Куди приводять мрії
Слухай онлайн
Cуспільство

Куди приводять мрії

Людина народжується з потребами та бажаннями. І проводить останні дні свого життя, дякуючи долі за все те, що було в ньому найкращого. Чи шкодуючи про мрії, яким так і не довелося здійснитися.

фото - Михайло Пузюрін

Прагнути того, чого немає, що є недосяжним, а тому видається таким привабливим, закладено у самій природі людини. В останні десятиліття, коли життя з кожним кроком пришвидшує свій біг, ми поспішаємо жити, увібрати у себе всі його принади. Аби здійснення бажань не забарилося, особливо настирливі створюють мапу мрій, де розміщують найпривабливіші картинки вражень, які хотілося би пережити, чи фотографії речей, що воліли би мати. Інші не втомлюються у найдрібніших деталях малювати в уяві усе те, що могло б зробити їх щасливими. Ще інші, аби привабити Фортуну, виконують свої, часом дієві лише для них самих, ритуали.

Та насправді чому у нас виникають бажання? Звідки походять наші прагнення і мрії? Як втілити їх у дійсність без небажаних наслідків для самого себе та усіх, хто довкола?  І найголовніше: чи може здійснення найзаповітнішої мрії зробити нас бодай на йоту щасливішими? Відповіді на ці та інші питання приховує філософія йоги. Зазирнути у шпаринку цієї таємниці допоможе нам Едуард Голяк, для якого ця філософія уже кілька десятків років є головним принципом життя.

фото - Михайло Пузюрін

Без табу

Якщо спиратися на матеріалістичну концепцію життя, усе виглядає напрочуд просто та гладко, - розмірковує Едуард. – Якщо ми – тіло з притаманним йому набором чуттів, то наше щастя проектується на задоволення п’яти органів чуття: вдихати приємні запахи, смакувати вишукану їжу, споглядати красиві об’єкти, слухати музику, переживати усю гамму дотиків. У йозі шостим чуттям називають також розум (найважливіший серед органів чуття, цар чуттів, але насправді не більше того). Тож задоволення навіть у найтоншому аспекті, інтелектуальному, також є матеріальними. Зазвичай усі бажання та мрії людини так чи інакше пов’язані із задоволенням ось цих чуттів. Формула щастя у цьому випадку є примітивною: я знаю, чого прагну, знаю, як досягти бажаного, роблю усе можливе задля цього і, зрештою, отримую бажане. Здійснення цих мрій дозволяє якийсь час почуватися щасливим.

Та у цій схемі може трапитися збій, причиною якого є «невідома складова» - совість. Вона обмежує бажання і мрії, затискає їх у певні рамки, нерідко залишаючи бажане на рівні фантазії. Ці межі не є уніфікованими, у кожного з нас вони свої. На те, що для одного буде неприйнятним, інший скаже, знизавши плечима: «А чому б і ні?» Для останніх усе, що обмежує можливість задовольнити бажання, у тому числі і голос совісті чи суспільні принципи моралі, є злом. У такому випадку життєвими принципами стають установки на кшталт: «Після мене хоч потоп», «Живемо один раз», «Я мушу взяти від життя все».

З часом під впливом харизматичних «новаторів», які прагнуть взяти від життя все, суспільні норми моралі можуть зазнавати змін. Те, що нам здавалося неадекватним ще вчора, сьогодні суспільство приймає як один з варіантів норми. Наприклад, гомосексуалізм. Не так давно це вважалося певною патологією, дивиною, яку не прийнято було афішувати. Та тепер з концепції: «Це проблема, яку слід якимось чином вирішувати», у свідомість людей протягнули ниточку до іншої установки: «А чого б і ні? Це нормально» і навіть «Насправді так і повинно бути. Жінка ніколи не зможе зрозуміти чоловіка так, як інший чоловік. І навпаки». Готовність толерувати («Людина сама повинна вирішити, як і з ким їй жити») з часом набуває законного статусу (в деяких країнах уже узаконені одностатеві шлюби). Вживання алкоголю та наркотиків чи позашлюбний секс також є яскравими прикладами формування «нової моралі» суспільства. Те, що вважалося табу і що неприйнятним було обговорювати ще сто років тому, сьогодні смакують на сторінках журналів і навіть навчають у школі.

Та на цю феєрію задоволення бажань можна поглянути з іншого кута зору, який пропонує ведична філософія. Згідно з писаннями, існує три різновиди щастя: щастя невігластва, щастя пристрасті і щастя благочестя. Щастя у невігластві є деструктивним, воно призводить до руйнації тіла і психіки. Прикладом є ейфорія наркомана, який, пограбувавши сусідку, здобув гроші на ще одну дозу. Щастя у пристрасті – це задоволення усіх чуттів, і воно породжує хвороби. Усе тому, що людина не здатна встановити для себе межу. А задовольнити чуття раз і назавжди неможливо: здобувши бажане, відразу хочеться більшого. І кінця цього немає. Прикладом може бути секс. Або ж бізнес. Тобто бажання отримати всю можливу насолоду чи заробити всі гроші світу. Принцип дії тут абсолютно однаковий. Тільки в одному випадку ти забажаєш дружину свого друга, а в іншому не зупинишся, коли в якийсь момент заради досягнення мети потрібно буде йти, переступаючи через трупи. Та от питання: чи зможе здійснення мрії такою ціною принести щастя?

фото - Михайло Пузюрін

Формула щастя

В якийсь момент у нас відбулася підміна понять: щастям ми стали вважати задоволення органів чуття. Та як функціонують чуття? Подразнюючи смакові рецептори улюбленою їжею, задоволення якийсь час невпинно зростає, тоді досягає свого піку, згодом зменшується і врешті-решт зводиться нанівець. І навіть та страва, яка дарувала максимум задоволення, уже не чіпляє, не задовольняє і з часом перестає бути улюбленою. Це стандартна формула для будь-якого чуття. Утриматися на піку чуттів довгий час неможливо навіть фізіологічно. Тож тривалого «щастя» вони не здатні дати в принципі. Більшість матеріально забезпечених людей, які можуть дозволити собі все, не здатні отримувати задоволення від простих речей. З’їсти на лавочці морозиво, яким би смачним воно не було (а воно не здаватиметься вже смачним, якщо ласувати ним щодня), - це нудно і не цікаво. Їх уже потрібно чимось здивувати. Бажання чогось особливого призводить до різноманітних збочень в усьому, де людина прагне дива. Та жодне з таких див не здатне торкнутися самої сутності нашого єства, заповнити внутрішню порожнечу. Якщо не вдається знайти іншого джерела щастя, людина приречена на те, аби все життя їсти, спати і розмножуватися.

Бажання – як азартна гра. Чим більше вони здійснюються, тим більшого хочеться знову і знову. Зупинитися практично не можливо. Зазвичай такого «гравця» не може зупинити ні закон, ані ймовірне покарання за злочин. І чим більше можливостей, чим більшою владою наділена людина, тим швидше зносить дах. Розстріли людей у кафе чи на вулицях, концентраційні табори у нацистській Німеччині – наочні докази тому…

Щастя у благочесті є збалансованим, контрольованим, стриманим. Благочестива людина невибаглива і здатна задовольнятися простими речами.

У суспільстві споживачів уся реклама спрямована на те, що щасливими нас можуть зробити матеріальні речі. І чим коштовнішою є річ, чим більше зусиль доводиться докладати, аби здобути її, тим на довше вдається розтягнути це відчуття вдоволення (керівники багатьох солідних компаній зрозуміли цей принцип, тому оцінюють свою продукцію невиправдано високо – аби володіти певним гаджетом було престижно, аби сам факт володіння підтримував необхідний рівень «щастя»). І чим більше крутих речей ти можеш собі дозволити, тим щасливішим почуватимешся. У цьому і вбачають сенс життя, можливість зробити його насиченим, наповненим. Та йогічні писання свідчать протилежне: хтивість – бажання володіти чимось – палає як вогонь і ніколи не може задовольнитися. Скільки би дров не кидати у вогонь, він усіх їх спалить. І чим більше кидатимеш, тим швидше вони перетворюватимуться на попіл.

Ми не хочемо чекати на задоволення: стояти у черзі у магазині, чекати, доки у кафе приготують сніданок і заварять каву. Наслідком цього поспіху і нетерпіння стало виникнення розчинної кави, мережі ресторанів швидкого харчування і навіть системи швидкого набору текстових повідомлень Т9, яка знає краще, що саме ми хотіли сказати.

фото - Михайло Пузюрін

Яке життя на Марсі?

Ведична система не заперечує бажань. Більш того, у писаннях розглядаються способи їх реалізації. Як саме втілити мрію у дійсність? Передусім адекватно і коректно, аби це не приносило шкоди іншим. У ведичних книгах вказано, що людина, якщо докладатиме необхідних зусиль, може отримати практично все. Те, що ми називаємо не інакше як дивом чи фантастикою, може одного дня за певних обставин стати реальністю. Та що відбувається насправді? Ми ніколи не мріємо про дива. Ми просто не вміємо мріяти. Вершиною людських мрій зазвичай бувають банальні речі. Свої мрії ми вимірюємо звичними, шаблонними для кожного з нас категоріями. Так, власник магазинчику мріє про те, аби мати великий магазин. А ще краще два. Йому не потрібен палац із джином-прислужником чи власний острів посеред Атлантичного океану. Не потрібен особливий статус чи таємні знання. Межа його мрій – звичайний магазин.

Ви чули колись притчу про бурлаків? Тягнуть вони з останніх сил корабель. І от один з них роздумує вголос: «Якби я був царем, я б наказав ось цю тверду і нерівну дорогу, якою ми тягнемо нашу ношу, викласти м’якими матрацами. І до цих жорстких лямок, які в кров роздирають плечі, пришити зручні подушечки». Навіть у той рідкісний момент, коли намагався уявити себе царем, він мислив категоріями бурлака. Якщо ми сильно чогось прагнутимемо, докладатимемо зусиль і намагатимемося жити праведним життям, наші бажання, імовірно, здійсняться. Та от чи зроблять «два магазини» нас щасливими? Абсолют наділений безмежними цінностями, якими щедро готовий ділитися. Варто лишень відпустити розум далі за категорію лямок і магазинів.

А що в такому випадку є кращим, вищим, ціннішим? Згідно з матеріалістичною концепцією, краще полетіти жити на Марс. Не тому, що там добре. Просто тут стало надто вже некомфортно. І просунуті люди усвідомлюють: буде ще гірше. Ми забруднили, практично повністю знищили цю планету. Зовсім скоро, якщо люди не повернуться обличчям до природи, Земля стане непридатною до життя. Та летіти до іншої планети, не змінивши при цьому свідомість, це безглуздя, нісенітниця: так само швидко каменя на камені не залишиться і на Марсі.

Деструктивні бажання нікому, навіть своїм власникам, не принесуть користі та щастя. У ведичній літературі наочною ілюстрацією цього є притча про демона Хіраньякашипу. Задля того, аби задовольнити свої бажання – жити вічно, бути наймогутнішим у Всесвіті і задовольнятися принадами цього світу у повній мірі – він виконував серйозні аскези. Протягом віків незворушно стояв на кінчиках пальців ніг, витягнувшись у струнку. Найбільші незручності не могли завадити йому. Спека, дощ і холод, комахи і дикі тварини не поколивали його наміру. Довкола нього величезні мурахи побудували свій мурашник і з часом з’їли його плоть. Та Хіраньякашипу продовжував стояти, утримуючи життєву силу у кістках. Творець Всесвіту Брахма, прилетівши подивитися на ці безпрецедентні аскези, на початках не міг віднайти демона: його кістки наскрізь пронизували стебла бамбука, що розростався довкола. Здивувавшись незламній силі духу аскета, творець пообіцяв виконати будь-яке його бажання. І на прохання Хіраньякашипу подарував йому тіло, яке ніколи не старіло і не хворіло, і було таким міцним, що могло витримати навіть удар блискавки.

Це тіло неможливо було вбити жодною зброєю; ні вдень, ані вночі; ні на землі, ні у воді, ані в повітрі. Цей дарунок у підсумку призвів до біди. Хіраньякашипу використовував надані йому можливості, аби підкорити всіх інших живих істот, змусити їх виконувати найменші його бажання, управляти всією матеріальною природою. Він навіть заради примхи змінив рух Сонця, біг дня і ночі, а Земля на його вимогу давала свої плоди, наче данину, виснажуючи свої ресурси. Хіраньякашипу без зусиль, а також без докорів сумління змінював під себе закони природи. Від цього свавілля страждали всі мешканці світу. І от одного разу, не в силах більше терпіти ці знущання, найбільші праведники наважилися звернутися по допомогу до самого бога. Бог прийшов на Землю, аби позбавити світ від того демона. Та оскільки вбити того не могла жодна з 84000000 живих істот, він набув вигляду напівлюдини, напівлева. На заході сонця (ні вдень, ані вночі) бог вхопив Хіраньякашипу, поклав собі на коліна (ні на землі, ні у воді, ані в повітрі) і роздер його кігтями. І так задовольнив бажання усіх живих істот.

У ведичній культурі досі вважається беззаперечною істиною: ніхто самотужки не може задовольнити свої бажання. Усе, що нам дається, приходить від бога. Хто виховувався у цій культурі і притримується відповідного світогляду, знає: здійснення бажань від розуму і чуттів може принести задоволення, та не заповнить внутрішню пустку. Що між задоволенням і щастям не можна ставити знак рівності. Що істинне щастя може бути лише духовним. Це не означає, що мирськими задоволенням слід нехтувати. Та аби отримувати задоволення і при цьому бути щасливим, свої бажання і мрії одні намагаються урегульовувати у рамках цієї філософської системи: аби не нашкодити іншим. Інші ж бажають піднятися ще вище, обираючи духовний шлях, ставлячи бажання і щастя інших на вищий щабель, ніж власні.

Анна ФОГЕЛЬ

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...