В рамках судового процесу проти «Газпрому» «Нафтогаз України» в Стокгольмському арбітражі намагається переглянути транзитний контракт на 2009-2019 роки. Сума вимог України до Росії становить 6,2 млрд дол.Коментує член Спостережної ради Інституту енергетичних стратегій Юрій Корольчук.
Коментар:
Претензія і вимога України до Росії виплатити компенсацію за зменшення російського транзиту через територію України не має юридичної сили. Дійсно, чинний транзитний договір із «Газпромом» передбачає транзит російського газу обсягом до 110 млрд куб. м. Ключове слово тут «до», яке означає, що Росія може транспортувати і 10 млрд, і 60 млрд, і 110 млрд кубометрів за наявності вільних обсягів газу.
Безумовно, що такий договір не є вигідним для України, але він був підписаний, і до 2019 року Росія має юридичне право його не змінювати. Варто згадати, що протягом 2010-2013 рр. на переговорах з Росією питання транзитного договору також постійно порушували, але результату не досягнули.
Також вимога «Нафтогазу» до «Газпрому» привести контракт до умов третього енергетичного пакету ЄС є сумнівною. Адже тут є два слизьких моменти. Україна іще сама юридично і законодавчо не готова до виконання третього енергопакету. А Росія взагалі не визнає третій енергопакет і не є учасником Енергетичного співтовариства.
Звичайно, Україні було би вигідно і перенести точку продажу газу на україно-російський кордон, і переглянути юридичні аспекти транзитного договору. Але до закінчення договору у 2019 році це зробити буде не реально. І Стокгольмський арбітраж не має жодного юридичного права трактувати і змушувати виконувати будь-яку компанію третій енергопакет. Судді Стокгольмського арбітражу будуть розглядати виключно існуючі умови договору, суттєві зміни економічного характеру договору.
Схоже, що в історії із транзитним договором громадськість стає свідком повторення ситуації літа-осені 2014 року, коли прем’єр Яценюк, керівництво «Нафтогазу України» переконувало, що Україна от-от виграє Стокгольмський суд у «Газпрому». І зараз ми знову чуємо схожі обіцянки.
Ключовим юридичним аргументом «Газпрому» стане те, що Росія виконує транзитний договір. А Стокгольмський арбітраж не буде ухвалювати політичних рішень. І прикро, що тему газу знову використають у політичних цілях – абсолютно відкидаючи економічні аргументи.
Це добре видно на прикладі іще однієї вимоги України визнати, що транзитний тариф в контракті повинен бути змінений таким чином, як буде вказано у подальших письмових заявах «Нафтогазу України». Це взагалі суперечить практиці договірних відносин, коли формально жодна із сторін не може диктувати один одному умови співпраці. І умови досягаються в рамках переговорів, а не ультиматумів.
Шкода, що такими принципами ультиматумів сьогодні керуються як з боку України, так і з боку Росії. Тим самим сторони і далі заганяють себе у глухий кут. І прикро, якщо будь-яке рішення Стокгольмського арбітражу не зможе розв’язати газовий конфлікт України і Росії.
Хоча, сьогодні керівництво уряду і «Нафтогазу» мало би турбуватися про те, чий газ і в яких обсягах Україна буде транзитувати після 2019 року. Адже якщо зусилля Росії і Туреччини будуть ефективними, то суттєве зниження транзиту газу через Україну буде неминучим.
Цікавим моментом є те, що у випадку перегляду Стокгольмським арбітражем формули формування ціни на газ та зниження вартості газу, то автоматично знизиться тариф на транзит газу. Адже вартість газу і транзитна ставка взаємозалежні.
Проте, всі ці проблеми транзитної судової справи України та Росії є дріб’язковими у порівнянні із тим, що Євросоюз відмовляється підтримати і виступити третім учасником у Стокгольмському арбітражі на боці України. Без юридичної присутності і позиції ЄС боротьба України проти Росії у Стокгольмі буде марною і справу можна програти. Адже саме ЄС може запевнити суд у тому, що європейські компанії були готові закуповувати щороку через Україну по 110 млрд кубометрів газу і були здатні оплачувати такий обсяг газу.
