Доки Центральна та територіальні виборчі комісії підбивають кількісні підсумки голосування на місцевих виборах-2015, експерти навперейми висловлюють свої думки щодо якості результатів цих виборів. «Гал-інфо» поспілкувалося з політологом Павлом Мєзєріним й попросило його дати оцінку успіху чи неуспіху великих партій у перегонах.
Пане Павле, чому молодь в постреволюційній Україні в своїй більшості не прийшла на виборчі дільниці?
Цікаве питання. Річ в тому, що кожна наступна кампанія в Україні б’є всі рекорди в плані кількості чорної реклами. Цього не витримують як старші люди, так і молодь.
Ви кажете про Львівську область?
Я кажу про Київ та Львівську область, де консультував окремих політиків. В Києві теж був страшенний «смітник», й явка показала, що людей нудить від цього , незалежно від віку.
Хотів би почути ваші коментарі щодо результатів великих партій, й пропоную почати, мабуть, із «Самопомочі», яка базується у Львові. «Самопомочі» вдалося набрати в різних радах по всій країні 5-10%, навіть в Донецькій області у Дружківці вона матиме представників. Партія підтвердила свій всеукраїнський масштаб?
Так, почасти ви маєте рацію, але я сформулюю інакше: партія підтвердила свою всеукраїнську маргінальність. Вона справді одержала кілька мандатів по всій країні, одержала свої 15% на Львівщині, але у такий спосіб стала в ряд з партіями другого-третього плану (як-от «УКРОП» чи «Батьківщина»), які борються за 5% на місцевих виборах й будуть боротися за 5% наступного року на дострокових парламентських виборах. Я ще рік тому казав, що не дуже вірю в перспективи цього проекту.
«Самопоміч» рік тому доволі впевнено увійшла до парламенту, зокрема, завдяки тому, що віднайшла свого виборця – прогресивно мислячих, освічених, здебільшого молодих людей, представників так званого середнього класу. Недаремно першим номером в списку стала реформаторка Ганна Гопко. Сьогодні Об’єднання розгубило цього виборця?
Все це було б так, як ви кажете, якби не одне «але». Це був абсолютно віртуальний проект авторитарної людини та геніального медіаменеджера Андрія Садового. Це «структура», яка існує лише в ЗМІ, підконтрольних йому, частково підконтрольних Коломойському, а також в тих, з якими він (Садовий) домовляється. Тому зрозуміло, що мірою того, як втрачатиме популярність та вплив в Україні Андрій Садовий, так само втрачатиме вплив і цей проект.
Коли після парламентських виборів формувався коаліційний уряд, Андрій Садовий мав пропозицію увійти до його складу, проте відмовився, імовірно, маючи амбіції на посаду прем’єр-міністра. Після того точились розмови, що він спробує свої сили на виборах мера Києва, але в підсумку не наважився і на цей крок. Він матиме іншу нагоду вийти на всеукраїнський рівень?
Торік, коли ситуація в Україні була на межі хаосу, він планував стати одним з центрів політичного впливу, вилізти за межі Львова та стати фігурою загальноукраїнського рівня. Сьогодні цілком очевидно, що він не справляється з цією роллю, що він не готовий домовлятися з адміністрацією Президента Порошенка. Вважаю, що він змарнував свій зоряний час. Точку неповернення пройдено, йому варто було ловити усе, що він може зловити, рік тому, на піку українського постреволюційного та воєнного хаосу. Сьогодні я бачу, що Порошенко вибудовує свою владну вертикаль (це не путінська, а здорова європейська вертикаль), в якій немає місця "Самопомочі" авантюрника Садового.
Якщо «Самопоміч» – віртуальний проект, хто посяде її нішу й претендуватиме у майбутньому на голоси спраглого змін середнього класу?
Цю фігуру вже геніально знайдено президентом Порошенком – це Міхаїл Саакашвілі. Скоріше за все, це майбутній прем’єр-міністр. Під нього буде створено політичну партію, яка, власне кажучи, й забере на себе всі симпатії мислячого проєвропейськи налаштованого середнього класу.
Це означає кінець політика Яценюка?
Так – зі згоди самого Яценюка. Мрія Яценюка – і це ні для кого не є секретом – серйозна посада в міжнародних фінансових структурах. Він має серйозних покровителів в США та в єврейських колах, тому впевнений, що посаду отримає. Можливо, не таку високу, як йому хотілося б. Утім, очевидно, що Яценюк – бита карта в українській політиці.
Ви сказали, що Порошенко вибудовує вертикаль. Внаслідок місцевих виборів він зміцнив свої позиції в регіонах?
Поза всяким сумнівом – зміцнив. Те, що він тріумфально переміг у Львівській області (Львів поки залишимо за дужками – це парафія Садового), переміг в Західній Україні та абсолютно переміг у Центральній Україні, а також здобув фрагментарні перемоги на Сході, свідчить про те, що позиції були зміцнені. Поза сумнівом, відбувся й проект Адміністрації президента «Наш край», який насамперед мав на меті «прилаштувати» центрально-українських регіоналів. Він діє дуже грамотно.
Що з проросійськими силами? Попри те, що КПУ недопущена до виборів, на цьому полі залишився «Опозиційний блок», який, вочевидь, радо спекулюватиме на всіх можливих дражливих темах і надалі підважуватиме українську державність. Після місцевих виборів варто чекати подальшої маргіналізації цієї політичної сили, чи вона, навпаки, одержала ресурс для серйозної дестабілізації ситуації у країні?
Не можна охопити неохопне – це стосовно лінії Президента Порошенка. Він нині зайнятий об’єднанням Центральної та Західної України, консолідацією на цих територіях, тому йому бракує рук для того, щоб приборкати та нейтралізувати проросійські сили на Сході.
Може, саме з цього варто було починати? Бо, зволікаючи з цим питанням, він не лише дає проросійським силам змогу оговтатися, але й втрачає підтримку в Центральній та Західній Україні, які чекають на рішучу посадку серйозних осіб попереднього режиму.
Важко сказати. Він свій вибір зробив, і я бачу, що вибір правильний. Очевидно, що він знає більше, ніж ми. Очевидно, що Мінські переговори – це верхівка айсберга. Переговори, які ведуться в чотиристоронньому форматі (Україна, Росія, Європа, США), є значно складнішими, ніж це подається в будь-яких ЗМІ. Напевно, там є певні дипломатичні домовленості, про які ми дізнаємося багато років по тому. Тож, мабуть, Порошенко має можливість зайнятися східною політикою вже після впорядкування та об’єднання Центральної й Західної України. Я впевнений, що після дострокових парламентських виборів наступного року це буде питанням №1, яким буде заопіковуватися Президент Порошенко.
Що це можуть бути за кроки?
Всіх, кого може, – подобається це комусь чи ні – він постарається ввести в легальний український політикум. Це не стосується відверто деструктивних елементів, але таких насправді не так вже й багато. Більшість так званих проросійських політиків лише виторговують собі місце під сонцем, і за «смачної пропозиції» цілком спокійно посядуть лояльні щодо Києва позиції. Звичайно, Путін гратиме на цій темі довгі роки, треба до цього готуватися. Але я впевнений, що після парламентських виборів Порошенко займеться структуризацією політичного простору Східної України, і йому це вдасться.
«Свобода» повертається у велику політику?
Ні, мені здається, що це її остання пісня.
«УКРОП» називає себе ідеологічною партією. Яка ідеологія в цієї сили і хто її виборець?
Ідеології немає. Абсолютно надутий проект Ігоря Коломойського, який торік просто розважався, а нині старається зберегти свої позиції. Проект грамотний. Піарники дуже грамотно апелюють до людей, які хочуть воювати, причому воювати, сидячи на диванах. «УКРОП» – це партія диванних воїнів, яка не має жодної перспективи. Це разовий проект. На парламентських виборах його іще будуть використовувати, але не більше.
Й наостанок регіональне питання. Чому так довго не оприлюднювали результати голосування на виборах мера та міської ради Львова?
Для мене це очевидно – тривала серйозна торгівля. Торгувалися три сторони – Садовий, «Свобода» й АП – щодо того, чи пускати Садового в першому турі, чи влаштувати йому публічне бичування у вигляді боротьби у другому турі з кандидатом від «Свободи». Ніхто не був готовий побачити у другому турі кандидата від «Свободи». Цілком очевидно, що АП працювала на применшення Садового, проте у другому турі бачили кого завгодно, але не Кошулинського. З першої п’ятірки могло бути будь-яке прізвище, довкола якого об’єдналися б серйозні матеріальні та політичні сили, аби вказати Садовому на його місце. Несподівано переміг кандидат від «Свободи», під якого ні політичних, ні фінансових гарантій давати ніхто не хоче. Тож і тривала торгівля: оголосити Садового переможцем у першому турі чи проголосити другий тур.
За рахунок чого пробився Кошулинський?
Знову ж через брудні вибори. Купа кандидатів, купа брудних технологій, стомлені виборці. Й тут з`являється старий добрий свободівець – віце-спікер, камуфляж – й забирає свої 15% не надто вдумливого електорату. Цілком випадково. Думаю, він і сам цього не сподівався.
Розмову вів Сергій Стуканов.
