Ще з часів Кучми українців поділили на Схід і Захід. Пройшло багато років, але через різношерстість наших політиків межа ніяк не зникне. Воно й не дивно, адже самі українці не бажають її згладжувати. Приклади розбіжностей Сходу та Заходу варто шукати не в політичних уподобаннях мешканців, а у їхній ментальності.
Львів і Донецьк насправді дуже різні, хай хто що каже. У Донецьку курсує таксі «СССР», а у Львові працює служба таксі «СС «Галичина». Якщо в Донецьку відзначають 9 травня із червоними прапорами, то у Львів цього дня традиційно спалюють червоні прапори, як символ радянської окупації... Та що там обласні центри, відвідавши маленькі населені пункти Львівщини та Донеччини, переконуєшся - ми такі різні.
Донецька область , селище Старобешиво
Торік львівські журналісти відвідали Донецьк. Нам показали, як живуть люди в тутешній глибинці. Селище Старобешиво. Ми були приємно здивовані тим, що навіть в промисловому регіоні місцеві громади можуть самоорганізуватися, але мова не про це. А про героїню, яку там найбільше поважають і подають, як приклад до наслідування. В селищі діє меморіальний музей трактористки Паші Ангеліної, що був відкритий 1966 року.
Фото - doroga.ua
Для тих, хто не знає, а я не знала, подвижниця "совєцкого труда", трактористка Паша Ангеліна - це жінка, яка 1933 року очолила жіночу бригаду трактористок і стала ініціатором стаханівського руху в сільському господарстві. Біля музею у Старобешевому гордо красується один з перших вітчизняних тракторів, на якому вона працювала.
Досьє.
Ангеліна Паша – двічі Герой Соціалістичної Праці (1947, 1958), лауреат Сталінської премії (1946). Дочка наймита. Паша Ангеліна виросла в шахтарському селищі та дитинства була привчена до важкої фізичної праці. Працювала пастухом, потім підсобником на видобутку вугілля. І ось хвиля науково-технічного прогресу досягла села і донесла до нього чудо прогресу – трактор. Освіту здобула на курсах трактористів 1929 і в Московській сільськогосподарській академії імені К.А. Тімірязєва (1940). У 1919 однією з перших жінок закінчила курси трактористів. Вона була обрана радянською пропагандою в якості центральної фігури агітаційної компанії за технічну освіту жінок. З 1937 депутат Верховної Ради СРСР. У 1938 підписала заклик "100000 подруг - на трактор" (всього до кінця 1938 на тракторах працювало близько 200 000 жінок). Під час Великої Вітчизняної війни бригадир жіночої тракторної бригади в Казахстані. Автор книги про колгоспних активісток "Люди колгоспних полів" (1948). Померла невідомою.
Цікаво й те, що музей рясніє червоними прапорами, погруддями Сталіна та Леніна.
Варто додати, що учні середніх шкіл Донеччини є частими відвідувачами музею. Дітям показують подвиг праці та героїзм радянських жінок...
Львівська область, Жовківський район, село Зашків
На Львівщині все не так. Школярам пропонують як приклад до наслідування видатного українця, одного із ідеологів українського націоналізму Євгена Коновальця. Галичина завжди славилася своїм патріотичними поривами. Але ж на Сході саме Паша Ангеліна – «ударник труда» - це вияв патріотизму. Відтак, про героїзм одних та інших та про означення патріотизму з радянським присмаком вже довгі роки тривають дискусії. Як поєднати одне з іншим? Ніяк. І такий висновок очевидний, якщо побувати в Історико-меморіальному музеї Євгена Коновальця у селі Зашків.
Навіть повітря на малій батьківщині великого полковника просякнуте духом боротьби. Тут його люблять і поважають. Односельчани про свого славетного земляка знають практично все і можуть навіть показати стежинки, де ходив свого часу ідеолог українського націоналізму, якому судилося здійснити ідеологічний прорив свідомості цілої нації.
З ініціативи товариства української мови у селі Зашкові у 1990 року відкрили Історико-меморіальний музей полковника Євгена Коновальця на громадських засадах. А з нагоди 100-річчя від народження Євгена Коновальця 14 червня 1991 року перед Музеєм встановлено пам’ятник, що його створили скульптор Роман Романович та архітектор Валерій Потюк. Уночі проти 10 липня того ж року пам’ятник Є. Коновальцю недруги України висадили в повітря. Друге повернення полковника у бронзі відбулося 8 грудня 1991 року. Залишки першого понівеченого пам’ятника експонуються на подвір’ї Музею-садиби як німий докір тоталітаризму, сумний свідок нашої багатостраждальної історії. 1 березня 1993 року Музей Є. Коновальця отримав статус державного і став відділом Львівського історичного музею.
Експозиція Музею розміщена в родинній садибі Коновальців. В експозиції Музею можна побачити предмети з родинного будинку сім’ї Є. Коновальця: образ Святої Терези, серветку, вишиту руками матері, крісло батька.
Зібрано численні документи, фотоматеріали та інші речі, безпосередньо пов’язані з Коновальцем. Завершальним акцентом у Музеї є експонування численних матеріалів, присвячених увічненню світової пам’яті незабутнього сина України.
Досьє.
Євген Михайлович Коновалець народився 14 червня 1891 року в родині директора місцевої народної школи Михайла Коновальця і вчительки Марії Сороки з роду Венгриновських. Дідусь Євгена о. Михайло і прадід о. Скоробагатий були в селі Зашкові греко-католицькими священиками. Дотепер, як пам’ять про ті часи, шумлять листям перед родинним будинком розлогі столітні дуби, посаджені батьком Є. Коновальця на честь своїх трьох синів Євгена, Степана та Мирона.
Після здобуття початкової освіти та успішного закінчення Львівської академічної гімназії Є. Коновалець вступив на правничий факультет Львівського університету. Великий вплив на формування його світогляду мала діяльність у „Просвіті“, студентських організаціях, керівництво молодіжним відділенням Національно-демократичної партії, а також твори Т. Шевченка, М. Міхновського, знайомство з Д. Донцовим. У 1912 році Коновальця покликано на військову службу до австрійської армії. Він як студент провчився один рік у старшинській школі у Львові й у чині четаря повернувся на навчання до Львівського університету. Вибух Першої світової війни 1914 року перекреслив можливість отримати диплом доктора права — Є. Коновальця мобілізували до австрійської армії. Наприкінці квітня 1915 року він уже брав участь у героїчному бою за гору Маківку, під час якого потрапив у російський полон. Перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру біля Царицина (нині Волгоград). У вересні 1917 року прибув до Києва, де в жовтні — листопаді того самого року спільно з Р. Дашкевичем сформував Галицько-Буковинський курінь січових стрільців, який багато разів відігравав вирішальну роль у найскладніші часи української державності.
Поразка національно-визвольних змагань 1917—1920 років змусила січове стрілецтво під проводом Коновальця перейти до підпільної боротьби за незалежність України. Наприкінці липня 1920 р. полковник Є. Коновалець створив Українську Військову Організацію (УВО), основою якої стали члени комендантського складу Корпусу Січових Стрільців. УВО розгорнула непримиренну боротьбу проти представників польської влади на українських землях, заклала підвалини створення фундаменту українських патріотичних громадських організацій „Просвіти“, „Рідної школи“, товариств „Сокіл“, „Січ“, „Пласт“.
Наслідком діяльності УВО став перший Конгрес Українських Націоналістів, який відбувся упродовж 29 січня — 3 лютого 1929 року у Відні. На ньому було створено Організацію Українських Націоналістів (ОУН). Головою Проводу обрали Євгена Коновальця.
Євген Коновалець був убитий більшовицьким агентом 23 травня 1938 року в Роттердамі.
Як і в Старобешиві, у Зашкові до музею привозять школярів і вчать їх жити за прикладом видатного полковника.
На Сході країни герой - це "красноармієць" і "стаханівець", на Заході - повстанець, націоналіст який воював за волю України.
Чому так? І одні і інші були складовими радянської пропагандистської машини, яка одних прославляла і ставила в приклад, а інших - таврувала "врагом народа" і прищеплювала ненависть та відразу до них. Хай там як, але ми вже 20 років незалежні і мали б звільнитися від цього навіювання, мали б знайти спільний знаменник і принаймні спробувати зрозуміти один одного.
Підготувала Анна Новик.
