Керівниця відділу давніх актів Центрального державного історичного архіву України у Львові Богдана Петришак знайомить читачів Гал-інфо з таємницями рукописів.
Унікальні розписи на стінах, фрески та малюнки, різьблені дерев’яні двері до столітніх келій – кожні коридор та кімната у Центральному державному історичному архіві України у Львові зберігають у своїй пам’яті сплетіння давніх і нових звуків: від неспішної ходи ченців Бернардинів до жвавих розмов архівістів, які щодня тут шукають історію.
У східному крилі монастиря бачимо малюнки у техніці фрески, датовані XVIII ст. А на стінах – унікальні образи монастирів: на південній – Львів і Ряшів, на західній – Сокаль і Гвіздець, на північній – Лежайськ. Загалом таких зображень було шість, проте до сьогодні збереглися п’ять з них. Богдана Петришак зазначає, що хоча зображення монастирів не є достовірними архітектурно, вони все одно мають свою художню цінність.
– Якщо говорити взагалі про розташування цього коридору, то у цьому східному крилі монастиря Бернардинів у різні часи розміщувалися різні приміщення. Наскільки нам відомо, тут була трапезна, що і пояснює такі розписи на стінах. Відомо, що первісні фрески датувались ще XVII століттям, натомість як у XVIII столітті їх перемалювали, - розповідає пані Богдана.
Керівниця відділу продовжує прокладати шлях таємними коридорами одного з архівосховищ, які передують найсакральнішому з них, у якому зберігаються давні акти. Аби відчути всю могутність підіймаємо голову – бачимо образ “Цариця Савська перед царем Соломоном”. Це алегорія відомої біблійної історії про зустріч обох правителів, коли цариця була вражена багатством, мудрістю і красою Соломона.
Наприкінці одного з коридорів, у внутрішнім захристі помічаємо мурований камін. Богдана Петришак розповідає, що на ньому можна побачити ключ з гербом ордену францисканців. А перед входом до архівосховища давніх актів пані Богдана звертає увагу також на інший сакральний символ, який засвідчує, що місце, де зберігаються стародавні документи є справді унікальним.
До сховища давніх актів ведуть дерев’яні двері XVII століття. Вирізьблені та мальовані, вони відчиняють перед дослідниками простір рукописів про маловідомі історії, події, забуті міста та людей. На дверях звертаємо увагу на гірограму “MARYA” у сонці того ж часу. А за нею – орнаментований та освячений століттями простір, робота у якому стає певним таїнством, яке доступне навіть не для усіх архівістів.
– А зараз ми йдемо сховищем №1, так званим сховищем давніх актів. Це крило колишньої бібліотеки монастиря, куди були звезені документи ще 240 років тому. Зокрема, це були документи колишніх судових установ Речі Посполитої, які склали основу Бернардинського архіву, який так назвали відповідно до його розміщення у монастирі, - зазначила Богдана.
На жаль, не усі документи збереглися після двох світових воєн та процесу знищення архівів радянською владою. Окрім цього, окремим видам документів, як-от метрикам, не надавали значення, а тому зберігали в неналежних умовах. Частина з них містить зовсім втрачені обкладинки та сторінки.
Окрім судових документів, серед давніх актів також зберігають книги крайової та міської табулі, йосифінські та францисканські метрики. Окремі полиці займають родинні та особові архіви магнатських родин або окремих маєтків.
Пані Богдана зазначила, що давні акти є популярними передусім серед істориків, які досліджують західну Україну, тому що більшість необхідних документів про цю територію зберігаються саме в цьому Архіві. Це фактично цілі комплекси справ, на підставі яких можна вивчати різну історію: не тільки політичну, а й соціальну, економічну, історію культури тощо. До давніх документів часто звертаються і пересічні читачі. Зокрема, громадяни можуть віднаходити документацію генеалогічного характеру.
– Для кожного містечка та села, для кожного населеного пункту Галичини, як Східної, так і Західної, аж до Кракова, є книги судові, метрики або зі списками мешканців. Інвентарі міст та сіл – це також цінне джерело для користувачів, адже у ньому власник села занотовував прізвища та імена своїх підданих, скільки в кого було худоби, землі, скільки вони сплачували податку. Я знайшла, наприклад, документи, з яких довідалася, чим мої предки володіли в 1780-х роках, – розповіла керівниця відділу.
Працювати з документами, за словами архівістів, не складно, проте для цього потрібен досвід. Пані Богдана пояснює, що є типові документи, які мають стандартну структуру, характерне розміщення частин інформації, нумерацію сторінок тощо. Натомість ускладнюють роботу характерні для певного часового періоду скорочення, які доводиться окремо досліджувати перед тим, як розпочати роботу з конкретним манускриптом.
– Насправді потрібні досвід і знання, щоб працювати з такими документами. Вони специфічні, тому що створювались в конкретний проміжок часу на визначеній території. І, скажімо, тільки вчені-дослідники, які працюють з архівами цих територій, із цим періодом, знають як працювати із такими рукописами та яку інформацію із них можна почерпнути, - пояснила керівниця відділу.
Знайомитись з давніми актами пані Богдана пропонує на прикладі документів магістратів. В Архіві зберігаються такі книги, які датуються від 1382 року.
– Коли ми говоримо про магістратські книги, то слід пам’ятати, що колись працювали так звані ради і лави. Перший орган був законодавчий, а другий – виконавчий та судовий. Погляньмо, наприклад, на книгу резигнації, тобто зречень, магістрату міста Львова і його лави. Це 1578-1599 роки. На початку книги мав бути заголовок, назва суду і дати, коли він відбувався. Літочислення тоді вели за церковними святами, а тому у книзі читаємо, наприклад, що суд відбувався на четвертий день після свята Святого Варфоломея Апостола. У книзі бачимо імена міщан, які брали участь у суді, про що йшлось у цій справі, а також чим вона завершилась, – розповідає керівниця відділу, гортаючи сторінки давньої книги.
Колись судові книги часто створювали у форматі, так званої, дудки. Її ширина становить половину стандартного аркуша, а тому була зручною передусім для економії паперу. По висоті судові книги були майже однакові, хоч могли бути і меншими – у форматі малої дудки.
Наприкінці XVIII століття писарі почали активно створювати книги-індекси, які були великого формату, аби вмістити в них якомога більше імен та прізвищ та іншої інформації про міщан. Формати переважно визначалися виробничою необхідністю, яка у різні період історії також могла змінюватись.
– Були також так звані книги-тестаменти. Тобто, наприклад, якщо міщанин хотів скласти заповіт, він викликав свідків, представника уряду і писаря, аби в їхній присутності оголосити свою останню волю. Якщо він був письменним, то міг її записати сам та підписатись, якщо ні – то просто надиктовував, а потім ставив засвідчуючий знак. Тестамент переносили до міських книг, аби пізніше на підставі цього заповіту зробити інвентарі всього майна у книги уповноважених. Це дуже цінні документи для історії повсякдення, адже ми можемо дізнатись, який одяг мали міщани, який посуд, які книги, музичні інструменти, – розповідає пані Богдана.
Унікальність давніх актів також у їхніх розписах: у деяких з них можна знайти малюнки, які виконували міські писарі. Багато з таких зображень збереглись у хорошому стані, хоч рецепту такого довготривалого чорнила так ніхто ще й не знайшов. Серед документів можна знайти навіть позолочені записи, до яких додавали жовту фарбу, або ж кристалізовані візерунки, посипані піском на фарбу.
Оздоблення документів залежало передусім від їхнього виду, призначення, а також того, хто саме їх замовляв. Найкраще прикрашали ті книги, які мали найбільшу цінність: Привілеї міста, Золота книга Львова тощо.
Зберігаються в Архіві також колекції листів, які у XIX столітті систематизував та дослідив архівіст, діяч “Руської трійці” Іван Вагилевич. Ця колекція починається із XVI століття і закінчується фактично кінцем XVIII століття. Серед найвідоміших документів у ній представлено листи українських гетьманів, королів, можновладців, хоч є також комплекси документів простих міщан.
– Робота з приватними листами дозволяє реконструювати те життя, яке було кілька століть тому. Читаємо листи, у яких чоловік радиться з дружиною про те, як засіяти город, як виховувати дітей, що купувати наступного місяця. У цілому життя мало змінилось, повсякденні проблеми були схожими. Звісно, що відрізнявся побут, рівень зайнятості чи рівень освіченості. Проте люди завжди залишаються людьми, - пояснює пані Богдана.
Ще одна унікальність Архіву – найдавніші книги Львівського магістрату. 8 книг періоду пізнього середньовіччя – від кінця XIV до початку XVI століття – є унікальним джерелом для дослідження історії міста. 5 книг вже є опублікованими і ознайомитись із ними можна у цифрових бібліотеках.
– У них є все, що перше спадає на думку, коли міркуємо про історію Львова. Назви вулиць та передмість, дати і події, нові речі та локації… Усі ці підставові речі, які ми ніби знаємо з історії Львова, насправді раніше були темою досліджень науковців. Найпростіші приклади – встановлення годинника на міській ратуші, дата будівництва першої ратуші, ким був перший мер міста. Джерелом таких загальновідомих речей є саме ці міські книги, – розповідає керівниця відділу.
Написані книги у більшості латинською та німецькою мовами, частково польською. У документах XVI століття знаходимо також терміни українською. Богдана Петришак пояснює, що це пов’язано з впливом українців на формування міського мовного середовища. Помітити слова з українським корінням можна серед переліку купецьких товарів, повсякденних речей, мір довжини тощо.
Ускладнює дослідження документів почерк, який не завжди можливо швидко і точно зрозуміти.
– Якщо писар навчався в університеті у Римі, Болоньї чи Празі, то і почерк у нього буде витончений, рівний, зрозумілий. Натомість писар, який народився в селі і там навчався писати, буде вести книги так, як може, а тому його тексти часто буває складно розібрати, – пояснила пані Богдана.
Серед артефактів в Архіві також зберігаються берестяні грамоти – найдавніші документи про історичне минуле українських земель ще ХІІ ст. Також у фондах є близько 900 грамот на пергаменті, частина з яких належить до Національного архівного фонду та має статус унікальних документів.
– Найвідоміші грамоти на пергаменті – це привілеї, надані місту Львову. Наприклад, найвідомішими є релокація Магдебурзького права, право на сто ланів, привілеї на торгівлю, на герб, на зняття мита чи податків на 5, 10, 30 років. Це все прописували в таких грамотах, які скріплювали печатками: восковими або сургучевими, – зазначає керівниця відділу.
У руках Богдана Петришак тримає один із них – буллу папи Боніфація ІХ про підтвердження дарчої Анни, званої Комітисою парафіяльному костелові Діви Марії у м. Львові на млин у селі Збоїська. Таку інформацію про документ керівниця відділу читає зі звороту документа, адже саме там колись автори зазначали його короткий зміст.
Приміщення Архіву ще багато віків берегтимуть секрети минулого, а у його кімнатах триватиме творення історії. Дослідники віднаходитимуть раніше нечувані таємниці та небачені розписи, архівісти розкриватимуть глибокі взаємозв’язки явищ, подій, побутових хронік мешканців минулого тисячоліття.
Але для того, аби історії давніх книг тривали, то і приміщення Архіву також треба берегти. 9 липня в одному зі сховищ обвалилась частина стіни. У приміщенні, де трапилось руйнування, на високих стелажах стоять рукописи, яким минає декілька сотень років. Місто негайно відреагувало на подію та ухвалило рішення про те, що управління охорони історичного середовища разом з колегами з фонду Instytut Polonika допоможуть укріпити частину стін в Архіві. Про це зазначив перший заступник міського голови Андрій Москаленко.
Збереження приміщень Архіву повинно залишатись одним із вагомих напрямків роботи державних установ, які спрямовані на охорону та розвиток історичного, культурного середовища міста. Адже важливо розуміти, що порятунок архівів – це насправді порятунок української та іноземної історії, а також національної пам’яті.
Підготувала Марічка Твардовська
