23 лютого в прес-центрі Гал-інфо відбулось обговорення перспектив реінтеграції Донбасу, участь в якому взяли донецькі історики й політологи Оксана Міхеєва, Дмитро Білий та Станіслав Федорчук.
У своїй доповіді професор історії УКУ Оксана Міхеєва, яка два роки тому була вимушена переїхати із Донецька до Львова, розповіла про настрої донеччан навесні 2014 року, про те, як бачать причини й перебіг конфлікту добровольці незаконних збройних формувань «днр/лнр», а також про 5 доконечних передумов успішного повернення окупованих регіонів до складу України.
Навесні 2014 року сепаратизму в Донецьку не було
Оксана Міхеєва розповіла, що, починаючи з 1994 року, науковці з Донецька та Львова здійснювали щорічні порівняльні дослідження ідентичностей, ментальності та основних ціннісних установок мешканців Донецька і Львова, тому існує величезний масив інформації з цього питання.
Окрім того, на Донбасі проводилися численні місцеві соціологічні дослідження, що ставили на меті вивчення різноманітних нюансів донецької ідентичності. Зокрема, Володимир Кіпень майже щороку вивчав основні страхи населення Донбасу, і він фактично провів останню соціологію в Донецьку перед початком оцих подій – в березні 2014 року.
«Згідно з його дослідженням, відношення проукраїнськи та неукраїнськи налаштованих мешканців Донецька складало приблизно 70% до 30% відповідно. Причому 30% – це не обов’язково приєднання до Росії, а просто різні форми орієнтації на Росію. Таким чином, якщо брати настрої населення, то ні про який сепаратизм, ні про яке бажання відірватися від України навесні 2014 року говорити не випадає. Ці дані ще раз підтверджують, що йдеться про зовнішнє втручання в події на Донбасі», – наголосила професорка.
Разом із тим, Оксана Міхеєва акцентувала увагу на глибокій поляризації та високій активності отих 30%, що орієнтувалися на Росію.
«У дослідженні є ще один цікавий момент. Володимир Кіпень спитав: «А якби завтра почалася війна з Росією, то на чиєму боці ви були б?» І там вже зареєстровані фактично дві групи активних (в середньому по 22-23% ), які чітко сказали, що стануть на бік української армії або на бік російської армії. Це вже загрозливий показник», – сказала вона.
Homo militans, або Конфлікт очима добровольців «днр/лнр»
Оксана Міхеєва наголосила, що в даний час працює над проектом «Homo militans», який належить до якісної, а не до кількісної соціології.
«Це якісні методи і глибинні інтерв’ю. Це направду важливо в таких темах, адже кількісні показники, на жаль, не показують всіх нюансів того, що переживає і про що думає людина», – зазначила професорка.
Вона уточнила, що за допомоги колег опитала так званих акцентуйованих учасників конфлікту з обох боків, тобто тих, хто добровільно долучилися до збройних формувань. Наразі записано 20 інтерв’ю з окупованої території і 30 інтерв’ю з території України.
У своїй доповіді професорка застановилася на добровольцях «лнр/днр», оскільки, із її точки зору, це група, яку нам обов’язково потрібно почути, аби зрозуміти, що відбувалося на окупованих територіях впродовж останніх двох років. За словами Оксани Міхеєвої, стокгольмський синдром ніхто не відміняв, і внутрішня соціологія на окупованих територіях демонструє не дуже позитивні для України тенденції. Спостерігається звикання до наявної «влади» та пропаганди, тому, вибудовуючи стратегію повернення, важливо мати уявлення, як перспективу приходу України розглядають учасники незаконних збройних формувань сепаратистів.
При цьому професорка застерегла, що умовно вживає в своєму дослідженні терміна «ополченці» тому, що вони самі так себе називають (в якості їхньої самоназви), хоча цілком розуміє некоректність застосування даного терміну з точки зору розуміння процесів на окупованих територіях.
Отже, згідно із інтерв’ю, більшість «ополченців» розцінює цей конфлікт як тривалий у часі. За їх оцінками, активна збройна фаза триватиме 3-5 років, а весь конфлікт – від 10 до 25 років. На їхнє переконання, має пройти покоління, доки люди забудуть, як «їх били й стріляли по мирному населенню». При цьому Оксана Міхеєва додала, що активісти із українського боку так само не бачать швидкого завершення протистояння й оцінюють його тривалість приблизно в тих само часових рамках.
По-друге, добровільці «днр/лнр» розглядають конфлікт в геополітичному контексті, що підтверджується цитатами із інтерв’ю:
«Перспективи в нас щонайбільш плачевні. Ми є буферною зоною між Україною, яка на боці Америки та Європи, й Росії»;
«Я розцінюю Донбас як другий Афганістан. Хто сказав, що Холодна війна закінчилася? Та сама агресія США та Росії, просто тепер вона точиться на нашій території».
Утім, попри широку геополітичну локалізацію конфлікту, щойно заходиться про артикуляцію ворога, то бойовики виразно говорять про українців (чи пак «укрів»).
Відліковою точкою війни вони уважають Майдан, а точкою неповернення – квітень-травень 2014 року, коли, на їхнє переконання, було застосовано зброю проти мирного населення. При цьому професорка наголосила, що для неї стало дуже великим здивуванням те, що більшість із тих, хто долучилися до «ополчення», не тільки підтримували та поділяли вимоги Майдану, але й брали у ньому участь у Києві.
У зв’язку з цим, наголошує Оксана Міхеєва, можна стверджувати, що більшість із них залишається проукраїнськи налаштованими, але в дуже специфічний спосіб. Фактично йдеться про дві різні України.
«Якщо ми (українці) ведемо мову про нову, реформовану, орієнтовану на Європу Україну, то вони – про повернення до моделі «правильної» України на кшталт УРСР в складі Радянського Союзу. При цьому «неправильна» Україна, з їхньої точки зору, локалізується десь тут, на Галичині. За пропозицією «ополченців» її просто треба віддати Польщі, і тоді всім буде добре», – зазначила Оксана Міхеєва.
Таким чином, виснувала професорка, наявне дуже серйозне зіткнення різних моделей України, які неможливо поєднати між собою.
«Тому, власне, я маю не дуже приємні думки щодо перспектив реінтеграції, бо йдеться, власне, про взаємовиключні моделі України, які, на жаль, ніяк не можна поєднати. На сьогодні я не бачу відповіді на те, як це можна скомунікувати», – резюмувала вона.
Крім того, Оксана Міхеєва наголосила на вкрай низькій довірі бойовиків-добровольців до переговорів із Україною, особливо щодо питання амністії. Вона зазначила, що це дуже важливий момент в комунікації. Доки місцеві люди не повірять, що Україна спроможеться вибудувати раціональну і зрозумілу політику амністії, будуть панувати страхи, що українці прийдуть і буквально всіх виріжуть.
Насамкінець вона зазначила, що, навпаки, спостерігається підтримка місцевої влади, яка взяла на озброєння тактику візуалізації успіхів. Йдеться про роботу комунальних служб, які підтримують міста (особливо Донецьк) в чистоті, що дає людям безвідмовний аргумент: «зате в нас чисто і асфальт у дворі появився, якого за України з роду не було».
5 передумов успішної реінтеграції Донбасу
Попри труднощі, Оксана Міхеєва наголошує на п’яти передумовах, які конче є необхідними для успішної реінтеграції окупованих території до складу України.
По-перше, потрібно абсолютно чітко артикулювати стратегію основної частини України стосовно окупованих територій. Має бути детально прописано, що там буде і що там планується. До слова, так само потрібна й стратегія для України в цілому, в якій, власне, як її складова, буде прописана й стратегія щодо Донбасу.
По-друге, має бути прописана політика покарання й амністії (хто буде покараний, хто амністований), щоби люди із окупованих регіонів могли знайти своє місце в новій системі.
По-третє, (і це, з точки зору професорки, є найскладнішим) має бути забезпечене об’єктивне розслідування злочинів.
По-четверте, має бути зроблено акцент на розвитку освіти у регіоні, оскільки деградація освіти була надзвичайною на Донбасі.
По-п’яте, має бути запроваджена нова підприємницька культура, адже останніми роками дрібний та середній бізнес був паралізований на Донбасі. В основному люди були розподілені між великими корпораціями, що формує зовсім іншу культуру, в тому числі її громадянської активності.
Сергій Стуканов
