Чого чекати від заборони проросійських партій в Україні?
Нагадаємо, 3 травня Верхова Рада України проголосувала за законопроєкт № 7172-1, який ставить під заборону низку проросійських партій. Свідомі громадяни з чіткою українською позицією неодноразово наголошували на доцільності такого рішення ще у довоєнний період, однак агенти кремля продовжували розвивати мережу свого впливу як на парламентському, так і на низовому рівнях. Війна наочно продемонструвала всім, хто раніше не хотів цього бачити, що «ОПЗЖ» та подібні до неї, є реальною п’ятою колоною кремля. І сьогодні ми є свідками того, як нарешті напрацьовуються механізми ліквідації проросійських сил з політичної арени. Ці процеси є дуже важливими для України, зважаючи на руйнівний потенціал, які несуть за собою ці політсили, і не менш важливими є подальші процеси остаточного вилучення людей пов’язаних з діяльністю цих партій, з української політики, які вже зараз намагаються перефарбуватися, аби надалі втриматися при владі.
Процедура ліквідації кремлівських агентів під виглядом український політичних партій була запущена ще 19 березня, коли Рада національної безпеки та оборони прийняла рішення призупинити діяльність політичних сил, які мали зв’язки з російською федерацією. Під тимчасову заборону потрапили «Опозиційна платформа – за життя», «Партія Шарія», «Наші», «Опозиційний блок», «Ліва опозиція», «Союз лівих сил», «Держава», «Прогресивна націоналістична партія України», «Соціалістична партія України», партія «Соціалісти», «Блок Володимира Сальдо».
Всього 11 політичних партій, які ще у довоєнний період демонстрували свою прихильність до російської федерації, і сьогодні підтверджують свою істинну сутність, співпрацюючи з окупаційною владою. Примітними фігурами серед перелічених можна назвати політичний проєкт колишнього регіонала Є. Мураєва «Наші», «Партія Шарія», пов’язана з іменем одіозного блогера А. Шарія та партія путінського кума В. Медведчука «Опозиційна платформа – за життя» (далі «ОПЗЖ»). Якщо перші дві мають незначну кількість представників на місцях та не володіли потенційним шансом подолати виборчий бар’єр на останніх парламентських виборах, то «ОПЗЖ» - це єдина парламентська партія із всіх, які потрапили під заборону, могла похвалитися реальною впливовістю. До початку повномасштабного російського вторгнення «ОПЗЖ» була другою за чисельністю фракцією у Верховній Раді України, до того ж мала розгалужену мережу місцевих осередків та могла похизуватися своїм представництвом у місцевих радах всіх рівнів майже по всій території України.
«ОПЗЖ» без будь-яких сумнівів можна називати головним політичним проєктом проросійських сил. Навіть постійні спроби представників цієї партії реанімувати свій імідж заявами «ми українська партія, яка просто притримується відмінні від всіх інших поглядів», йде в розріз з відкрито російською риторикою та діями членів цієї партії. Більшість із заяв ОПЗЖ - це фактично повторення наративів кремлівської пропаганди. За вісім років збройної агресії росії на Сході України члени партії жодного разу публічно не назвали росію країною агресором та ставили під сумнів присутність у регіоні російських військових: «все не так однозначно», - любили повторювати вони. Навіть більше: керівна верхівка партії постійно просувала наратив, що росія - наш друг, братній народ з яким потрібно йти на зближення. Згадаймо хоча б неодноразові поїздки В. Медведчука та Ю. Бойка до російської федерації, чи випадок привітання пропутінської партії «Єдина росія» з перемогою на парламентських виборах у 2021 році, чи хоча б публічні заяви та ролики І. Киви, які наочно демонстрували прихильність цього одіозного «політика» до путіна та дій кремля відносно України.
Маніпулюючи мовним питанням, риторика партії неодноразово акцентувала на проблемах утисків російськомовного населення, що якнайкраще відповідає наративам російської пропаганди про плачевне становище жителів східних регіонів, які потрібно «врятувати від українських нацистів». Примітним є і те, що електорат «ОПЗЖ» - це здебільшого російськомовні жителі східних регіонів, які виявилися найбільш схильними вірити в міф «великого русского мира».
Видається дивним, чому за такої кількості аргументів, які наочно підтверджують підтримку російської федерації та демонструють загрозливий для українського суверенітету потенціал, партія подібного типу продовжувала існувати. Заклики до співпраці з країною-агресором могли цілком прирівнюватися до таких, які загрожують національному суверенітету України, і подібні проєкти мали б бути забороненими, а представники цих партій розцінені як такі, які підтримують політику держави-агресора. Однак подібного не сталося… В умовах нехай не повномасштабної, але все-таки війни, право впливати на українську політику отримали кум путіна, колишні регіонали, орієнтовані на росію політики, які публічно заявляли про свою любов до путіна.
Реальні кроки щодо боротьби з політичними силами подібного типу активізувалися лише в період війни. Видається так, що для того, щоб вести мову про заборону проросійських політичних сил, треба було,аби почалася повномасштабна війна, бо у мирний час для цього чи не вистачало підстав чи політичної волі політичних лідерів. Як би дивно це не звучало, але путін, розв’язавши повномасштабну війну, не тільки наочно показав справжню суть «русского мира», а фактично власноруч запустив процеси нищення мережі проросійського впливу в українській політиці, які так старанно насаджував упродовж тривалого часу.
Питання заборони політичних сил подібного типу вийшло на порядок денний під час війни, зважаючи на той факт, що врешті вони відкрито показали кому служать насправді. «ОПЗЖ» та подібні до неї партії фактично стали основними постачальниками колаборантів в Україні з часу військового вторгнення росії та територію Україну. Це і не дивно, і цілком очікувано зважаючи на риторику партій в довоєнний період. Структура «ОПЗЖ» є прогнилою з верхів. Як відомо лідер партії В. Медведчук, який разом із тим є кумом путіна, напередодні війни був затриманий за підозрою у держзраді. В перші дні війни йому вдалося втекти з-під домашнього арешту, однак нещодавно Медведчук був затриманий СБУ. Ще один представник відомий представник партії Ілля Кива за декілька днів до війни успішно виїхав до Іспанії, звідки не менш успішно перебрався до росії і почав розповідати на кремлівських пропагандистських помийках про «страшний нацистський режим встановлений в Україні, від якого потрібно врятувати український народ»». Окрім того, варто зауважити, що деякі з членів партії, такі як В. Рабинович завчасно втекли закордон, очевидно знаючи про майбутній напад російської федерації.
Не краща ситуація і на низовому рівні. Все частіше з’являються повідомлення про співпрацю представників ОПЗЖ з окупантами на місцевому рівні. Наразі нам відомо про випадки колабораціонізму в окупованому Енергодарі, де представник ОПЗЖ А. Шевчик очолив окупаційну владу в місті. Схожа ситуація склалася і в Маріуполі, де, окрім факту встановлення окупаційної влади на чолі з представником ОПЗЖ, викрили, що члени цієї політичної сили були інформаторами російських військ і по суті коригували обстріли критичної цивільної інфраструктури. Подібні факти колабораціонізму фіксуються у низці населених пунктів Луганської та Харківської областей. При чому зафіксовано факти співпраці з окупантами і членами інших політичних сил проросійського спрямування: в окупованому Херсоні співпрацю з ворогом пішла партія «Блок Володимира Сальдо», а в Мелітополі та Каховці на бік росії перейшли представники Опозиційного блоку.
Такий великий список «досягнень» партій, які переконували і переконують всіх у свої українській позиції, став реальною підставою для того, щоб припинити діяльність цих партій. Але що ми бачимо сьогодні? Члени партії завзято не покидають надії врятувати свій політичний проєкт, яку поступово, але впевнено йде на дно.
Після початку війни фракцію «ОПЗЖ» почали покидати її члени, а на місцях депутати цієї політсили почали розпускати фракції. Вихідці з партії створили нову парламентську групу «Платформа за життя та мир» (ПЗЖМ). Для того, щоб реанімувати свій імідж, голова цієї групи Ю. Бойко виступив із заявою, де засудив агресію росії проти України і наголосив на тому, що політична сила буде допомагати владі, а деякі члени партії навіть стануть до лав територіальної оборони. Не менш патріотичні заяви виголошував Н. Шуфрич, якого, як ми пам’ятаємо, у перші дні війни затримали за підозрою у передачі інформації про місце розташування українських військових. В одному зі своїх виступів він наголосив, що мета новоствореної депутатської групи - допомогти «владі у боротьбі проти російської федерації та сприяти відбудові післявоєнної України». Та скільки не змінюй обгортку, скільки не крути ті літери, суть залишається тією самою. Подивитися хоча б на список цих «патріотів», які вирішили «безальтернативно порвати з брендом «ОПЗЖ». Серед членів новоствореної ПЗЖМ О. Волошин, Н. Шуфрич, О. Качний, яких зараховують до числа колаборантів, зважаючи на їх антиукраїнські висловлювання у парламенті та О. Колтунович, який у 2020 відвідував Держдуму.
3 травня Верховна Рада України у другому читанні ухвалила законопроєкт №7172-1 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони політичних партій». Законопроєкт передбачає внесення змін до закону України «Про політичні партії», зокрема до моментів, які стосуються питань заборони партії. Посилаючись на текст законопроєкту, зауважуємо, що автори розширили перелік підстав для заборони політичної партії, додавши до них заперечення чи виправдовування збройної агресії росії проти України, виправдовування дій осіб, які здійснюють військову агресію проти України, за представлення війни росії проти України як внутрішнього конфлікту чи громадянської війни. До того ж, як пояснює одна із ініціаторок цього законопроєкту Ольга Совгирь, цей документ стосується «не лише заборони конкретної партії, а швидше створення ефективного механізму швидкої заборони партії у судовому порядку, яка посягає на суверенітет та національну безпеку України».
За заборону проросійських партій в Україні проголосувало 330 народних депутатів, серед яких, що видається дуже цікавим, 17 депутатів колишньої «ОПЗЖ», 12 з яких наразі є членами парламентської групи «Платформа за життя і мир», інші 5 - позафракційні. Видається так, що Бойко та компанія не бояться відповідальності. В цьому і полягає проблема, над якою варто посилено працювати у швидкі терміни – закон забороняє проросійські політичні сили, але депутати цих партій продовжують спокійно працювати під брендом іншої політичної сили. Регламент не забороняє створювати колишнім членам «ОПЗЖ» нову групу, і по суті ми спостерігаємо те як вони швидко перефарбувалися та прикриваючись патріотичними гаслами продовжують свою діяльність у ролі депутатів, при тому претендуючи на та самі права, які донедавна мала їх фракція.
Саме цей момент є важливим у тому, щоб поставити остаточну крапку у боротьбі з усім російським, яке так добре прижилося в українському політикумі. Українці підтримували КПУ, яка різко після розпаду СРСР заявила про свій патріотизм, а фактично при владі опинилися ті ж самі радянські партійці. І як би це дивно не звучало, але здавалося б заборонена після процесів декомунізації КПУ, хоч і без права брати участь у виборах досі нормально функціонує і продовжує отримувати на свої рахунки грошові пожертви від прихильників. Чи взяти хоча б «Партію регіонів», яка офіційно заборонена з 2014 року, однак колишні члени цієї партії під виглядом інших проєктів досі змагаються за владу. На руїнах «Партії Регіонів» утворився «Опозиційний блок» Є. Мураєва, на базі якого пізніше виникла «ОПЗЖ». Партія заборонена, але члени цієї партії, які є співучасниками злочинів В. Януковича досі лишаються при владі і просувають вигідні кремлю наративи.
Закон у тому вигляді, в якому ми бачимо його зараз, не враховує моментів позбавлення депутатського мандату членів заборонених партій. Цей момент є дуже важливим, оскільки, як ми бачимо, заборона партії не наклала заборону на діяльність представників цієї партії. Хто дає гарантії, що після перемоги України вони не переформатуються у новий політичний проєкт, який, завоювавши електоральну підтримку гаслами «за все хороше, проти всього поганого» поступово буде впроваджувати більш м’яку риторику проросійського спрямування, що ми можемо бачити сьогодні у спробах виправдати росіян «не всі росіяни погані», «це війна путіна, прості росіяни не винні», «росіяни не повинні страждати від жорстоких санкцій». Однак тут лишається питання у тому, наскільки громадяни України, особливо східних регіонів, які відчули на собі справжню суть «русского мира», будуть готові підтримувати тих, які сприяли початку війни в Україні і співпрацювали з окупантами. Тому питання складання мандату неодмінно має бути підняте і доведене до кінця, має стати фінальною крапкою у знищенні проросійських партій. Сподіваємося, що цей процес все-таки буде доведений до кінця, зважаючи на той факт, що у ВР вже зареєстровано законопроєкт, яким передбачено люстрацію щодо засновників і членів ряду проросійських партій України.
Одночасно з тим, прийнятий закон є великою перемогою у боротьбі проти п’ятої колони кремля, оскільки він законодавчо регулює механізми заборони чи припинення діяльності політичних сил, які працюють на агресора. Однак працювати, як ми бачимо ще є над чим. Це яскраво ілюструють внутрішні процеси у Верховній Раді, пов’язані зі створенням виходу з фракцій, створення парламентських груп. До того ж для остаточної заборони має бути відповідна постанова суду.
Одним із результатів війни має стати внутрішньополітичне докорінне переформатування політичного життя, яке повинно знаменуватися очищенням влади від тих, хто тривалий час орієнтувався на добросусідські відносини з росією. Рішення про заборону проросійських політичних партій є закономірним та в умовах воєнного часу не може характеризуватися як антидемократичне, більше того це питання має бути доведено до кінця, аби позбавити права колишніх регіоналів, колишніх членів «ОПЗЖ» бути хоча б якось дотичними до політичних процесів країни.
Вікторія Виговська
