'ятаю, що вишила серветку, бо виступала на спортивних змаганнях за школу, на вишивку не мала часу, та і вподобання в мене були інші.
День вишиванки почала святкувати, коли переїхала у 2014 році до Івано-Франківська. Того ж року компанія, в якій я працювала, евакуювалася зі Сходу. Більшість працівників також були зі східних регіонів. Потім у компанію вже брали на роботу локальних співробітників. І тоді святкування Дня вишиванки поступово стало нашою корпоративною традицією.
Перша вишиванка з'явилася в мене тільки у 2022 році, коли співробітники подарували мені її. Уперше я її одягла на онлайн-зустріч з клієнтом на початку повномасштабної війни в Україні. Тоді була дуже напружена атмосфера, не було зрозуміло, чи вистоїть Київ. Важливо було продемонструвати наше українське послання клієнту зі США, зі штату Юти. Перед початком зустрічі вони самі увімкнули гімн України, а на їхніх заставках досі майорить наш прапор. Тоді я виступила з промовою, яка розчулила до сліз усіх.
У мого чоловіка теж є вишиванка. Її вишивала упродовж трьох років його хрещена мати, його рідна тітка. Візерунок на сорочці такий, як був у самих гетьманів. Це такий подарунок, що на все життя.
Дмитро, Дніпропетровщина, DevOps Engineer
Я проживаю у Дніпропетровській області, місто Жовті Води. З історій це було повністю закрите місто, яке підпорядковувалося Москві. Чогось українського чи націоналістичного тут не було, окрім історичної події 1648 року — битви під Жовтими Водами.
Перша вишиванка з'явилася у мене 8 років тому. Для мене вишиванка — це данина шани нашій історії та українським стародавнім звичаям. Я йшов вулицею разом з трирічним на той час сином, ми гралися і він забруднив мою футболку. Ми поспішали на зустріч з друзями, тому часу повертатися додому не було. Зайшли в магазин, але футболки мого розміру не виявилося. Були тільки вишиванки на мене, різниця в ціні була незначною. Так і з'явилася в мене моя перша вишиванка.
Тепер у мене є три святкові вишиванки та одна повсякденна. Їх я купував сам чи разом з дружиною. Вони в мене на різні випадки життя. Білу лляну ношу у спеку – придбав її на морі у продавців із заходу України. Дружина тоді купила собі вишиванку-сукню, а доньці вишиванку-сорочку. Другу вишиванку я купив у Дніпрі у крамничці українських товарів. Тоді купив собі спортивну кофтину із зображенням Максима Залізняка, другу із тризубом та вишиванку синього кольору з цупкої тканини – на прохолоднішу погоду.
Ярослав, Kиївщина (Ірпінь), BI Engineer
Я народився і виріс у Києві. Першу вишиванку мені подарувала дружина. Іноді одягав цю сорочку під настрій, наприклад на 1 вересня, коли вів дітей у школу. Утім, не обов'язково на державні свята й урочисті події, бо патріотизм має бути, як я вважаю, у серці, а не напоказ.
До війни ми жили в Ірпені. На жаль, наш будинок зараз пошкоджений, а квартира розграбована (орки виламали двері, розікрали й пошкодили майно): вишиванки моєї родини не збереглися, як і знищені сімейні фото.
Для мене вишиванка — це символ України, елемент одягу, який підкреслює приналежність до української нації. Але українцями нас робить не паспорт, не мова і не вишиванка, а правдива любов до нашої землі та повага до славетних пращурів.
Ще раз наголошую, для мене і моєї сім'ї вчинки людей і що в них у серці є важливішим, ніж те, що людина одягає або якою мовою говорить. Хоча, звісно, ми поважаємо наші символи: герб, прапор, мову чи вишиванку. І дітей так навчаємо.
*****
Кожна історія така ж неповторна, як і візерунок на вишиванці, бо кожен орнамент цінний та цікавий. Бажаємо тобі бути, як той орнамент, і створювати власну красу. Щоб вишиванка й далі об'єднувала країну, українців і команду Agiliway.
