Про те, як вирішити питання довіри до банківської системи та інших державних інституцій в Україні, а також про продаж землі та амністію капіталів говорили у прес-центрі Leopolis під час зустрічі із членом політради політичної партії «Сила Людей» Віталієм Ковтуном. Участь в обговоренні взяли також громадські діячі та журналісти.
На переконання політика, Україні потрібен «квантовий стрибок» та сильний захищений середній клас, який отримуватиме від держави певні гарантії щодо своєї діяльності. При цьому Віталій Ковтун наголошує, що тільки ліберальні підходи зможуть допомогти у вирішенні складних політичних та економічних питань, що стоять на порядку денному в Україні.
Про політичну партію «Сила Людей»
«Сила Людей» – це політична партія, яка почала формуватися із початку 2013 року. Передусім це була ініціативна група, у форматі якої ми пропрацювали цілий рік. Ми їздили із презентаціями по усіх обласних центрах та низці районних. Говорили із людьми про те, що може вплинути на суспільство, яка потрібна інституція для формування влади, просування демократії, змін та реформ в Україні. Так у події Майдану ми увійшли, ще не маючи своєї партійної структури, але ми всюди казали, що будемо партією. Ми не хотіли підміняти поняття: створювати громадську організацію, яка в один момент перетвориться у партію. Весною 2014 року провели установчий з’їзд, тому засновниками партії були делегати з усієї України. Після з’їзду партійці роз’їхались по всій Україні і почали збирати підписи. Це відбувалося прозоро, відкрито, без будь-яких технологій. Так, у серпні 2014 року Мін’юст зареєструвало політичну партію «Сила Людей». Після цього ми увійшли у виборчу кампанію і, не маючи великих бюджетів та медійних майданчиків, отримали свій перший політичний досвід. Сьогодні у партії «Сила Людей» є близько 4 тисяч членів та 300 депутатів місцевих рад. Дискутуючи на тему, до якої ідеології ми більше схиляємось, вирішили, що це ліберальна ідеологія, бо це стан душі. Це переконання, що треба міняти дуже багато, все і відразу.
В Україні партії нормально функціонують до того моменту, допоки не приходять до влади. Після цього відбувається заміна деяких процесів. Представники від партії у владі починають домінувати і не виконувати замовлень партії. А партія стає заручником цих публічних осіб, які мають доступ до трибуни. Натомість партія повинна бути замовником у своїх представників, а не навпаки. А ідеологія - вищою за все інше.
Чи варто українцям продавати землю?
Я вважаю, що ринок землі є вкрай необхідним, тому що всі популістичні гасла, які ми чуємо з трибуни парламенту, не вирішують питання земельних відносин. Адже пайовики, які є власниками землі, і, які позбавлені права її продавати, разом з тим здають її в оренду різним аграрним структурам, котрі добре заробляють на цьому. Це парадокс. Порівняймо з ринком нерухомості, який уже відбувся. І важко уявити ситуацію, щоби власник квартири, здаючи її в оренду, отримував низькі неринкові прибутки. Натомість на ринку землі право на оренду коштує більше, ніж сама оренда, яка виплачується власнику. Тобто, в нас штучно заблокований ринок землі. Чому його не підтримують правлячі партії? Думаю, це питання складової певного популізму та лобізму з боку аграрного лобі.
Бо, якщо у нас немає ринку на будь-якій платформі, то там якраз існує величезна складова різних схем, які все рівно відбуваються.
Як в Україні відродити довіру до банків?
За різними підрахунками, близько 100 мільярдів доларів зараз знаходиться на руках в населення України, яке не довіряє банківській системі. Вважаю, що схема з поверненням вкладникам банків, які банкрутують, до 200 тисяч гривень, це підміна понять, бо незрозуміло, де різниця, якщо банк і роздає кредити, і залучає депозити – цим руйнується довіра до банків і всієї фінансової системи загалом. З точки зору ліберального мислення не бачу швидкого механізму повернення довіри до всієї банківської системи. І це декларують навіть самі чиновники, тримаючи чималі суми готівки вдома. Навіть керівник Нацбанку не довіряє системі, регулятором якої знаходиться. Це парадокс і деградація всієї країни, бо без банківської системи країна не може функціонувати.
В мене є одна думка з цього приводу. Ключова річ для всіх перетворень в економіці країни і вихід на позитивний тренд – це два варіанти рішення цього питання: забрати у всіх олігархів і перерозподілити між громадянами, або зробити вольовий серйозний крок, запровадивши амністію капіталів, тобто, те, що не показали – забираємо. Це логічний розвиток всіх подій і без цього, до речі, всі інші політичні ігри - просто танці, розмова ні про що.
Як на мене, для відновлення довіри до фінансової системи могла би послугувати та сама земля. Ми можемо на це піти і таким чином сформувати передумови для формування ринку землі. Якщо мені дають гарантію, що я отримаю землю за те, що несу свої заощадження у фінансову систему і з якихось причин гроші пропали, то в мене є гарантія, що земля буде моєю...
Ми можемо сто разів говорити про популізм, про мораторій на продаж землі, але хіба ми зараз маємо вплив на цю землю, яка піддана мораторію, і невже держава з цього багато заробляє? Цього немає. Це неефективне використання всіх земельних ресурсів в Україні. Можна було б поділити пропорційно на кожну людину стільки землі під гарантію, при цьому питання безпеки для всіх учасників цього процесу є пріоритетним і домінуючим, бо ця нестабільність і виводить всі капітали поза межі країни.
Не тільки олігархи, але й будь-який підприємець, який в певний момент розуміє, що йому є що втрачати, виводить свої кошти. Ми часто говоримо, що саме олігархи у всьому винні, що вони привели до побудови цієї системи, в якій ми знаходимось, але питання гарантій для всіх учасників – ключове, без цього ми просто не зможемо вивести країну на траєкторію успіху.
Як же нам в таких умовах залучати інвесторів?
Економіка – це довіра. Бізнес починається там, де партнери потиснули руки, і він ефективний тоді, коли є високий рівень довіри. Але річ в тім, що всі групи впливу у країні не відчувають безпеки, тому на неї дуже багато тратять – через корупцію, через вплив на державні органи та силові структури.
До нас приходять низько технологічні інвестори, бо влада вважає, що нам потрібно багато робочих місць. В цьому є логіка, але це минуле століття. Насправді економіка ефективно працює, коли вона високотехнологічна, яка має мало робочих місць, але, яка є високопродуктивною. Чому ж тоді вони не приходять? Тому що бачать ситуацію.
Зверніть увагу, що наші олігархи не мають господарських суперечок всередині країни – вони тут заробляють, звідси вимивають кошти в офшори, потім заводять сюди інвестиції, якось відбілюють, але коли починають між собою тягатись, то їдуть до Швейцарії, Великобританії. Якщо ми не можемо побудувати справедливої суддівської системи, то повинні залучати зовнішній арбітраж. У нас немає суду для бізнесу, де можна захистити свої інтереси, а для бізнесу важливо апелювати до арбітражу, і, якщо його немає, вони не знають, з ким домовлятись. Крім того, ми дорого платимо за залучення зовнішнього інвестора, але ми не працюємо на внутрішнього, а навпаки його експлуатуємо, і в цьому біда.
Мінімум державного регулювання, вільна економіка, реформування суддівської системи і гарантії, відновлення довіри – при таких умовах бізнес запрацює.
Чи готується «Сила Людей» до виборів?
За Верховну Раду треба боротись. Один із елементів підготовки партії – це канали комунікації з виборцями, щоби донести до суспільства, що ліберальна ідеологія – то не щось страшне, від чого треба тікати, а навпаки - вона розкриває персональні можливості кожної людини, зрештою, дає їй величезну енергію для самореалізації у суспільстві. Тому, звісно, треба боротися за владу. Однозначно. Але наразі я не бачу позитивних трендів, які б дозволили нам пройти через це вушко голки. Мені все рівно, хто проводитиме реформи –прем’єр, фракція, чи хтось інший, головне, аби вони робилися.
Ми можемо будувати комунікації з виборцями горизонтально, через розмови і зустрічі, або йти до олігархів і залучати величезні ресурси. Насправді я не проти олігархів, але проблема в тому, що вони “замовляють музику” в нашій країні, а я хочу, щоб вони безпечно почували себе в ній, як інвестори. Якщо ми пройдемо етап амністії капіталів, то задоволені будуть і вони.
Потрібно зрозуміти, що довготривалий латентний перерозподіл майна нищить всю країну. Амністія капіталів не означає всім пробачити все, це означає пройти процес оподаткування, який стане ресурсом для проведення всіх нормальних реформ в державі.
Ця амністія стане передумовою для формування нового суспільного договору – згоду всіх жити за правилами. Ми не зможемо зробити глибокі реформи в економіці і в політичному житті без певних соціальних груп, як без пенсіонерів, так і без олігархів. Тому, якщо ми почнемо черговий перерозподіл власності, то можемо втратити країну.
У будь-якій стабільній високорозвиненій країні є наявний розвинений середній клас – буржуазія, яка є гарантом розвитку нашої країни в майбутньому. Вона має відбутися. Це природний процес і потрібно розчищати дорогу до її формування. Україні потрібен квантовий стрибок.
Х.Г.
