Соборність – широке поняття, яке включає не тільки територіальну цілісність, але також духовну, політичну, культурну єдність нації. Частина території України нині є окупованою, проте дослідники зазначають, що даний виклик лише прискорив процес націєтворення. Гал-інфо запитало у львівських істориків Ярослава Грицака та Романа Шуста, якою мірою можна вважати, що ідеал соборності України є втіленим та реалізованим.
Українська нація уже створена, її треба модернізувати, вважає професор історії Українського католицького університету Ярослав Грицак
«Думаю, що досягнуто головний консенсус – щодо незалежності України. Цей консенсус не змінюється, і, що більше, зростає мірою зростання зовнішньої загрози. Нині він просто зашкалює. Абсолютна більшість громадян України (зараз біля 80% і навіть більше) вважає, що Україна може бути незалежною нацією, і це те, що найкраще тримає будь-яку націю», – сказав професор.
Він нагадав слова Ернесто Ренана, який казав, що нація є щоденним плебісцитом. На думку фахівця, українці здають щоденний плебісцит на добру оцінку, й якби референдум 1 грудня 1991 року повторився тепер, то результат був би той самий.
«Якби цього консенсусу не було, то Україна не витримала не те, що «російську весну», але й розколу суспільства ще після першого Майдану. Тому всі заяви, що Україна розпадеться, що вона поділена, є заявами людей, які мають трохи неврівноважену психіку. Я вважаю, що Україна є набагато цільніша, ніж Росія, Бельгія, Італія чи Іспанія», – зазначив Ярослав Грицак.
За його словами, ще один консенсус виник недавно, впродовж останніх років. Це консенсус щодо того, що голод 1932-33 років був штучно створений і був геноцидом. Консенсус вперше виник 2007 року, але лишалась одна територія, що тоді мала окрему думку – схід України. Сьогодні навіть на сході 2/3 вважають, що голод був геноцидом. Проте й це не все.
«Є ще інші консенсуси, про які забувають, – наприклад, щодо символів нації. На зорі незалежності найбільші суперечки точилися щодо прийняття гімну «Ще не вмерла», тризубу як національного гербу та синьо-жовтого прапора. Для мешканців східної та південної України це були символи українського ксенофобського (антиросійського, антисемітського) націоналізму. Зараз про це ніхто навіть не згадує», – сказав професор.
На його думку, переломом у цьому сенсі стала перемога Оксани Баюл на Олімпійських іграх 1994 року, коли під час її нагородження зазвучав український гімн і піднесли український прапор.
Ярослав Грицак підкреслив, що перелічені речі є підставовими. Є менш важливі аспекти, щодо яких українці наразі не згоджуються. Зокрема, вони не згоджуються щодо статусу російської мови, статусу Бандери як національного героя та долі Донбасу. Проте ці речі є другорядними.
«Тому мій особистий висновок (і висновок Несторівської групи в цілому) полягає у тому, що нам не треба будувати українську націю, її треба модернізувати», – сказав він.
При цьому професор додав, що в разі тривалого окремішнього існування ОРДО та ОРЛО теоретично на Донбасі може витворитися окрема державність і нація, проте практично шанси на це дуже невеликі.
«Є випадки, коли такі території пробують стати націями. Думаю, що теоретично це може відбутися, але практично шанси дуже невеликі. Тому що навряд чи це буде нація окремо донбаська. Вони бачать себе частиною більшого простору – Росії чи російського світу», – наголосив Ярослав Грицак, уточнивши, що прихильників цієї ідеї на окупованих територіях меншість.
«Те, що ми бачимо з соціології, то це дуже невеликий процент. Ми говоримо про меншину. Більшість або підтримує українську націю, або є байдужими (до сепаратистського проекту)», – зазначив він.
Він уточнив, що для утворення нації потрібен певний хребет, якого на Донбасі немає.
«Щоб була нація, має бути хребет, конструкція, яка складається не лише з мови. Нації не будуються на мові, що б там не казали наші романтики та поети. Вони будуються на щоденному житті. Донбас не має, на чому будуватися. Нація означає публічне, громадянське життя. В тих утвореннях немає громадського та громадянського життя. Там все є «державне», причому насильне. А нації не будуються також насильством згори. Вони ростуть знизу. Можна, звичайно, карати, стинати голови, репресії робити, але якщо нація достатньо сильна, то вона навіть це переживає. Ми це бачимо з українцями, євреями чи вірменами. Я не бачу такої нації у випадку Донбасу», – резюмував Ярослав Грицак.
Єдиного бачення української держави досі немає, вважає декан історичного факультету ЛНУ ім. І.Франка Роман Шуст
За словами професора, потрібно говорити про два аспекти соборності.
«Перше – це адміністративна соборність. Протягом історії були різні підходи до цього питання, але з другої половини ХІХ ст. запанувала ідея самостійної соборної української держави. Зараз говорити про те, що ця ідея повною мірою реалізована не доводиться. Але, я вважаю, пролито надто крові, щоб відмовитися від цієї ідеї», – зазначив Роман Шуст.
За його словами, годі говорити про доконану соборність і тоді, коли йдеться про другий, гуманітарний аспект. На його думку, українці досі не визначилися із тим, яку країну будують.
«Гуманітарна соборність потребує дії дуже багатьох чинників – і політичних, і громадських. По-перше, треба поставити завдання. Як колись сказав Кучма: скажіть мені, що будувати, і я буду будувати. Найперше треба визначитися з пріоритетами й делікатно їх втілювати», – наголосив Роман Шуст.
Він зазначив, що наразі існують доволі туманні регіональні візії (галицька, київська, південна, східна), проте впродовж 23 років не було випрацювано спільного бачення.
Професор наголосив, що вагому роль у цьому процесі має відігравати шкільна історична освіта.
«Якщо ви спитаєте мене, хто винен в тій ситуації, яка є на Донбасі, то я скажу, що, зокрема, вчителі історії. Ми не виховували дітей. Шкільна справа була пущена напризволяще. Ідеологія не розбудована. Може, ви пригадуєте вчительку історії з Одеси, яка вела антиукраїнський урок? Але коли перевірили інші школи, то виявилося те саме», – нагадав він.
На його думку, знадобиться сумлінна праця цілого покоління, щоб ідея соборності була втілена в житті.
«Знадобиться ще покоління, щоб ця ідея усталилася і не піддавалася сумніву. Ви ж знаєте, що зараз багато є тих, хто не є прихильником ідеї соборності, навіть політичної», – резюмував Роман Шуст.
Розмову вів Сергій Стуканов
Фото з сайтів obozrevatel.com, clio.lnu.edu.ua, patriot2015.ucoz.ua
