Аналітичний центр «ПОЛІТИКА» продовжує серію інтерв’ю. Цього разу розмова із лідером Третьої Української Республіки, Юрієм Луценком, який відверто розказав про: шанси на єдиного кандидата у першому турі, реальні плани Петра Порошенка і про те, коли з`явиться партія Луценка.
III РЕСПУБЛІКА
- Які мотиви створення Третьої Української Республіки?
- Я вважаю, що не маю права створювати чергову опозиційну партію. З огляду на це, ми вирішили активізувати громадський рух. Адже, ми зрозуміли, що потуги “реєстрового козацтва” недостатньо лобіюють інтереси людей.
Найбільший потенціал змін сьогодні закладений не в партіях, які достатньо консервативні та цінують своє «тепле місце» більше ніж поступ. Найбільший потенціал змін знаходиться в позапартійному, але в дуже політизованому середовищі. Саме тому потрібно працювати над прискоренням формування громадянського суспільства. Тому, ми на власному прикладі вирішили показати, що це можна і потрібно робити не у формі чергової громадської організації.
- Чи можлива трансформація у політичну партію?
- Третя Українська Республіка не є назвою майбутньої партії, і я це заявляю уже сьогодні. Це пароль для тих, хто розуміє, що потрібно обирати нового Президента. Усіх, хто розуміє неможливість косметичних змін, ми запрошуємо сісти за стіл. Ми ставимо за мету, об’єднати опозиційно налаштованих індивідумів-однодумців, яких все частіше можна зустріти у світовій мережі. Адже, сьогодні люди перестали виходити на площу, на віче для прийняття спільних колективних рішень. Адже, окрім плюсів, інтернетизація принесла і безліч недоліків, зокрема, обмеження свободи та безпорадність одинокої, окремої людини.
- Які завдання ставить перед собою Ваша ініціатива?
- Перше. Сформулювати план нової країни. Адже, головний урок Майдану: ми обирали серцем, ми обирали людину, замість того, щоб обирати план та команду. Помилку повторити неможна! Люди мають сказати, яку країну вони хочуть бачити, а політики мають сказати, як вони її мають зробити.
У нас немає вибіркового правосуддя, адже у нас немає правосуддя взагалі. Міліція має рейтинг довіри менше 3%.
Ми говоримо про проблему олігархії, а це демонополізація, деофшоризація. Але тільки не говоріть, що я стану Президентом і все стане на свої місця! Ми ж хочемо започаткувати інтелектуальну дискусію, щоби голосували не проти, а за. Ми хочемо змінити не Президента, а фундаментальні правила гри.
Друге. Особисто – не в Інтернеті, а в реалії боротися за свої права. Для мене та моїх колег уже очевидно, що результати виборів будуть залежати не стільки від арифметики в бюлетенях, як від арифметики на вулицях. Це не значить, що буде новий Майдан. Нехай генерали готуються до старої війни, Гудеріан має помовчати. Але без людей на вулиці Охендовський оголосить спланований результат. Тому ми маємо створити дієве громадське суспільство, яке допоможе загітувати та утримати результат.
Опозиція сьогодні повинна бути готова працювати на наступний день після виборів, навіть, у режимі відсутності соціальних мереж, мобільного зв’язку та Інтернету. Уже сьогодні ми намагаємося створити мережі довіри.
Третє: Сприяти узгодженню та консолідації в рядах опозиції, ведучи розмову з усіма учасниками, в тому числі і з Юлією Володимирівною, на жаль, в письмовому варіанті.
На жаль, політика сьогодні дуже схожа на футбол, коли футболісти грають не для глядачів, а для спонсорів.
- Що ви пропонуєте кандидату, який заповнив анкету на вашому сайті?
- Ми йому пропонуємо інтелектуальну та організаційну частину роботи. Наприклад, з 1-ого жовтня ми пропонуємо взяти участь в акції «ЄвроТУР», роздаючи європейсько-українську символіку. Для того, щоб довести, що євровибір – це не компроміс і не зговір політиків, а вибір народу. Адже, коли прийдуть євромінуси, а вони неминучі на першому етапі, людина повинна буде розуміти, що символіку європейського вибору вона одягала власноруч, по своїй ініціативі.
КАНДИДАТИ
- Чи може бути узгоджений кандидат при формулі «один плюс один», а третій пішов окремо?
- Так, це цілком можливо. Але як реаліст скажу, що протистояння команд УДАРу та Батьківщини унеможливлює переговори про єдиного кандидата. Звичайно, якщо розрив між рейтингами кандидатів буде 8-10%, це допоможе визначити єдиного. Або навпаки, коли навколо одного об’єднаються двоє-троє, це теж може стати об’єднавчим фактором.
Зауважу, що в умовах демократії неправильно, коли вибір громадян обмежується висуванням єдиного кандидата. Але в нинішніх умовах, коли пропонується війна, а не вибори, ми повинні бути готові. Адже, проти опозиції висувається абсолютний моноліт чиновника, судді, спецназу і олігарха. Усі поєднані грошима і страхом про своє майбутнє. І що ми бачимо натомість? П’ять неузгоджених кандидатів? Тому, на мою думку, єдиний кандидат буде сильним меседжем для перемоги. На противагу, команда владного моноліту буде ставити під сумнів його перемогу, саботуючи виконання рішень.
Але найголовніше – це потужний сигнал для суспільства. Адже народ повстає тоді, коли побачить наближення перемоги, він буде готовий брати участь у параді перемог. Як показав 2009 рік, люди не готові повставати, якщо різниця буде у кілька відсотків. Інша справа, якщо різниця в десятих відсотка. Це показав приклад Ющенка у 2004-му році.
І ми не повинні забувати про такий технічний фактор, як команда узгодженого кандидата. Є різниця, коли вона сформована одразу, і коли її потрібно зробити за два тижні між турами. І навіть закиди про те, що три кандидати – це змога набрати побільше членів у комісії, відразу викликає запитання: члени інших команд будуть боротися за чужого кандидата? Відповім у м’якій формі – далеко не всі.
Можна зважити на залякування про те, що кандидата можуть зняти чи, навіть, убити. Окей, не проблема. Реєструйте усіх трьох. Але скажіть, що єдиний-узгоджений – ось цей. Тоді усі питання знімаються: і комісій, і юридичної підтримки, і решта подібних.
- Чому сьогодні ми бачимо небажання до об’єднання в опозиційному таборі? Гонор кандидатів, небажання кандидатів чи, власне, інтриги влади?
- Все це плюс інтереси спонсорів.
- Але яка мотивація політичних сил підтримувати єдиного кандидата? Він же піде під своєю символікою. А після президентських на носі місцеві вибори.
- Тимошенко так активно підтримувала Ющенка, що ввійшла із 7%, а вийшла із 30% рейтингу. Але якщо не об’єднатися, то питання місцевих виборів просто не стоятиме.
- Можливо, кандидати бояться ризикованих вчинків, адже по суті “топчуться” на одному електораті?
- Припиніть відмовляти російськомовним громадянам у праві на патріотизм. Електорат Януковича 20%, але ж є ще 80%.
У боротьбі Андруховича проти Куркова, перемагає Бузина.
А ще, я не розумію внутрішніх перипетій. Я не розумію, як бути екс-Президентом у 45 років? Для мене це – загадка. Чому не можна послужити людям на посаді Прем’єра? І врешті-решт, у нас є інші міністерства, які для людей є більш корисні, ніж посада Президента. Чому не спробувати послужити людям? Величезне питання до них всіх.
Прикро, але поки що моє бачення стратегії опозиції на цих виборах, на жаль, розходиться із баченням кандидатів у Президенти.
- На Вашу думку, яким би був найкращий внесок Петра Порошенка у спільну справу? Піти самому, підтримати когось чи завойовувати Київ?
-Я вважаю, що опозиція мала завоювати Київ, у кращому значенні цього слова, уже давно! І стартувати із цього майданчика у президентській кампанії. Я рекомендував це Арсенію Яценюку. І Юлія Володимирівна робила те ж саме. Але сьогодні Київ залишається розмінною монетою особистих і партійних інтересів опозиції. Наскільки я знаю, виборів у столиці не буде. У опозиції немає інструментів примусити владу виконувати закон . Також правда в тому, що опозиція продемонструвала вторинність Києва своїм Президентським амбіціям. Гірка, але правда.
Сьогодні ми маємо трьох кандидатів на волі та Юлію Тимошенко. Аналізуючи рейтинг всієї опозиції та влади, ми бачимо різницю в 7%. Рейтинг Порошенка – це 3-4%, співставний із рейтингом Тягнибока. Я веду з ним розмови виключно як з політиком, і ніколи як з фінансовим донором. У нього є прагматичні цілі і він вважає, що достатньо зробив в житті й має готовність до цієї посади. Але тим не менш, я бачу і його реалізм в тому, що він міг би підтримати одного із кандидатів за додаткових умов, яких я уже не знаю. Його готовність точно є.
ЩО ДАЛІ?
- Ви багато зустрічаєтесь із населенням по Україні. Чи є запит на альтернативну опозицію?
- Я відчуваю це фізично, йдучи по вулиці. Але я офіційно заявляю, що не йду на вибори. І не тому, що я не готовий, а тому що так вирішив Печерський суд. Але це дуже сильний гарант того, що я буду об’єктивним гравцем політичного процесу на стороні опозиції. І, відповідаючи на питання, чи існує запит на іншу опозицію, я відповім, що він – величезний. Але я не хочу розігрівати ці питання. Опозиція така яка є. Іншої не буде. Моє завдання – допомогти їй. В закритому режимі – говорити дуже неприємні речі, а у відкритому – пояснювати, що відбувається. А відбувається наступне: кандидат має оголосити свій план європейських реформ і написати чітку сітку виконавців. Конкретний план на перший рік президентства.
- Ви обіцяли написати план Третьої Республіки. Коли?
- На кінець жовтня буде драфт. Ми хочемо написати конкретний план, коли визначаються центральні теми, в середині яких експерти та інтелектуали будуть займатися розробкою.
- Ще до Третьої Республіки у Вас був проект «Народна самооборона». Він виконав свою місію?
- «Народна самооборона» мала одну місію – розігнати «Верховну зраду», яка зібрала 300 голосів під Януковича. Це була організація одноразової повстанської дії. Але бренд був спаскуджений тушками, які стали помилками надто швидкої кампанії. І це одна із моїх найбільших життєвих поразок.
- Як ви прокоментуєте майбутній Вільнюський саміт?
- Вільнюс сьогодні є початком шляху. Надзавдання 2013 року – позитивний результат по Євросоюзу. Але якщо чинний Президент залишається до 2015, єворовибір буде фіговим листком. Тому надзавдання на 2015 рік – привести до влади євроорієнтованого політика, із конкретним планом та командою виконавців. Підкреслюю, з конкретним планом. І проведе не популярні, але конче потрібні реформи. Адже якщо ПР залишиться при владі у 2017-му, то ми розуміємо, що вони повернуть нас у кремлівську більшість.
- Де ви бачите себе у разі перемоги єдиного демократичного кандидата?
- Я не маю ні морального, ні юридичного права формувати свою партію до 2015 року. У разі перемоги опозиційного кандидата, я міг би бути членом команди. Можливо, радником, можливо у якійсь службі, можливо, щось інше. Для мене це не принципово.
Але якщо все піде інакше, опозиція не прислухається до мого плану, і у 2015 знову переможе Янукович, то у мене буде не право, а обов’язок створювати реальну, демократичну, опозиційну партію.
І там я не матиму жодної ведучої ролі. Надіюсь, що це буде молода партія 30+, де я матиму посаду тренера, можливо граючого тренера. Адже я усвідомлюю, що моє покоління в разі поразки має відійти на другий план.
Фото - Павло Паламарчук, Гал-інфо.
