24 лютого повномасштабна загарбницька війна росії прийшла у кожне українське місто та село, у кожен куточок нашої рідної землі. Зухвало вторглась вона цього дня, звісно, і в український спорт – не оминула жодної спортивної дисципліни, жодної команди, жодного спортсмена. Жахіття безглуздої та безжальної війни змінили та продовжують змінювати спортивне середовище не тільки в Україні, але на міжнародному рівні…
Зрозуміло, що в перші дні лютневого вторгнення людям було не до спорту – на перший план вийшли питання виживання та безпеки – як в особистому плані, так і стосовно Української держави загалом. Відважні патріоти, яких виявилося дуже багато, вишикувалися у черги біля військкоматів, активні та небайдужі громадяни також зосередилися на питаннях невідкладної та різнопланової допомоги Збройним Силам України і досягли в цьому значних успіхів. Водночас вражені наслідками руйнівних бомбардувань, в тому числі і великої кількості спортивної інфраструктури, і наступом російських військ на широкій лінії фронту досить багато людей зі сфери спорту, передусім жіночого та юнацького, поодинці або у складі команд виїхали за межі країни.
Та українці не опинилися у нокауті – швидко оговтавшись від перших потрясінь війни, активісти по всій Україні, а невдовзі і за кордоном, стали проводити численні благодійні заходи та турніри з різних видів спорту, де організовували збір коштів на допомогу ЗСУ, для сімей загиблих українців і для постраждалих від загарбників. Такі змагання стають дедалі масштабнішими, а віддача від них дуже важлива в тому числі для підняття морального духу самих спортсменів.
Варварство рашистів справило сильне враження і на міжнародну спортивну спільноту. Тому закономірно, що багато організацій у світі спорту – від Міжнародного олімпійського комітету до міжнародних федерацій практично з усіх видів спорту – стали ухвалювати рішення про виключення російських, а також білоруських спортивних структур та недопуску їхніх представників до участі у змаганнях, в тому числі найвищого рівня, як от позбавлення права збірної росії змагатися у відборі футбольного Євро-2024.
Водночас варто зауважити, що від змагального процесу усувають не всіх спортсменів з рф і білорусі. В одних випадках їх допускають, так би мовити, під нейтральним прапором, в інших – для повернення їм достатньо засудити російське воєнне вторгнення в Україну…
Більше того, міжнародні федерації в окремих видах спорту, наприклад, у боксі (IBA) та шахах (FIDE), досі очолюють росіяни. Як наслідок, ситуація з відстороненням російських спортсменів там значно складніша, а подекуди взагалі кричуща – як от нещодавно на юніорському чемпіонаті Європи з боксу, коли навіть намагалися застосувати санкції до української збірної. Неприглядною та неприпустимою залишається і ситуація у міжнародному тенісі, за винятком окремих змагань, передусім командних.
Та, безперечно, увесь цивілізований спортивний світ – на стороні України. Нашим атлетам і командам з різних спортивних дисциплін допомагають при підготовці та сприяють в організації виступів у переважній більшості країн – передусім йдеться про наших сусідів, зокрема Польщу, на теренах якої українці регулярно проводять матчі найвищого рівня з футболу та інших видів спорту. І наші атлети та спортивні колективи віддячують усім своїм прихильникам в Україні та за кордоном численними гучними та яскравими перемогами. Тільки за недавній час можна згадати вдалі виступи українських футбольних, волейбольних, футзальних команд….
Водночас деяким нашим командам з ігрових видів спорту доводиться інтегруватися у чемпіонати інших країн, зокрема у польський і німецький, тим паче, що досі не вдалося відновити всеукраїнські змагання у жіночому та чоловічому гандболі, регбі-15, водному поло та інших видах спорту. Втім, це лише тимчасово. До слова, чимало професійних регбістів сьогодні захищають нашу країну на фронті.
Окремо варто зупинитися на футбольній тематиці, зважаючи не тільки на спортивній, але й суспільній значущості гри мільйонів. З однієї сторони приємно відзначити досить успішну спробу запустити змагання в Українській прем’єр-лізі – чемпіонат проходить на пристойному рівні та у цікавій боротьбі, та без чималої ложки дьогтю у вигляді ліквідації єдиного телепулу тут не обійшлося – дуже прикро, коли організаторам та учасникам змагального процесу не вдається знайти спільну мову навіть між собою. Тут особливо мова йде про єдиний телепул, який власники деяких клубів просто знищили. Допоміг їм у цьому і президент України Володимир Зеленський, який підписав закон, за яким власниками телевізійних прав стали самі клуби.
Та й загалом в умовах війни наглядно проявляється сутність людей, в тому числі зі сфери спорту. І далеко не всі склали цей своєрідний важкий іспит. Воєнні випробування та поневіряння стали надійними індикаторами, які показали хто є хто у нашому спорті. Неабиякого розголосу набули неприглядні історії, в яких згадувались спортивні функціонери та колишні спортсмени, зокрема, Сергій Бубка, Григорій Суркіс, Володимир Бринзак, Володимир Продивус (і це ще далеко не всі), не кажучи вже про знаного футболіста Анатолія Тимощука... Останній продовжує своїми податками «спонсорувати» війну в росії, про неї не сказав ні слова, в той час, коли його батько був в теробороні в Луцьку.
Та позитивних історій, зворушливих вчинків та переможних миттєвостей значно більше! Їхні творці – це українські атлети та команди – від національних збірних, провідних клубів, від легкоатлетів, гімнастів, веслувальників, шахістів та представників інших видів – до зовсім юних початківців, які роблять перші, але також дуже важливі кроки у спорті. Чи не щодня приходять радісні звістки з різних країн світу про сходження на п’єдестал наших спортсменів – і це закономірно, адже в умовах війни мотивація значно зростає – кожен на своєму місці прагне віддячити Українським Героям, нашим славним Збройним силам за те, що має змогу виходити на стадіони та спортивні майданчики, захищаючи честь рідної України, та своїми успіхами прославляти Батьківщину.
Так, звісно, не все вдається здійснити якнайкраще – була дуже близькою до виходу на чемпіонат світу футбольна збірна України, але таки не поїде на мундіаль, небагато забракло їй і для виходу в елітний дивізіон Ліги націй, наразі тільки на шляху виходу з кризи перебуває «Динамо». Але водночас не можна не відзначити позитив у тому, що і національна команда, і київська, а також донецький «Шахтар», який впевнено почувається як у чемпіонаті України, так і у Лізі чемпіонів, не пасуючи перед найсильнішою командою світу, стали справді українськими, патріотично згуртованими колективами, які активно долучаються до підтримки ЗСУ та постраждалих співгромадян як у моральному, так і у матеріальному плані.
Добре відомо, що знані й успішні українські спортсмени, такі як Андрій Шевченко, Роман Зозуля, Андрій Ярмоленко, Еліна Світоліна, Дар’я Білодід, Ганна Різатдінова, Ольга Харлан роблять вагомий внесок в інформаційній боротьбі на міжнародному рівні з метою цілковитого й остаточного усунення російських і білоруських спортсменів та команд зі світового спорту, активно долучаються до численних благодійних проєктів, при цьому жертвуючи власні кошти, беруть участь у волонтерській діяльності задля якнайшвидшої та повної перемоги українського народу у війні.
На слова великої поваги та щирої вдячності, безперечно, заслуговують відомі та успішні спортсмени з інших країн світу, які підтримують Україну та український спорт як у моральному, так і у матеріальному плані. Серед них – Енді Мюррей, Майк Тайсон, Рафаель Надаль, Роберт Лєвандовскі, Іґа Свьонтек і чимало інших видатних спортивних особистостей.
Так, треба визнати, що за час широкомасштабного воєнного вторгнення рф український спорт змушений був зробити крок назад зі зрозумілих причин. Чимало Героїв-спортсменів віддали своє життя за вільну і незалежну Україну на передовій, інші загинули під обстрілами чи бомбардуваннями – вічна їм пам’ять! Багато хто, передусім спортсменки, були змушені залишити країну, рятуючи себе та сім’ї. Навала рашистів своїми численними ракетами, бомбами та мінами спричинила руйнування та знищення значної кількості спортивних об’єктів. Зупинено, скасовано або перенесено дуже багато змагань і тренувальних процесів. Але, попри усі ці жахіття та негаразди, спортивне життя в Україні відновлюється, продовжується, а подекуди набирає обертів. Станом на сьогодні вже є чимало приводів для оптимізму, про які йшлося вище, і можна не сумніватися, що з кожним днем, який наближатиме нас до перемоги над ворогом, з кожним успіхом на змаганнях їх ставатиме дедалі більше, і зовсім скоро український спорт зробить два, а, може, й більше впевнених кроків уперед у своєму розвитку та заслужено займатиме одне з чільних місць на світовому рівні.
