Чи траплялося Вам сперечатися з другом про те, якого кольору був одяг у ведучого на стенд-апі чи концерті, на який ви ходили лише вчора? Ви чітко пам’ятаєте, що вбрання було зеленим, а друг вперто доводить, що синім. Хто ж правий?
Ви ніколи не дізнаєтесь або ж навіть ніхто з вас і не правий. І ведучий був одягнений у сорочку червоного кольору. Хіба що, ви наробили фотографій із тим самим ведучим. Наша пам'ять грає з нами жарти, інколи злі.
То як же вийшло, що те, що було вчора, поглинуте якоюсь чорною дірою? Трюк в тому, що людська пам'ять не фотографічна. Ви не можете, як Ваш фотоапарат зафіксувати з точністю усі деталі. Людська пам'ять – реконструктивна. В цьому матеріалі я поясню Вам, що це означає і як впливає на життєві ситуації.
Отож, пам'ять – реконструктивна. Від слова “реконструювати”, тобто відтворити. Для наочності, уявіть собі картину: кольорову, з великою кількістю яскравих деталей. Тут може бути зображено узбережжя моря із м’якеньким піском і пальмами; сосновий ліс; Ваше улюблене кафе у рідному місті чи сцена з фільму. І от ця картина зображена на упаковці від пазлів. До чого тут реконструювання? Аби згадати щось, Ви даєте своїй пам’яті завдання, а вона починає складати пазли, аби це завдання виконати. Особливо перебійно пам'ять людини працює у стресових ситуаціях, тому саме так можна детально показати, до чого тут власне пазли.
Отож, уявіть (обіцяю, це востаннє), що Ви стали свідком пограбування банку. Опісля, Вас у суді попросили дати свідчення. Насправді, є різниця, через скільки днів, тижнів чи місяців відбулося слухання. Але поки, не будемо зосереджувати на цьому увагу. Тепер Ви даєте пам’яті те саме завдання – відтворити спогад.
Перший пазл – уривки з події, які Ви запам’ятали
Важливий момент пригадування грунтується на фрагментах події. Простіше кажучи, найяскравіші деталі будуть зберігатися в епізодичній пам’яті. Не встигли Ви вдихнути, як у приміщення банку вривається кремезний чоловік у всьому чорному, на перший погляд, і без обличчя зовсім, бо закрите воно маскою. І направляє на всіх по черзі пістолет. А може то була жінка? У прикладі з пограбуванням, Ви запам’ятаєте лише зброю в руках грабіжника.
Якщо Вам цікаво, чому так відбувається, можна звернутись за відповіддю до нейробіології. У мозку людини поряд знаходяться дві структури: амигдала і гіпокамп. Вони, як давні друзі: не дуже часто спілкуються, але коли амигдала переживає щось вражаюче, то стає емоційною і негайно ділиться усім з гіпокампом. Гіпокамп, у свою чергу, старанно запам’ятовує те, що важливо для його подруги. Якщо трохи більш науково, амигдала починає працювати активніше кожного разу, коли людина переживає щось емоційно значиме. Гіпокамп відповідає за кодування інформації та збереження її у довготривалій пам’яті. Відповідно, якщо амигдала стимулює гіпокамп, він починає працювати активніше і відтак утворює більше слідів пам’яті (енграм). Усе це відомо завдяки дослідженням сканування мозку, наприклад, дослідження Cahill, Babinsky, Markowitsch, & McGaugh, 1996.
Другий пазл – припущення, які Ви маєте про світ
Оскільки деталей часто буває недостатньо, аби відтворити конкретну подію, люди покладаються на свої знання загалом. Ви маєте певні уявлення про те, як виглядають банки, а також про те, як відбуваються пограбування в таких місцях (грабіжник вривається зі зброєю та вимагає гроші). Це в психології називається «схеми» та «сценарії». Вважають, що вони допомагають людям не лише пригадувати, а й орієнтуватися у ситуації в моменті.
Ви можете думати, що щось є спогадом, коли насправді це більшою мірою припущення. А щодо Вашого слухання в суді, тут варто знати ще одну річ: Вашу відповідь на будь-яке запитання щодо справи легко провідміняти. Треба лише правильно поставлене запитання. Юристи користуються цим за найпершої нагоди. Як це працює, добре показала піонерка у дослідженнях пам’яті Елізабет Лофтус у своєму Car Crash Experiment. Людей запитували, наскільки сильним було зіткнення двох автомобілів, використовуючи різні слова із синонімічного ряду. І їх відповіді справді мали відмінність!
Ще один момент: люди погано розпізнають представників інших етнічних груп (у нас просто немає таких «схем», тож сприймаємо ситуацію спрощено). Тобто, якщо грабіжник не однієї з Вами національності, то шанси звинуватити у злочині невинну людину стрімко зростають. Про це раджу почитати у книзі Gianrico Carofiglio, “Testimone inconsapevole” («Випадковий свідок»).
Третій пазл - знання, які Ви отримаєте вже після події
Люди схильні доповнювати свої спогади інформацією, яку вони дізналися уже після того, як подія відбулась. Тобто, Ви, що були свідком пограбування банку, а потім побачили репортаж про це в новинах, з’єднаєте нову отриману інформацію із власними спогадами. Приправите епізоди із пам’яті новими, не менш яскравими деталями.
Четвертий пазл (узагалі потрапив сюди випадково, з іншої коробочки) – фальшивий спогад
75% засуджених несправедливо, засуджені через неправдиві спогади. Невтішна статистика, чи не так? Людська пам’ять терпіти не може вакуум. Ось чому, коли всі пазли, про які я писала раніше, розгубляться, вона може “скреативити” і скласти геть іншу картину. Наприклад, після пограбування, Ви пригадаєте в суді, що бачили, як грабіжник вдарив Вашого друга. Насправді ж він чи вона вдарили іншу, зовсім не знайому Вам людину. Більше того, Вашого друга взагалі не було у тому банку.
Людей навіть можна змусити повірити у справжність ситуацій, які ніколи не траплялися з ними самими. Наприклад, в одному дослідженні батьки розповідали своїм дітям про події, які ставалися з останніми, у віці 4-5 років. Три з чотирьох були реальними, але спогад про те, як дитина загубилася в супермаркеті і була врятована старшою жіночкою, був фальшивим. У результаті, у 25% випадків діти могли «пригадати» несправжню подію (Hyman, Husband, and Billings, 1995; Loftus and Pickrell, 1995).
Пам’ятаєте, я згадувала про те, що є різниця, скільки часу пройде від пограбування до засідання суду? Так от, все та ж Елізабет Лофтус, наводить ряд факторів, які впливають на імовірність виникнення неправдивих спогадів. Одним з них є час, чи віддаленість спогаду: чим давніший спогад, тим більше у ньому видозмінених деталей. А другим - бурхлива уява.
Ваша пам'ять – норовлива подруга. На неї можна і варто покладатися, адже вона спроектована, аби полегшувати Вам життя і робить це вправно. Але так само доцільно завжди бути на сторожі, адже ця подруга любить погратися. А ось Вам ще бонус: промова на TED, де Лофтус піднімає питання, наскільки Ви можете покластись на власну пам’ять.
Софія Яворська, для Гал-інфо
Фото: Depositphotos
