Про тренди на сучасному ринку праці, актуальні зарплати на виробництві, можливості для безробітних і трудову міграцію говоримо із директором Львівського обласного центру зайнятості Василем Барилюком.
Василю Несторовичу, насамперед розкажіть, яка ситуація на ринку праці Львівщини. Скільки у нашій області безробітних? Спостерігаємо, що все ж таки запускають нові підприємства, люди відповідно влаштовуються до них на роботу. Про що говорять офіційні цифри? Зменшується рівень безробіття?
Є дві класифікації рівня безробіття. Одна вимірюється співвідношенням кількості людей, які є присутні на ринку праці (16-60 років) і відповідно ті, що перебувають у нас на обліку. Друга – це дані Міжнародної організації праці, фактично це експрес-опитування. Тож, перша цифра – 1,2%. Станом на 1 січня ми мали на обліку 13 400 людей. Цифра МОП – вища, у Львівській області вона становить 6,8%. Порівняно з минулим роком маємо зниження більш, ніж на 2%. В нас один із найнижчих рівнів безробіття в Україні. Кількість вакансій суттєво зросла. Зараз на ринку праці на одне місце претендує два безробітні, торік це було три, ще кілька років тому - 40-50 людей на одну вакансію. Начебто ситуація стабілізувалася.
А зарплати ростуть?
Констатуємо те, що повільно, але зростає рівень зарплати у вакансіях, які нам пропонує роботодавець. В нас, для прикладу, більше 20% вакансій – це заробітні плати більше 10 тисяч гривень. Є зарплати 15 і 20 тисяч гривень. Це стосується кваліфікованих працівників, будівельного та агропромислового ринків. Роботодавець готовий платити і тисячу євро в місяць, але при умові, що людина кваліфікована і може виконувати кваліфіковану роботу. Є підприємства з іноземними інвестиціями, які платять білу зарплату і вона достатньо непогана. Це і 12-15 тисяч гривень. Такі підприємства також є у райцентрах, до прикладу, в Бродах – меблеве виробництво «Об’єднана мода України». Проблем з кадрами вони не мають, навпаки є більше охочих, аж можливості підприємства працевлаштувати їх. Хоча вони активно розвиваються і, я думаю, що будуть створені додаткові робочі місця. Аналогічно, «Електроконтакт» у тих же Бродах відкрив величезне виробництво на 2 тисячі людей. В Перемишлянах їхнє виробництво є, в Золочеві. Тобто підприємства присутні і в регіонах, і платять добру зарплату. Великі підприємства довозять людей в радіусі до 70 км, що також дає можливість людям із віддалених населених пунктів Львівщини мати достатньо добре оплачувану роботу і безкоштовно доїхати на роботу і назад. Ще є соціальні пакети, що також нове, харчування, яке дотують. Наприклад, на «Фуджікурі» обід сформований з точки зору калорійності, людина платить за нього 8-10 гривень, а підприємство компенсовує решту. Виробництва беруть стандарти західні, звідки вони прийшли і їх тут впроваджують. Багато наших підприємств теж дивляться на ці речі і впроваджують в себе, щоб поборотися за свого працівника.
То які спеціальності найбільш затребувані зараз?
Потребує ринок нині швачок передовсім. На початку січня в нас було понад 6 тисяч вакансій, з яких більше 600 – це потреба в швачках. Заробітна плата для цієї категорії працівників – понад 10 тисяч гривень. Це і підприємство Бадер, в тому числі, що пропонує соціальний пакет і серйозну зарплату. На жаль, в нас таких на обліку понад 60 лише. Маємо можливість їх додатково навчати, підприємство теж готує такі кадри. Ринок також потребує водіїв трамваїв, тролейбусів, трактористів-машиністів всіх категорій. Техніка заходить з-за кордону габаритна, велика і вона потребує вищої категорії, ніж ті, що дають нині ПТУ, які готують випускників шкіл. Є потреба у слюсарах-електрозварниках. Потрохи люди починають розуміти, що наявність диплому про вищу освіту нічого не гарантує, а гарантує нині заробіток і стабільний дохід, тільки кваліфікація. Причому не має значення, в якій галузі ти професіонал. Люди поїхали за кордон, подивилися як живе світ і зрозуміли одну просту істину: добрий лікар – це дуже добре, але добрий слюсар-авторемонтник – це теж дуже непогано. І лікар знає в обличчя доброго авторемонтника, так саме як авторемонтник знає лікаря. І вони однаково поважні в суспільстві. Як і професійний будівельник, сантехнік. Вони затребувані, високооплачувані, кожен в своїй галузі, шановані в суспільстві і мають гроші. Люди почали розуміти, що престижність залежить не від назви спеціальності, а в професійності в тій чи іншій галузі. Треба ставати професіоналами, тільки це дає можливість заробляти гроші, причому в будь-якій галузі. Хороший ти ІТ-шник – ти будеш заробляти гроші, але не всі можуть бути ІТ-шниками. Якщо ти хороший будівельник, – в нас нині на ринку можна заробляти тисячу євро в місяць. Ні для кого не секрет різні форми оплати – є біла і чорніша, це погано, що є друга ця частина, але вона присутня і Польщі, і Німеччині. В менший чи більші мірі вона є, але в будь-якому випадку людина ці гроші заробляє і може витрачати їх на свої потреби і сім’ю. Заробляти нині можна і тут. Якщо поставити співвідношення заробітків на будові у Львові і Польщі, - то програшною буде Польща. Чому? Тому що ще потрібно платити за проживання, харчування, та й умови мають значення, бо ніхто не поселяє у 5-и зіркові готелі наших заробітчан. І до всього, ти живеш поза сім’єю. Їхати нині на будівельні майданчики за кордон, - я вважаю, що це немудро, тому що ті гроші є тут і, живучи вдома можна їх заробляти.
А чи якось допомагаєте людям із започаткуванням власної справи?
Є другий ринок, - це самозайнятість, ним ми активно займаємося в тому числі через державний проект «Рука допомоги». Маємо на меті залучити більше людей за межами Львова, бо все-таки в обласному центрі зосереджена більшість вакансій. В пріоритеті аграрний сектор. В нас багато особистих підсобних господарств, де земля неефективно використовується, або просто,як кажуть в народі, «гуляє». За кордоном немає ні одного клаптика, який би пустував, а заробляти гроші в тому можна. Чому не заробляють? – Бо не вміють. Людей не навчили як виростити на двох гектарах свого паю продукцію, яка дасть можливість жити родині, причому безбідно. Кооперативний рух був давно, але тільки зараз починається його відродження, бо за «совка» вся приватна ініціатива була вбита. Зараз люди можуть ягідництвом займатися, дуже рентабельний і хороший бізнес. Тим більше, що є збут. В нас є підприємства, до прикладу, «Яблуневий дар», який нині з меж області отримує 10-15% сировини, тобто сировину він возить здалеку, логістичні витрати в нього високі. Він готовий забирати продукцію звідси, але її немає, при тому є порожня земля, яка не використовується і люди, які працюють за кордоном, маючи засоби, щоб тут це зробити. На жаль, у багатьох випадках не вміють.
Можливо є не тільки мінуси, а й плюси у трудовій міграції?
Погоджуся. Люди за кордоном часто працюють не постійно, а сезонно. Вони там навчаться працювати, навчаться технології, в тому числі на будові і повернуться назад і будуть тут роботу свою справу. Можна формувати бригади для ремонту квартир, до прикладу. Прекрасний бізнес, надзвичайно затребуваний. Знайдіть сьогодні бригаду, яка за місяць зробить вам квартиру, її нема. Попит значно більший, аніж пропозиція. Здається море житла, а бригад, які ефективно, швидко і якісно зроблять вам ремонт – дуже мало. Міграційний ринок – не наш український винахід, багато поляків у Німеччині та Англії на заробітках, бо там більше платять. Ми не можемо за один день поставити зарплату тисячу євро і змагатися із ринками. На жаль, ми проспали багато часу. Нам треба своє робити, вичищати ринок від корупційних схем, чого боїться західний інвестор у нас найбільше. І вони до нас прийдуть. Ті самі ринки, які сьогодні забирають наших людей до себе, - завтра прийдуть сюди. Це і автомобілебудівні, машинобудівні і т.д., бо тут вигідніше, тут дешевше. Фуджікура прийшла сюди з Румунії. Чому? Бо румуни вже не хотіли працювати за 700 євро. В нас є потенціал, є майбутнє, але трохи треба часу і полюбити свою країну.
Іванна Лаврик, спеціально для Гал-Інфо
