На жаль, достеменно невідомо, в якому стані перебувають будівлі в нашій країні, оскільки за 30 років незалежності в Україні так і не створено точної національної бази даних із інформацією про їх фактичну кількість та їх стан.
Як зазначили в Міністерстві енергетики України, це стосується як житлових будівель, так і будівель бюджетних установ. Тим не менш, й того, що відомо, достатньо, щоб зрозуміти критичність ситуації.
Будинки, в яких ми живемо
Житловий сектор в Україні складається з понад 180 тисяч багатоквартирних та 6,5 млн приватних будинків, за різними експертними оцінками. Це становить понад 1000 млн кв. м житлової площі. Приблизно половина населення мешкає у багатоквартирних будинках, а половина – в індивідуальних приватних будинках.
Майже 3/4 житла було збудовано ще в радянські часи (у 1946-1990 рр.), коли застосовувались низькі стандарти енергоефективності. Життєвий цикл таких будівель вже давно сплинув та багато з них вважаються ветхими та аварійними.
Такі старі будинки потребують реконструкції та масштабної термомодернізації, яка дозволила б зберігати та ефективно використовувати тепло в приміщеннях. Як правило, більша частина тепла в будинках втрачається через двері, вікна, дах та зовнішні стіни. Відповідно, будинкам, зведеним в радянські часи (а в ідеалі - і побудованим принаймні до 2000-х) не завадили б такі заходи як встановлення індивідуальних теплових пунктів, утеплення стін, даху, фундаменту, заміна вікон на енергоефективні тощо.
В багатоквартирних будинках це завдання або окремих мешканців, або - для більш комплексного підходу - співвласників будинку. Онак ті ж об’єднання співвласників (ОСББ) є лише в одного з п’яти таких будинків, і нові створюються все менш активно. Якщо не буде нового поштовху до створення ОСББ, то повне охоплення усіх багатоквартирних будинків об’єднаннями буде досягнуто приблизно через 100 років. Як відомо, стільки наші будівлі не живуть. В той же час, інститут управителів багатоквартирних будинків замість радянських ЖЕКів також поки не дав якісного результату в поліпшенні ефективності та якості управлінні будинком.
В результаті, на побутові потреби в Україні витрачається у 2-3 рази житла більше енергії на 1 кв. м , ніж в країнах ЄС. Наприклад, якщо українська родина, що мешкає в багатоквартирному будинку, в середньому на 1 кв. м житла споживає від 150 до 264 кВт∙год теплової енергії, то німецька родина, що мешкає в аналогічному будинку, – до 70 кВт∙год.
Це означає, що:
- країні доводиться більше виробляти та імпортувати різних енергоресурсів для потреб населення, ніж треба було б, якби будівлі були б енергоефективними,
- населення сплачує за “комуналку” більше, ніж могло б (як свідчить досвід учасників програми «теплих кредитів», комплексні заходи з енергоефективності дають змогу отримувати до двох разів менші рахунки за опалення).
А як щодо новобудов?...
Формально в Україні з початку 2019-го було впроваджено класи енергоефективності будівель та європейські вимоги до енергоефективності житлових будинків. Планувалося, що це допоможе зменшити втрати енергії та наблизити їх до європейського рівня. Однак, як свідчить практика, клас енергоефективності будівлі при введенні в експлуатацію може відрізнятися від проєктної документації. Так відбувається, зокрема, тому що в Україні відсутня належна перевірка об’єкту під час введення в експлуатацію.
Інший європейський тренд, який нам теж важко поки наздогнати, - мода на енергонезалежні будівлі. Україна вже робить перші кроки на цьому шляху: прийнято концепцію та національний план поетапного збільшення кількості будинків з близьким до нульового рівнем енергоспоживання. Проте на практиці поки що є лише поодинокі приклади «пасивних» та «активних» будинків.
Будівлі бюджетних установ
Бюджетний сектор в Україні розміщений в понад 70 тисяч будівель. Переважна більшість з них також потребують енергомодернізації. Утримання будівель та оплата комунальних послуг відволікають значні ресурси від фінансування основної діяльності цих установ, зокрема підвищення якості послуг, які вони надають.
Більше того, за європейськими директивами, саме будівлі державних органів мають демонструвати показову роль в енергоефективності, бути прикладом для житлових будинки. Натомість в нашій країні склалась протилежна ситуація, коли державні будівлі є прикладом того, як не потрібно управляти майном.
Ціна питання
На термомодернізацію всіх будівель України - житлових та бюджетних - може знадобитися, за різними оцінками, від 40 до 80 млрд євро. При цьому для багатоквартирних будинків прості терміни окупності за поточними тарифами та вартістю робіт з термомодернізації сягають 20 років.
І тут ми повертаємося до теми енергетичної бідності, з якого починали ці дописи. Для населення рішення, впроваджувати заходи для більш ефективного споживання енергії чи ні, насамперед впирається в нестачу коштів. І знову - те саме замкнуте коло.
Зрозуміло, що зробити це без державної підтримки наразі неможливо. На сьогодні одним з основних інструментів фінансової допомоги населенню для термомодернізації є “теплі кредити”. За весь час дії програми з 2014 по 2020 рік понад 860 тисяч родин скористалися «теплими кредитами» та інвестували в енергоефективні заходи близько 8,7 млрд гривень. Держава повернула 3,3 млрд гривень з цієї суми. Програма настільки популярна, що кожного року населення вичерпує доступний обсяг кредитів на рік за перші кілька місяців.
На додачу, засновано Фонд енергоефективності із програмою «Енергодім» для ОСББ, яка запрацювала в новій редакції минулого року. Допомогу надають і на місцях через місцеві програми співфінансування енергоефективних заходів. Також є досвід програм, впроваджених за ініціативи міжнародних партнерів (наприклад, ЄБРР).
Втім, по всій країні - численна кількість будівель. Чи зможуть покрити цю потребу лише (спів)власники або лише держава, або (спів)власники та держава разом? Чи можна охопити підтримкою абсолютно усі будівлі? Скільки десятків років на це потрібно? Які інструменти фінансування є найбільш ефективними у даному разі? До відповідей на ці питання ми ще повернемося. Залишайтеся з нами!
