18 лютого все починалося як мирна акція («мирний наступ»). В якийсь момент зав’язались сутички. Перед нашою сотнею Самооборони поставили завдання – захист мирних людей та утримання периметру в Маріїнському парку. І от ВВ і «Беркут» спільно з «тітушками» влаштували нам побоїще. Про це Гал-інфо розповів боєць 15 сотні Самооборони Майдану, львів’янин Олександр Літвінов.
На Майдан Олександр Літвінов почав їздити з 24 листопада. Спершу по три-чотири дні кожного тижня, відпрошувався з роботи, а після Різдвяних свят, коли оголосили першу мобілізацію після початку подій на Грушевського (19 січня), був на Майдані вісім днів поспіль. Згодом поїхав на другу мобілізацію – 16 лютого.
За його словами, щоб зрозуміти логіку події 18 лютого треба пригадати, що відбулося на Майдані 16 лютого.
«Потрібно відштовхуватися від тієї обстановки, яка там була. 16 лютого на віче ,народ вимагав рішучих дій, всі рвались на штурм , тоді ж оголосили «мирний наступ». Левова частка підрозділів Самооборони була задіяна в цьому мирному марші до Верховної Ради. Найголовніше наше завдання – утримати периметр. Ми мали блокувати Верховну Раду з усіх боків», – розповів Олександр Літвінов.
Він зазначив, що орієнтовно о 9.00 Самооборона сформувала колони і рушила маршем.
«Йшли з боку Інститутської та Кріпосного провулку, ось нарешті і Маріїнський парк, де і тримали периметр впоперек парку аж до спуску на Паркову дорогу (деякі наші частини спробували зайти знизу від Паркової алеї, де є вертолітний майданчик). Було дуже багато людей, мирних протестувальників. Спершу все виглядало спокійно. Звісно, коли протестувальники побачили, що за кордоном солдатів ВВ у Маріїнському парку стояли «тітушки», то вони підходили до цього кордону та розмахували перед ними купюрами, викрикуючи: «Запроданці».
Близько 11.00 почалися сутички. З чого все почалося, і хто почав зіткнення – в тих умовах було незрозуміло. Умовно кажучи, це була перша бойова година. Мені складно сказати, скільки це тривало насправді, хоча внутрішній годинник говорив, що все відбувалось довго. Фактично нам вдалося відтіснити кордон Внутрішніх військ на 20-30 м в сторону до Верховної ради. Ми забрали у них великі щити (огорожу) та сформували з них свій периметр як захист. На Шовковичній тоді вже лунали вибухи», – пригадує Олександр Літвінов.
Він зазначив, що за бійцями ВВ були загони «тітушок», які мали каски і екіпіровку, подібну до бійців Самооборони.
«Їх було багато і десь близько 13:00, коли людей стало менше, а частину наших підрозділів перекинули на Інститутську-Шовковичну, реально стало видно, що сили не рівні, і ми не зуміємо їх відтіснити до Верховної Ради», - розповів самооборонець.
Олександр Літвінов зазначив, що у самооборони не було єдиної уніформи та спорядження: «Загалом ми мали каски, куски бляхи (бронежилети були в небагатьох) , захист на руки та ноги, але комплектування різних сотень було різне. Сотні формувалися найчастіше за територіальним принципом. Наша, 15 сотня, – більше за рахунок пластунів із Західної України. Спорядження у нас було різним, хоч наша сотня вважалася однією із найліпше споряджених. Загалом, повторюю, функцією Самооборони було тримання периметра, і, я так розумію, що штурмові атакуючі дії – це напевно було більше до «Правого сектора». Зрештою,ми не є кадрові військові. Я офіцер запасу, але в бойових діях не брав участі до цього».
Отож,за словами Олександра Літвінова, після першої штовханини в Маріїнському парку стало зрозуміло, що кордон ВВ та «тітушок» прорвати не вдасться.
«Тоді було все, і світло-шумові гранати, каміння… Одному з наших командирів, який певний час до того був нашим сотником, відірвало кисть руки, пізніше його відправили на лікування до Польщі. Новий сотник ходив з перебинтованим оком і контужений, осколок гранати пройшов під оком. Вже в старшого дядька біля мене кинули вибуховим пакетом і він десь хвилину горів, згодом його перев’язали і він повернувся в стрій. Та і загалом гранати були значно потужнішими ніж до того ж Грушевського, після кожної з них стрій буквально ламався і вже скоро стало важко розібрати де чия сотня.
Після цієї сутички, фактично, периметр врівноважився, ми сформували лінію та стояли. І на нашій ділянці в парку практично було мирно. Але у цей час з боку Шовковичної вже було багато диму і частішали вибухи. Ми не знали про те, що там відбувається. Нам, рядовим бійцям, інформації про ті події не надходило, зокрема і тому, що більшість самооборонців в цілях безпеки або не брали мобільні телефони, або витягали батареї, щоби не вираховували номери», – зазначив Олександр Літвінов.
За його словами, локальне перемир’я тривало близько 40 хвилин.
«На нашій ділянці було оголошено щось на зразок локального перемир’я і наші командири пробували домовлятися з командирами ВВ. На той момент, наша сотня тримала периметр десь на 25 м в центрі парку. Загалом в парку, за моєю оцінкою, було близько шести сотень Самооборони, але склад їх був не повний. Наприклад, у нас одну чоту забрали і повели на Шовковичну для підсилення. Відповідно, наша сотня не була повністю укомплектована бійцями. Загалом, з понад 300 чоловік, які в пікові моменти були в сотні в той день було не більше 80, решта ще не приїхали з регіонів», - розповів він.
За словами повстанця, на ту мить – після перших сутичок та першого ж перемир’я – всі мирні громадяни загалом відійшли від Маріїнського парку, тримати периметр залишилася Самооборона з невеликою кількістю звичайних людей.
«Коли це «перемир’я» закінчилося, то з лівого флангу, а ми стояли майже на центральній алеї Маріїнського парку, почалося заворушення. Пішла атака, і ми побачили, що наш лівий фланг змітають, відрізаючи нам єдиний відхід в сторону Арсенальної. Це були ВВ, Беркуту спочатку атаки на цій ділянці не було (він підійшов трошки пізніше – вже добивати нас), але за солдатами бігли «тітушки», як група підтримки. Насправді їх було досить багато», – розповів Олександр Літвінов.
В парку бійці Самооборони тримали досить протяжний периметр і втримати атаку ВВ та найманців влади такими силами було просто нереально.
«В Маріїнському парку у нас була така позиція, коли позаду будинки і ми не мали куди відступати. Справа – крутий схил у бік паркової алеї. Єдиний шлях для відходу – вулиця Грушевського у бік Арсенальної, який вони почали відсікати, фактично заблокувавши нас. Коли ми відійшли, то спробували шикувати лінію, але це вже було просто масове побоїще. Нас змітали і ми відступали. Зрештою, нас заблокували під стіною житлового будинку.
Частина, можливо, і встигла прорватись до Арсенальної, хоч я сумніваюсь, адже біля краю будинку було видно, що вже біг натовп солдатів ВВ. З правого боку нас теж вже заблокували…», – пригадує Олександр Літвінов.
В результаті організованого наступу солдатів ВВ та «тітушок» у пастці опинилося близько 50 повстанців.
«Перший ряд втримав щити. Солдати ВВ працювали кийками, а «тітушки» добивали нас камінням. За хвилину чи за дві під час цього побоїща нам вдалося розбити вікно в будинку і залізти туди. Ті, хто не встиг, їх просто безжально добивали на місці… Мені важко сказати, скільки наших там лишилося. Це невідомо, адже на наступний вечір, коли приїхало поповнення, то говорили про те, що з нашої сотні боєздатними залишилося лише 15% від усього складу… Така ж ситуація була і з іншими сотнями, які були з нами в Маріїнському парку. Це при тому, що в Маріїнський парк виводили усі більш-менш боєздатні сотні. Фактично Самооборону розділили навпіл на Шовковичній, і розбили спочатку частину, що була в Маріїнському парку, а потім ВВ і «Беркут» пішли в наступ на Майдан, який був нами вже не прикритий», - розповів повстанець.
Після подій у Маріїнському парку значна частина боєздатних підрозділів Самооборони була розбита.
За словами Олександра Літвінова, солдати ВВ, яких усі вважали бідними та невинними дітьми-строковиками, діяли так само жорстоко, як і бійці Беркуту.
«Які дітки? Про діток я ще забув від грудня. Це все казки. Милосердя до нас вони не проявляли», - розповів Олександр Літвінов.
За його словами, після того, як повстанцям вдалося, розбивши кілька вікон, вибратись у внутрішній двір будинку, вони забігли у сусідній під’їзд, де були відчинені двері.
«Ми побігли вгору, щоб залізти на дах. Коли піднімалися, то один із мешканців вийшов у коридор, щоб подивитися, що відбувається. Ми розуміли, що коли на даху нас спіймають, то просто скинуть додолу. І цей чоловік заховав нас у своїй квартирі. Ми були закривавлені. У мене все обличчя і одяг було в крові, коли «тітушки» закидували нас камінням, то влучили мені в губу… Цей киянин був дуже хорошим, загалом забрав з даху до десяти наших. Ми переховувалися у нього десь дві години. Територію по Арсенальній повністю усю «прочісували» «беркутівці». Ті, хто поховалися на дахах, «беркутівці» потім там же просто відстрілювали з помпових рушниць. Ми бачили з вікна, як вони стріляли по наших, що бігали по дахах. Що з ними сталося потім, я не знаю… Думаю, що багато їх зникло безвісти, думаю вони їх позабирали», – припустив повстанець.
За його словами, відео, яке з’явилося в мережі з тілом без голови, це саме результат побоїща у Маріїнському парку. Говорили про те, що ці тіла виносили звідти.
«Можливо, що наших, яких заблокували біля цього будинку, їх теж десь там добивали».
Він продовжив: «Ми сиділи десь до 18.00 в квартирі цього чоловіка. Потім він зійшов у двір, подивився, чи все заспокоїлось і почав виводити нас групами, по троє, щоб ми добиралися до Майдану. Він переводив нас через Грушевського, і ми провулками, пустирями та між гаражами виходили на Майдан з боку Бессарабки, адже навпростець пройти було нереально – навколо були патрулі, підсилені «тітушками». Близько 20.00 ми дісталися до Майдану. Залишки нашої сотні забрали до Михайлівського собору для переформування».
Серед повстанців було багато поранених, багато безвісти зниклих. В такому стані і з такими людськими втратами важко було йти організовано воювати далі, - тому якщо з розбитих частин люди ішли на Майдан – то це вже було, швидше, в індивідуальному порядку. Тому зараз дивно читати, що Самооборона кинула Майдан напризволяще і не обороняла барикади. Їх просто вже не було кому охороняти. Самооборонці згодом почали сходитись на Майдан, але народ був дезорієнтований і жоден не міг відповісти де загальний збір і що говорять командири. «Правий сектор», який в цей день був на Шовковичній теж поніс дуже великі втрати і був розгромлений, фактично там відбувався основний бій.
«Коли оговтався, 19 лютого, до чотового я так і не додзвонився, пішов на Майдан і робив те, що міг робити – носив шини та укріплював барикади. 20 лютого, коли приїхало поповнення, нас почали переформовувати. Я був в районі Хрещатика, допомагав будувати барикаду, що виходила в бік Європейської площі. Потім вже зі сцени почали попереджати, щоб не виходили за периметр Майдану, адже працюють снайпери. Будучи там, в гущі подій, насправді інформація доходить до тебе повільно, і ти просто не знаєш, що там почався масовий відстріл. Про те, що вбивали людей десятками - дізнався пізніше з Інтернету.», - зазначив Олександр Літвінов.
Він також додав, що між сотнями не було добре налагодженої координації, але цього не можливо було й вимагати, адже Самооборона - це не кадрові військові, тим більше, що у лавах повстанців теж постійно відбувалася ротації.
«Не думаю, що це був централізований наказ іти штурмувати Інститутську, коли там працювали снайпери. Напевно, це була ініціатива простих людей, в тому числі новоприбулих», - припускає повстанець.
Вже 21 лютого 15-та сотня була доукомплектована новими бійцями. 22 лютого вони відправились на патрулювання Межигір’я, згодом Лук’янівського СІЗО та Києво-Печерської лаври.
В ніч на 23 лютого Олександр Літвінов повернувся до Львова.
Каже, що вже почувається нормально. Досягнутим результатом задоволений частково. Каже, що всі на емоціях, але закликає не розводити істерики навколо тих подій, які відбувалися з 18 до 20 лютого.
«Якби ми на момент засідання Верховної Ради не вжили б рішучих заходів, то цього не сприйняв би Майдан, почалася б анархія, а у самому парламенті могли б прийняти щось на зразок законів 16 січня. Те, що вони не змогли зачистити Майдан уночі проти 19 лютого – це була стратегічна поразка влади. На ранок вже приїхало наше підкріплення, а в регіонах почалося захоплення приміщень міліції, прокуратури та СБУ», - зазначив Олександр Літвінов.
На запитання, чому поїхав на Майдан, відповідає з посмішкою: «Це у мене вже третя революція. Спершу була «Україна без Кучми», потім Помаранчева революція, а тепер ось ця».
Він переконаний, що результат Майдану буде, але зараз головне зберегти територіальну цілісність та вирішити проблему Криму.
На питання, чи поїде ще на Майдан, який не планує розходитись, каже: «Якщо буде знову оголошена мобілізація, буде команда – я поїду».
Анна Новик.
Від редакції:
Кадри подій у Маріїнському парку 18 лютого шокували світ жорстокістю з боку солдат Внутрішніх військ, які разом з "тітушками" добивали беззбройних людей кийками та камінням.
Відео Koss Fromzp
Доля багатьох повстанців, які потрапили у пастку силовиків, залишається невідомою.
Відео ZnakOklyku
Чит. також: «Михальчишин розповів про міні-концтабір у Маріїнському парку».
