Хто такий продюсер? Які є види фільмів? Яким чином обирають стрічки до фінансування? Реалії продюсування в Україні і як з ними бути? На ці питання намагався дати відповідь продюсер таких відомих кінострічок як «Поводир» та «Зелена кофта» Ігор Савиченко під час відкритої зустрічі 12 липня у Львівській медіатеці.
Український кінематограф отримав нове дихання. І тепер він намагається знайти свою дорогу, щоб розвиватись самостійно. Головне питання – де взяти гроші? І наразі чи не кожен режисер мріє про кіно державним коштом. Найчастіше такі сподівання залишаються примарними, бо у держави грошей катма. Чи не єдиним винятком, який виконав «місію нездійсненну», став фільм «Поводир». До того ж він припав до душі українського глядача. Продюсер цієї кінострічки – Ігор Савиченко.
За його словами, виробництво фільмів в Україні це надзвичайно складний процес. Загалом можна виокремити такі його складові.
- Добрий сценарій, їх бракує, бо сценарна майстерність поки що шкутильгає.
- Кошторис проекту – повне нерозуміння, як його правильно скласти, часто це робиться просто.
- Виробництво фільму – тут розпочинається найцікавіше. А де, власне, найти на кіно гроші? Раніше їх брали в олігархів («розводили» олігархів на гроші), намагалися «удерти» в держави, проте, як кажуть, іграшка ну дуже дорога… До того ж, гарантованого прибутку фільми в Україні не приносять. Ще одна «штука» – звичка ходити в кіно в українського глядача атрофована.
- Розповсюдження фільмів. Найголовніше на цьому етапі – продуманість. Чітко розуміти актуальність, розробити маркетинговий план, знайти фестиваль, де буде аудиторія під кіно, яке ви зробили. спотикання.
«В Україні отримати прибуток з кіно – неможливо», – підсумував цю частину розмови Ігор Савиченко.
Хто такий продюсер
Цілісного поняття, хто такий продюсер нема. Часто самі продюсери до кінця не розуміють своєї ролі. Усвідомлення приходить в час, коли бачиш своє ім'я у фінальних титрах. Існує стереотипне уявлення: у нього велике авто, він стоїть у яскравому світлі софітів, з усіх боків – топ-моделі. Щось схоже на реальність в цьому є. Але це образи продюсера в США, Індії, Дубаї. Проте це далеко від типу реального продюсер в тій же Європі та й в Україні.
Існує дві схеми продюсування. Одна з них голлівудська, або мейджорна, інша – європейська, або, як її ще називають, арт-хаусна.
Продюсер в мейджорній схемі – це представник бізнес-середовища. Основна мета діяльності – гарантувати комерційний успіх.
Натомість в Європі продюсер, зазвичай, вникає у творчий процес, Представник середнього класу, культурного середовища, часто не дуже добре знається на фінансах. Пошуком «некомерційних» грошей – серед фондів.
Загалом в Європі продюсер – це співавтор проекту, перша людина у ньому. Це також може бути автор ідеї, який прагне її втілити.
В українських реаліях стати продюсером голлівудського типу шансів нема. Єдиний вихід – це спробувати у ролі продюсера арт-хаусного.
Творчі ідеї, види фільмів і до кого звертатись
Прокатне кіно – проблеми дистриб'юції, домовленості з кінотеатрами. Тут і постає головна проблема – у нас немає тієї кількості кінотеатрів, щоб національний фільм окупився. Однак є надія, що з часом ситуація зміниться.
Фестивальне кіно – кінофестивалі дають можливість фід-беку – це почути критику. Якщо стрічка потрапляєш на якийсь потужний фестиваль, то для неї відкриваються двері на інші фестивалі. Порада – слід стати фестивальним туристом, набути корисних знайомства, побачити роботи, що знімають в Європі і не тільки. Перша місія – потрапити на кінофестиваль класу «А» та добре зарекомендувати себе там.
(Не секрет, що деякі українські картини нині у топі різних фестивалів. Зокрема, фільми Ігоря Савиченка були представлені на більш ніж чотирьохстах фестивалях та вибороли близько ста нагород).
Телевізійні проекти – тут чи не єдиний випадок, коли реально заробити гроші. Але для того, аби подати проект, ти повинен пройти квест – похід до основного офісу каналу. Потім «місія» вичитування сценарію у відділах. Шанси є, але вони не такі великі, як здається спочатку. Річ у тому, що нашим телеканалам вигідніше або купувати проекти ззовні, або у самих себе.
Чому і як обирають стрічки для фінансування
«Кіно – це, як правило, продукт кооперації кількох країн. Зняти суто українське кіно для українців – це фантастика!», - це знову цитуємо Ігоря Савиченка.
Чому так? Тут ціла схема. Європейські фонди просто так, звісно ж, грошей продюсеру не дають. Для цього потрібно виконати низку вимог, а саме:
1. Проект повинен бути цікавим тій країні, гроші якої ви плануєте залучити. Тематика має бути актуальною для цієї країни.
2)Інструментальна складова – участь талантів з країн, фонди яких ви задіяли.
3)Витрачати гроші також маєш на території цієї країни.
Режисер картини, або розробник сценарію повинний чітко вловити тему, яка буде актуально-соціальною для сьогодення. Не буде «панельною». Потрібно також розуміти, що коли ви обрали тему, яка є актуальною тепер, то в час, коли картина побачить світ, а це в межах 3 років, актуальність її, ймовірно, спаде.
Потрібно завжди уявляти, що буде з тією чи іншою ситуацією в майбутньому. Актуальним та успішним є кіно, яке дивиться далеко вперед. Це приклад режисерів Ларса фон Трієра («Меланхолія», «Та, що танцює в темряві») чи Пола Томаса Андерсона («Нафта», «Магнолія») – режисери, які не бояться експериментувати і завжди шукають щось нове.
Кіно має бути різним. Його має бути багато. Воно однозначно має відгукуватися на те, що хоче бачити на екрані глядач.
Саме за таких обставин, кіно і продюсування, як його елемент, знайдуть свою нішу в культурному просторі України. Адже якщо не розвивати культуру, якщо не сприяти розвитку людей, то для чого відстоювати свою територіальну цілісність.
Підготувала Христина Тикало.
